//

Євхаристія будує і єднає Церкву

Євхаристія будує і єднає Церкву (екуменічний аспект)

 

День П’ятидесятниці можна назвати днем народження Церкви і днем, коли Церква виходить на шляхи світу, щоб звіщати Добру Новину про спасіння в Ісусі Христі, розіп’ятому за гріхи світу і воскреслому заради виправдання грішників.

 

Якщо порівняємо створення Церкви до створення людини, описаного у другому розділі книги Буття, то можемо сказати, що до моменту П’ятидесятниці Ісус утворив "з земного пороху", з простих, грішних людей, тіло Церкви, вибравши Дванадцять апостолів, утворивши спільноту з Ними і іншими учнями. Апостоли і учні пройшли найкращу школу християнства, перебуваючи день і ніч із своїм Вчителем: вони слухали безпосередньо з уст Ісуса слово, мали можливість спробувати свою силу в проповідуванні, їм підкорялися біси, вони лікували хворих. Проте їм бракувало суттєвої справи - Святого Духа. Подібно, як людина стала живою істотою, лише тоді, коли Господь "вдихнув йому в ніздрі дух подих життя" (Бут 2,7), так само і Церква стала вповні собою лише тоді, коли у день П’ятидесятниці Бог вдихнув в неї Духа воскреслого Ісуса.

 

Святий Дух - є першим і головним даром Нового Завіту, який Бог укладає зі своїм народом в Ісусі Христі. Прихід Божого Сина на землю, всі Його слова і діла, особливо Смерть і Воскресіння, увінчуються поверненням до Отця і пролиттям Святого Духа на Церкву і на кожного, хто вірить її проповідуванню. Так це виражає Четверта Євхаристійна Молитва: "Отче святий, Ти так возлюбив світ, що коли настала повнота часів, Ти послав нам як Спасителя свого Єдинородного Сина. Він воплотився з Духа Святого, народився з Діви Марії і був до нас подібний у всьому, крім гріха. Убогим Він благовістив спасіння, ув’язненним - визволення, а засмученим - радість. Щоб виконати Твою волю, Він видав себе самого на смерть, і воскресаючи з мертвих, переміг смерть і відновив життя. Щоб ми жили вже не для себе, а для Того, хто нас помер і воскрес, Він зіслав від Тебе, Отче, як перший дар для віруючих, Святого Духа, який довершуючи Його діло у світі, наповнює його всяким освяченням".

 

Ця молитва якимось чином віддзеркалює досвід первісної Церкви. Ось незадовго до смерті Христа апостоли і учні "живуть для себе", шукають успіху, престижу, перших місць. Царство Боже вони розуміють по земному - як відновлення імперії Ізраїля у земних границях. Слова про хрест, страждання Ісуса учні не можуть і не хочуть розуміти. Їхні декларації про те, що готові віддати життя за свого Вчителя випливають з самовпевненості, вони неспроможні втілити їх в життя, бо "страх смерті тримає їх у рабстві" (пор. Євр 2,15). Це страх вчинить так, що при першій загрозі їхньому життю кожний з них залишає свого Вчителя.

 

П’тидесятниця радикально змінить цю ситуацію. Ось у Діяннях Апостолів ми читаємо, що коли "з’являться поділені вогняні язики і осядуть на кожному з них, коли вони наповняться Святим Духом", двері горниці, де апостоли і учні "однодушно перебувають на молитві" (пор. Діян 2,1-11), будуть відчинені навстіж. Зникає страх перед юдеями, зникає страх за своє життя, за свою свободу, бо Дух дозволяє їм перестати "жити лише для себе" і неначе переключає увагу їхнього серця з "життя для себе" на "життя для Христа - Того, хто за нас помер і воскрес". Там, де Дух, зникає страх перед смертю; там, де Дух - народжується Церква; там, де Дух, - народжується готовність і ревність у проповідуванні Божого Царства. Євреям, - тим, яких так недавно апостоли боялись, - апостоли починають звіщати Євангеліє - і то не тільки євреям з Палестини, але й усім юдеям, хто прибув на свято з півночі і півдня, сходу і заходу Римської імперії.

 

Від цього моменту починається велика євангелізація всієї вселенної. Почавши з Єрусалиму і Юдеї, Євангеліє поширюється по всій землі. Церква бачить у дії реалізацію Христової обітниці: "Ось Я з вами аж до кінця віку" (Мт 28,20). Другий Утішитель, Святий Дух, присутність якого в Церкві заповідав Христос, є неначе "головнокомандуючим" всієї справи євангелізації Церкви. Без Його діяння - зовнішнього: у знаках і чудесах, та внутрішнього: у серцях людей - євангелізація була би лише агітацією, лише людською справою, адже Церкву будують і примножують не люди, а сам Господь, який "кожного дня додає віруючих" до спільноти Церкви.

