Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

Проповідь

Ісус Христос, після свого воскресіння, багато разів приходив до апостолів, розмовляв з ними, давав настанови, утверджував у вірі, розповідав про Боже Царство. Вони не перебували в захоплені від цього, а жили своїм життям. Їх цікавили свої клопоти та вирішення, на їхню думку, важливіших питань. Учням дуже лежала на серці справа свого краю. Запитували його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» (Ді 1,6), а Спаситель говорив їм про Святого Духа, якого вони незабаром приймуть як рушійну силу, що буде успішно допомагати учням ставати свідками Сина Божого по усій землі. Господь закликав їх до думання про небесне, а вони міцно трималися землі. Можливо тому, що людина з пороху і їй легше мислити про те, що у неї під ногами, що вона бачить і здобуває, ніж про небесні дари, яких не можна доторкнутися руками, не можна побачити, тощо. Любов, в якій перебуває Господь, не можна побачити, але, коли людина живе побожно, носить у собі чисте серце далеке від гріховного бруду, тоді вона підсвідомо відчуває внутрішню радість, спокій, мир, що її наповнює, інший небесний світ. Це зацікавлює особу більше як посідання, а не тільки здобування матеріальних статків та дорогоцінних діамантів, коштовностей чи авторитету в людей. Так, Ісус прямував з апостолами,  заглиблюючи їх у роздумування про інший світ, а вийшовши на Оливну гору став підноситися на їхніх очах вгору. Вони ж довго стояли задивлені з піднятими високо головами у небо, хоч залишилася тільки хмара. Ангели ж пригадали їм про повторний прихід Спасителя, заохочуючи, щоб не стояли, а діяли й готували себе та світ до прибуття Христа.

В житті людини трапляється так, що хмари земних потреб закривають їй Бога, думання про нього та його потребу в гідному християнському житті. Христос відійшов з людським тілом у небо, але це не означає, що він забув про людину, що відсторонився від неї чи не знає про її життєві потреби. Він не осиротив людини (пор. Ів 14,18), сам бо говорив: «Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас» (Ів 16,7). Господь турбується людьми в усьому, він завжди біля нас, з нами і в нас. Однак, зовнішнім способом з тілесним Христом ми не зустрічаємося так, як це було колись. Апостол Павло пригадує: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина...» (Гл 2,20). Правдива віра відчиняє нам дорогу до глибокого життя з Христом. І нам потрібно християнського свідчення про нашу віру добрими ділами, а не лише обіцяними словами. Словесного свідчення не вистачить до освячення нашої душі та її спасіння. Навіть, наші ближні не повірять нам, коли ми будемо говорити одне, а чинити безглузді діла, тобто жити по-іншому від того як навчаємо чи просто говоримо нашими устами.

Після вознесіння, апостоли, отримавши благословення Господнє, уклонившись йому, радісно поверталися в Єрусалим. Усі перебували в храмі на молитві прославляючи Сина Божого, його Отця та Святого Духа. Вони мали перед собою певне й важливе завдання, яке залишив їм Христос – проповідувати слово Боже, навчати народи про Нього, його Божество та повторний прихід на землю для оцінки життя людей. Нам потрібно вчитися того життя, яке проповідував та свідчив Христос. Наше наближення та подібність до Нього повинні бути внутрішніми. Необхідно рішучо відкинути й залишити усі шкідливі прив'язання, що затримують нас у прямуванні до єднання з Богом. В чистого Христа не можна зодягнутися тоді, коли наш дух забруднений. Неможливо зодягатися у нього так, як ми одягаємо по-порядку на себе наш щоденний одяг. Ні! Коли серце чисте, тоді одяг Господній огортає нас. І, в міру практики християнського життя, духовний одяг християнина вдосконалюється, перемінюється з бронзового на срібний, золотий, платиновий та діамантовий. На землі можна і варто творити в нашій душі небо, де замешкає Бог. Ми не можемо бути уже піднесені до неба, тому що не готові і маємо певні завдання та час, щоб чинити землю нашого серця родючою на праведні діла.

Святий єпископ Ігнатій, мученик, що був засуджений цісарем Траяном на розтерзання диким звірам, закінчив своє життя у Римі мученицькою смертю близько 107 року. Коли його везли кораблем із Антіохії до Риму, він, по можливості, на зупинках проповідував слово Боже, давав мужнє свідчення праведного життя учня Христового. Хоч їхав на смерть - не був сумний. По дорозі написав чотири листи до церковних громад. Радів, що прославить Бога жертвою свого життя. Його називають «Богоносцем», тому що він носив Господа у своєму серці, бо в усьому свідчив про життя для Бога. Піднесімо нашого духа до Бога, який мешкає у нашому серці, бо в такому випадку й там знаходиться небо. Живімо внутрішнім життям з Триєдиним Богом! Зійдімо духом у наше серце, відчинімо його ворота і просімо Господа, що воно стало нашим небом, в якому він замешкує. Небо зливається із розумінням Бога, бо де Бог – там небо, а де небо – там Бог! Хай Пресвята Богородиця допоможе нам розуміти потребу Бога у нашому житті так, щоб ми вистояли біля хреста нашого життя у мирі з ним до кінця!

Владика Ігор (Возьняк)

м. Львів, 02.06.2011

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону Вознесіння ГНІХ.

Джерело: www.ugcc.org.ua