В Україні вже практично розпочалися передвиборчі перегони до парламенту. Багато хто вважає їх історичними і доленосними для усього українського суспільства. І справді, тільки вже аж дуже таки упереджена людина твердитиме, що ці вибори нічого не вирішують.

Оскільки католики зобов’язані брати участь у політичному житті своєї країни, щобільше, вони зобов’язані брати участь в організації цього ж таки політичного життя (ОА 24) [1] , а приймати участь у виборах, чи то як кандидат, чи як виборець, є чи не апогеєм нормального політичного життя, то виникає питання: «Кого підтримати? Яку політичну силу обрати? За кого агітувати? За кого ж голосувати?».

На це питання кожен мусить сам дати відповідну відповідь,  усвідомлюючи свою власну відповідальність за свою політичну приналежність, агітацію, кандидатуру, і, врешті-решт, за відданий на виборах голос.

У цій непростій ситуації маємо дуже чіткі орієнтири за кого не можемо голосувати, не наражаючи власну віру і віросповідну приналежність до Католицької Церкви на небезпеку. Адже Церква певні форми політичних ідеологій і поглядів засудила, як такі, що противляться католицтву.

Які політичні феномени засуджені Церквою? Тобто, які політичні сили не можна підтримувати, до них належати, за кого голосувати не можна?

Спробуймо знайти відповідь на це запитання.

Ще далекого 1878 року, 28 грудня, папа Лев ХІІ засудив соціалізм, як політичну систему та ідеологію, яка противиться християнським принципам. [2] Папа Пій ХІ засудив фашизм [3], націонал-соціалізм (нацизм) [4] та комунізм. [5]  Також слід додати, що Святий Офіцій (тепер Конгрегація віровизнання) в особливий спосіб засудив расову теорію націонал-соціалізму, як безбожну, 25.03.1928 року Божого. А на ІІ Ватиканському соборі, потверджуючи багатовікову свою науку, Церква засудила усякі прояви антисемітизму. [6] Також на ІІ Ватиканському соборі Церква повторила своє засудження усякої форми диктатури та тоталітаризму (GS 75) [7].

Засудження відповідних ідеологій, політичних напрямків і систем Церква повторювала неодноразово.

Так папа Пій ХІ засудив комунізм, як жахливу та нелюдську систему, яка є геноцидною, руйнівною, несправедливою та безбожною по своїй природі (QA 112). [8] Також у цій енцикліці Пій ХІ засудив усяку форму соціалізму, що більше він твердить, що «ніхто не може бути католиком і соціалістом одночасно» (QA 120) [9], а також засуджує націоналізм, імперіалізм, інтернаціоналізм, інтернаціональний імперіалізм (QA 109) [10].

Блаженний Папа Іван ХХІІІ повторив засудження комунізму і соціалізму (ММ 34) [11]. Він також наголосив, що лібералізм та комунізм противляться самій людській природі (ММ23) [12]. За часів цього Папи у документах Вселенських Архиєреїв чи не вперше з’являється термін «расизм», хоча Церква завжди засуджувала це явище, як таке, що противиться християнській любові. Зіткнувшись із зростом расизму у світі, Церква устами бл. Івана ХХІІІ повторила своє засудження всякої форми расизму (РТ 86). [13] 

У часі бурхливих постсоборових дискусій папа Павло VІ повторює церковне засудження всякої форми соціалізму (ОА 31) [14], комунізму (ОА 32-33) [15], лібералізму (ОА 35) [16], тоталітаризму (ОА 36) [17], а також в особливіший спосіб наголосивши, що марксизм та лібералізм противляться християнству (ОА 26) [18]. Також цей Папа гостро засуджує націоналізм (РР 62) [19] і расизм (РР 63) [20], наголошуючи при цьому, що націоналізм, ізольовуючи народи, працює проти їхнього правдивого добра (РР 62) [21], а расизм є злом не лише релігійним, моральним і політичним, але також і соціальним та економічним (РР 63) [22].

