Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на неділю Сліпородженого
Ді 16,16-34; Ів 9,1-38.

Людина боїться темноти, прагне світла, сонця, здорових очей. Навіть окуляри становлять певну перешкоду людині, тому що природно вона повинна бачити без зайвої допомоги. Існують потужні мікроскопи, також телескопи, якими можна бачити дуже мізерні частинки організмів, клітини, молекули, атоми, що їх не побачить неозброєне око; також в небесних просторах з шаленою швидкістю рухаються величезні планети, багато більші за нашу землю, які віддаляються так швидко, що потужні апарати мабуть, уже усіх не можуть зафіксувати. Око - надзвичайна складова частина людського тіла, також тварин та усіх живих організмів, що знаходяться на нашій планеті. У людини воно вверху, в голові, що її прикрашує. Очі прикрашують людину, окраса, яку  подарував нам Господь. Очі часто відбивають стан людської душі, тому чуємо вираз: дивися в очі. Трудно обійтися без будь-якої частини тіла людині, а незряче око впрост робить організм темним і без допомоги інших він швидко би загинув. Христос називає себе світлом для світу, а це не означає тільки природне світло: сонце чи місяць. Він здебільшого, говорить про внутрішнє світло, про чистоту духа, прозорість душі, в якій немає грішного бруду, духовної темноти. Світлі й здорові очі ще не означають чистоти душі та бездоганного стану духа людини. Учні Сина Божого відразу заговорили про гріх, коли той побачив людину сліпу від народження (пор. Ів 9,2). Христос, як описує Святе Писання, звернув увагу на сліпу людину, не пройшов мимо неї, а зупинився, щоб допомогти незрячому чоловікові. Вони вважали причиною сліпоти особистий гріх, а навіть, гріхи батьків. Ісус, натомість, відповів їм, що у цьому випадку не згрішив ніхто, що народилася незряча людина, на якій повинні явитися Божі діла. А такі діла - це не обов’язково повернення зору темній людині, як один з найбільших дарів, але можуть проявлятися вчинки милосердя над ближнім, необхідна опіка інших над невидющою людиною. Ісус Христос звертав строгу увагу на вживання очей, яке може наражати людину на духовну шкоду: «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло кинуто в пекло» (Мт 5,29). Спаситель перестерігав, щоб ми не позирали на іншу особу із грішним нечистим спогляданням, бо це вистарчає, щоб учинити беззаконня у людському серці. Тут дуже ясно спостерігаємо, що через світле око у душу може прийти величезна темнота, що загрожувала б втратою вічного спасіння. Тому темнота тіла може стати людині та й ближнім великим спасінням, а добрий зір, неправильно використовуваний, може погубити людину у вічному вогні, так стверджував Божий Син. І ніхто із людей не може заперечувати слова Бога, а якби хто й перечив, тоді правда завжди буде за нашим Творцем і ніколи за мізерною та бунтівливою людиною. Очі - велика духовна сила, тому праведний Іов відзивався до Еліфаза: «Противники мої очима блискають на мене» (Іов 16,9). Праведник прирівняв злий погляд людських очей із блискавкою, яка приносить страх та несподівані неприємності. Око саме собою не винне нічого, не чинить гріха, бо виконує функцію бачення. Добрий вчинок чи провина знаходиться у розумі та волі людини, яка керує очима, тому праведник навчає, що його «серце ходило слідом за очима» (пор. Іов 31,7). Хтось назвав очі дверима душі. Тобто, через очі приходить до людини багато інформації, а серце людини та її дух повинні зважати, щоб не усім захоплюватися й не всякій новині потурати. «Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все твоє тіло темне» (Лк 11,34). Темнота очей прирікає людину на велике тілесне обмеження. Старозавітний праведник рекомендував, щоб вчинити перемир’я з очима (пор. Іов 31,1), а це означає внутрішню домовленість між духом людини та її зором. Наші очі необхідно відвертати від духовної небезпеки, не наражати їх на втрату чесноти духа, бо, давши їм волю, душа може попасти у невільничий стан. Ісус Христос змилосердився і продовжує милосердитися над тими, кому бракує світла не тільки для очей, але, насамперед, духовного осяяння. Євангельському сліпцю він наложив болота на очі та послав його до води, щоб той умився. І ця хвора людина знала лише те, що якийсь чоловік Ісус намазав йому очі болотом, послав вмитися і він вдячний йому, що тепер бачить. Подивляймо віру сліпої людини! Недужий не противився Христові, що той робив з нього, так би видавалося, «посміховисько», бо вимастив його і так обділеного здоров’ям - болотом. Нічого не запитував  Господа, не сумнівався, а цілковито віддався йому в руки. Послухав, вмився водою і прозрів той, хто не бачив світла від своїх уродин. Його очам не потрібна була адаптація, пристосування. Ні! Бог - світло, здоров’я духа й тіла. Усе, що він чинить, служить людині найкраще, бо веде до спасіння й вічної нагороди. Колись Господь створив першу людину із земного пороху, тепер  цією ж землею, накладаючи на очі, допомагає їй позбутися непереможної сліпоти. Святий Іван Золотоустий застановляється над тим, що Христос плюнув на землю, а не зробив болота із води? І дає відповідь, щоби люди не приписували оздоровлення джерелу води, а лише силі, що виходить із уст Божих (пор. Бесіда LVII на Ів п.1). Можливо й ця сліпа людина не один раз вмивалася у цій воді, але жодного разу їй не отворилися очі?! Сліпець на розказ Божий вмився і прозрів, значить сила у Бога, який різними способами оздоровляє. Господь надає оздоровчу силу воді, землі, світлу тощо!

І кожна людина, що осліпила себе вчиненим беззаконням повинна пам’ятати на слова того ж Спасителя: «Кому відпустите гріхи відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів 20,23). Христос направляє людей до іншого джерела цілющої води, більше необхідної народові, яка оздоровлює душу, а саме: до святої Тайни Сповіді. І тут не грає ролі те, хто чим осквернив би себе і скільки часу перебувала б людина у поповненій провині; значення має те, щоб через щире покаяння звернутися до Бога, який радо прощає вчинений гріх. Сліпий не бачив від народження і це не стало трудністю для Христа, щоб привернути йому зір дуже просто й легко! Бог не має труднощів прощати нам гріхів, це люди мають упередження й страх, навіяний злим духом, щоб каятися й прибігати з довірою до Господа. Це людина, яка привикла до беззаконня, а згодом має трудність покинути темноту, щоб одягнутися у Боже світло, яким є Христос. Сліпець духовно зростав, бо спочатку назвав Ісуса чоловіком, потім пророком, а вкінці, зустрівшись із Христом й порозмовлявши коротко із ним, промовив: «Вірую, Господи! - і поклонився йому» (Ів 9,38). В Бога повірив! Не злякався лайки та нападів злочинних юдеїв, але утверджувався у вірі і став твердо в ряди Господа. Промовмо до Бога молитвою із Утрені свята: «Господи, просвіти засліплені темрявою гріха мої душевні очі, даючи мені, Щедрий, смирення і обмий мене сльозами покаяння» (Світильний Утрені свята). Пресвята Діво Маріє, Мати Христова, допоможи нам зростати у вірі!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

20 травня 2012 р.Б. Архикатедральний собор Святого Юра

Джерело: www.ugcc.lviv.ua