 

Важливо помітити, що перші учні мали дуже ясне уявлення про це. Ось після того, як проповідування апостолів зустрічається в Єрусалимі з опором синедріону, і коли учні Христа отримали виразний наказ не проповідувати в Ім’я Ісуса, перша спільнота християн збирається на молитві і просить про нове пролиття Святого Духа: "І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай Твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати Твоє слово. Простягни твою руку для зцілень, нехай стаються знаки і чудеса Іменем слуги Твого Ісуса" (Діян 4,29-30). Святий Лука далі розповідає нам далі, що "як вони молились ... всі сповнились Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже" (Діян 4,31).

 

У цьому контексті народжуються деякі питання: чи ми сьогодні можемо пережити цю П’ятидесятницю, це пролиття Святого Духа на нас? Де ми сьогодні можемо стати свідками "тих чудес, які божественна благодать здійснила на початку проголошення Євангелія", як про це ми молились у початковій молитві - колекті?

 

Привілейованим місцем отримання Духа є Євхаристія, коли спільнота Церкви звершує "пам’ятку нашого відкуплення", коли споминає -уприсутнюючи пасхальну тайну Христа: Його смерть, Його зішестя до відхлані, Його воскресіння, Його славне вознесіння по правицю Отця, очікуючи другого пришестя Христа в славі (пор. анамнесіс 4 ЄМ).

 

У кожній Євхаристійній Молитві є особливі два моменти, коли Церква звертається до Небесного Отця про вилиття Святого Духа. Перша молитва стосується освячення євхаристій них дарів хліба і вина, щоб вони стали Тілом і Кров’ю Христа.

 

Друга молитва пов’язана з не менш чудесним перетворенням зібраної на літургії спільноти Церкви у Містичне Тіло Христа. Бог, вислуховуючи завжди Молитву Церкви, проливає Святого Духа на дари хліба і вина, щоб вони стали Тілом і Кров’ю Христа, і щоб спільнота учнів Христа, причащаючись Тілом і Кров’ю Христа, стала одним тілом і однією душею з Христом і між собою.

 

Ця єдність учнів з Христом і між собою є фундаментальною для виконання Церквою своєї місії. Адже Христос в ніч Тайної Вечері висловив цю місію наступним чином: "Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. За них Я посвячую себе, щоб і вони були освячені істиною. Та благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав. І Я передав їм славу, яку Ти Мені дав, – щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти – в Мені; хай будуть досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене полюбив" (Йн 17,20-23).

 

Церква, будучи у Божому задумі "таїнством, тобто знаком і знаряддям інтимного з’єдання з Богом і єдності усього людського роду" (LG 1), не може вийти до світу без знаків любові і єдності. Саме ці знаки на початку проголошення Євангелія кликали далеких до віри в Христа: "А всі, які повірили, були разом і мали все спільне. Вони продавали маєтки та майно і ділилися ним зі всіма, хто потребував. І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, в радості й простоті серця приймали їжу, вихваляючи Бога та маючи милість у всіх людей. Господь же додавав до них щодня тих, які спасалися" (Діян 2,44-47). Язичники у перших століттях, дивлячись на християн, вигукували з захопленням: "Подивіться як вони люблять один одного!"

 

Натомість поділ, розбрат, чвари між християнами чи то поміж чи то в межах християнських конфесій, становлять камінь спотикання для світу, а особливо для тих, хто не знає Імені Господа. Будування чи поновлення єдності - це завдання, яке перевищує людські сили. Тому Бог у Христі завжди готовий виливати Святого Духа на кожного християнина, який прикликає Христове Ім’я, щоб привести Церкву до "одного Пастиря і до однієї отари" (Йн 10,16).

 

Євхаристія - це привілейоване місце, де Бог дарує цього Духа любові і єдності. Проте, без відкриття серця кожного віруючого на цей Дар, неможливе відновлення "тих чудес, які божественна благодать здійснила на початку проголошення Євангелія" (колекта). Це неможливо без радикальної зміни, без навернення, яке виражається у тому, щоб перестати "жити для самих себе і почати жити для Того, хто за нас помер і воскрес" (пор. 4ЄМ). Тому під час сьогоднішньої Євхаристії, в день П’ятидесятниці, ми будемо особливо просити про переміну серця кожного з нас, що ми з усіма християнами завдяки діянню Святого Духа "стали у Христі одним тілом і однією душею та живою жертвою для возвеличення Божої слави"(пор. 4ЄМ).

 

Джерело: www.catholic-media.org