Цей же ж Папа у своїй славнозвісній енцикліці “Humane vitae” повторив традиційне засудження Церквою лібералізму, як ідеології, політичної системи та світогляду, який ґрунтується на цілком помилковому розумінні людської природи. [23]

Блаженний  Папа Іван Павло ІІ також неодноразово засуджував усі ці політичні зла нашого часу.

Отож, можемо зробити перший підсумок.

Католик, якщо він дійсно є католиком, не може належати до політичної структури, підтримувати її чи голосувати за неї, якщо вона сповідує будь-яку форму фашизму, нацизму, комунізму, соціалізму, лібералізму, націоналізму, расизму, інтернаціоналізму, імперіалізму, антисемітизму або пропагує диктатуру чи тоталітаризм.

Також слід зазначити, що католик, якщо він дійсно є католиком, не може належати до політичної структури, підтримувати її чи голосувати за неї, якщо вона сповідує щось, що противиться науці Католицької Церкви, а у теперішньому часі це зокрема: «право» на евтаназію («милосердне» самогубство або вбивство з «милосердя»), «право» на аборт, «право» гомосексуальних/лесбійських «шлюбів»,  легалізацію наркотиків, порнографії, проституції. До цієї ж групи політичних сил належать і ті сили, які чинять тиск на Католицьку Церкву, підтримують існування в Україні олігархічного режиму, руйнують основи правосуддя, економіки, суспільства в цілому.

Український католик мусить дивитися не лише на назви партій, але й на їхню програму та реальні дії. Бо брехня та недотримання власних принципів стали, на жаль, нормою поведінки українського політикуму. Тому до вибору політичних уподобань український католик мусить підходити з особливою обережністю та ретельністю, усвідомлюючи власну відповідальність за вчинений вибір.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

1  Папа Павло VI, енцикліка “Octogesima adveniens”, 14.06.1971
2  Папа Лев ХІІІ, енцикліка “Quod apostilici muneris”, 28.12.1878
3  Папа Пій ХІ, енцикліка “Non abbiamo bisogno”, 29.06.1931
4  Папа Пій ХІ, енцикліка “Mit brennender Sorge”, 13.07.1937
5  Папа Пій ХІ, енцикліка “Divini Redemptoris”, 19.03.1937
6  ІІ Ватиканський собор, декларація “Nostra aetate”
7  ІІ Ватиканський собор, душпастирська Конституція “Gudium et spes”
8  Папа Пій ХІ, енцикліка “Quadragesimj anno”, 15.05.1931
9  Папа Пій ХІ, енцикліка “Quadragesimj anno”, 15.05.1931
10 Папа Пій ХІ, енцикліка “Quadragesimj anno”, 15.05.1931
11 Бл. папа Іван ХХІІІ, енцикліка “Mater et Magistra”, 15.05.1961
12 Бл. папа Іван ХХІІІ, енцикліка “Mater et Magistra”, 15.05.1961
13 Бл. папа Іван ХХІІІ, енцикліка “Pacem in terries”, 11.04.1963
14 Папа Павло VI, енцикліка “Octogesima adveniens”, 14.06.1971
15  Папа Павло VI, енцикліка “Octogesima adveniens”, 14.06.1971
16  Папа Павло VI, енцикліка “Octogesima adveniens”, 14.06.1971
17  Папа Павло VI, енцикліка “Octogesima adveniens”, 14.06.1971
18  Папа Павло VI, енцикліка “Octogesima adveniens”, 14.06.1971
19  Папа Павло VI, енцикліка “Populorum progresio”, 26.03.1967
20 Папа Павло VI, енцикліка “Populorum progresio”, 26.03.1967
21 Папа Павло VI, енцикліка “Populorum progresio”, 26.03.1967
22 Папа Павло VI, енцикліка “Populorum progresio”, 26.03.1967
23 Папа Павло VI, енцикліка “Humane vitae”, 25.07.1968