Блаженніший Святослав Шевчук на прес-конференції на УНІАН 28 березня поділився своїми думками з приводу того, чого потребують зараз миряни. Також, відповідаючи на запитання журналістів про те, що відбулося в УГКЦ за минулий рік,  він, зокрема, зазначив:

Для історії Церкви, для церковного життя один рік – це є дуже короткий термін, можливо, на відміну від каденції того чи іншого уряду чи мандату тої чи іншої фракції у парламенті. Тобто один рік – це є дуже короткий відрізок часу. Але за цей час я справді можу сказати, що наша Церква переживає період такого свого росту, відродження, я би сказав, часом ми кажемо про воскресіння нашої Церкви. І цей ріст навіть деколи випереджує наше усвідомлення. Тобто громада розвивається, ми постійно мусимо адаптовувати до нового стану розвитку громади і наші структури, і спосіб душпастирської опіки і т.д. Можливо також та зміна, яка десь свідчить про те, що я говорю, це було те, що ми в кінці минулого року утворили три нових митрополії у Західній Україні – у Львові, в Івано-Франківську і в Тернополі. Крім того, ми намагаємося дбати про тих наших вірних, які силою обставин перебувають поза межами досяжності наших парафій, наших структур, зокрема ми говоримо про емігрантів наших, які сьогодні є чи не у всіх країнах світу. Ось буквально цієї неділі я спілкувався з нашими вірними, які перебувають в Об’єднаних Арабських Еміратах, і мене просили, що, мабуть, і там потрібно думати про організацію нашої громади, для того, щоби надавати необхідну душпастирську опіку нашим вірним. Отож, це ті ознаки розвитку життя нашої Церкви, які, я би сказав, особливо я, як Предстоятель, який повинен був об’їхати, познайомитися з різними нашими громадами, країнами проживання наших людей – десь так відчуваю. Ми кажемо, що ми справді сьогодні є глобальною Церквою, не Церквою регіональною, яка закрита межами якоїсь одної частини України. Насправді, ми сьогодні є присутні не тільки у цілій Україні, але в різних країнах світу.

Тепер, що потрібно мирянам? Справді ми намагаємося дуже серйозно слухати мирян, і тому Рік мирянина для нас – це є, перш за все, рік уваги і такого слухання до того всього, що би нам миряни хотіли сказати. Найперше, сьогодні миряни говорять, що вони готові набагато більше робити в Церкві, ніж роблять зараз. Дуже часто миряни виконують якісь такі здебільшого господарські функції в наших громадах: дбають про чистоту храму, дбають про красу храму, інші речі. Але, от скажімо, будучи в Аргентині, де часом в наших парафіях є церква, є громада, а немає священика, то наші миряни виконують багато інших функцій і завдань – наприклад, вони є катехитами, вони вчать правдам віри, вони передають віру молодим поколінням. Якби вони цього не робили, то справді, мабуть, там наших віруючих людей вже не лишилося. Крім того, вони займаються соціальним служінням. Навіть, скажім, у таких випадках, коли священикові важко доїхати до якогось такого віддаленого містечка, миряни навіть приносять Тайну Євхаристії, тобто Причастя, тим людям. І коли бачать, що є якісь інші потреби, тоді зразу кличуть священика, щоб він залишав все, але їхав з візитом до цієї хати, до цього дому і т.д. Окрім того, миряни є дуже важливим таким осердям молитви громади, ми маємо різні молитовні групи на наших парафіях. Отож, миряни сьогодні справді є дуже добрі, дуже активні і можуть виконувати багато іншого в Церкві, ніж те, що ми сьогодні часом він них очікуємо чи сподіваємося. А те, що вони нас просять – просять нас формації, виховання, вишколу. От, для того, щоб гідно виконувати соціальне служіння, треба готуватися до нього, правда? Для того, щоб викладати Катехизм, треба приготуватися до такої діяльності. Вони просять нас допомогти їм це зробити. Тож намагатимемося слухати і відповідати на ці потреби, на ці запити, які наші миряни сьогодні нам представляють.