Стара Європа вже давно заслужила собі фаму християнофобного регіону. Не раз і не два «великі» європейці з великим ентузіазмом, підбадьорені толеранцією усіх і кожного, звісно, окрім християн, пробували загнати європейських християн в мишачу нірку, і щоб вони навіть звідти носа не вистромлювали. Оприлюдненні нещодавно дані Центру спостереження за нетерпимістю і дискримінацією щодо християн у Європі стосовно 180 випадків дискримінації та утиску християн у Європі у 2011 році змушують поглянути на Європу, колиску християнської цивілізації, зовсім інакшими очима. Слід зауважити, що 180 випадків – це тільки ті, які працівники Центру вивчили. Франція, Великобританія, Нідерланди – лідери у цьому. І це зважаючи на те, що у Великобританії існує офіційна державна церква Англії (англіканська церква).

Такий невтішний стан речей використовують різні квазіхристиянські ідеологічні групи для антиєвропейської риторики. Особливо подібні аргументи полюбляють у нас, в Україні, прихильники «русскава міра». Цікаво, що часто прагнуть виставити ЄС, як таку собі антихристиянську наддержаву, яка має в кінцевому результаті розродитися Антихристом.

Те, що антихристиянство не є офіційною ідеологією ЄС, виявлялося уже не раз. І цими днями ми могли спостерігати нехарактерну для Європи реакцію, чи, краще сказати, реакцію, до якої ми не звикли. Президент Європейської Ради Герман ван Ромпей та президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу 20 березня оприлюднили Спільну заяву проти релігійної нетерпимості. «Ми рішуче засуджуємо останні напади проти низки релігійних громад в Європі та за межами Європи. Будь-яка форма переслідування і акти насильства щодо релігійних громад не повинні мати місця в Європі та й у світі», – заявили високопосадовці європейської спільноти.  Така рішуча заява мала би відкрити очі європейським обивателям на правду про те, що офіційні органи ЄС ніколи не вимагають від влад окремих країн утискати своїх громадян, сповідників Христа. Адже часто антихристиянські дії влади окремих європейських країн оправдовують міфічними вимогами Європи, які, до речі, ніхто ніколи  так і не підтвердив і не озвучив.

Євроантихристиянство є, скоріше, надбанням ліберальної групи європейських політиків, аніж явищем дирегованим спільними європейськими установами. І тому є ще одне підтвердження. За логікою антиєвропейських квазіхристиянських кіл, Європейський суд з прав людини мав би віднести «право» на гомо-«шлюб» до людських прав. Але він вчинив зовсім протилежне. «Право» на гомосексуальний «шлюб» не належить до прав людини, тому держава, яка не надає такої можливості або її забороняє, не порушує людських прав, – таким є вирок Європейського суду з прав людини у  Стразбурзі. Це підтвердження прецеденту 2010 року, коли той самий суд визначив у своєму вироку, що Австрія не порушує права людини відмовою у реєстрації гомо-«шлюбів».

Отже, джерело європейської християнофобії слід шукати в ліберальному, масонському, ґей-лобі, а не в євроінституціях. Ніхто не винен, що європейські християни не стають до оборони своїх прав, а дозволяють антихристиянам постійно збиткувати ся над собою. Але цим також здійснюються і Христові слова: «Діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла» (Лк. 16, 8с). Очевидно, що варто європейським християнам задуматися над своєю поведінкою і перестати толерувати напади на власну віру.

Тому заборону на хрести і Біблії в часі футбольного Євро-2012 не слід приписувати антихристиянству єврочиновників, а дурості організаторів цього спортивного дійства.

Прикладом того, що держави, які відкрито сповідують анти християнство, можуть усе ж таки з належною толерантністю відноситися до своїх громадян католиків, свідчать дві латиноамериканські країни: Мексика, де масонська Конституція країни не дозволяє чиновникам звертатися до Папи інакше, аніж «пане Рацінґер», та марксистська Куба. І це незважаючи на те, що Святіший Отець Бенедикт ХVІ закликав кубинців відмовитись від марксизму, називаючи цю ідеологію такою, що не відповідає дійсності. Направду, декому в Європі потрібно повчитися релігійної толеранції і шанобливого ставлення до релігійних переконань інших. І не лише в Європі…

А тим часом в Україні черговий скандал на реляції «Київ – Брюссель». І до того ж, не просто політичний скандал, до яких ми за останніх кілька років звикли, а скандал за участю найвпливовіших релігійних організацій України. Після довгої відсутності державно-конфесійного діалогу раптово відбулась зустріч президента України та представників Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Ні для кого не секрет, що європейські політики вважають, що ця зустріч відбулася тільки для того, щоб унеможливити зустріч представників Ради з єврочиновниками. Якби там не було, чи цю зустріч зумисно зорганізували, щоб зірвати візит, чи ні, але сама собою вона була не конче чемно організована. За два дні до цього українські чиновники надіслали запрошення на позачергову зустріч президента з лідерами конфесій і навіть не повідомили учасників про порядок денний, неначе це такі собі дрібні чиновники президентського апарату. Хоча навіть і до дрібних чиновників глава апарату мав би мати хоч мінімум поваги. Але президент (чи його оточення), висловлюючи неповагу до глав найвпливовіших українських конфесій, фактично показав свою неповагу до віруючих громадян України, яких представники Ради церков репрезентують. Така відверта неповага до Глав українських конфесій особливо контрастно виглядає на тлі декларативної «боголюбності» нашого політикуму.

Але всяке може бути. Можливо, дійсно виникли якісь екстрені обставини, які вимагають зустрічі глави держави з Главами конфесій. Однак… Нічого такого на цій зустрічі не було. Що більше, президентський посил про економічні дива якось зовсім не вписувався у формат зустрічі – зустрічі з релігійними діячами. А президентський ляп про те, що на весну «разом з природою оживають високі моральні якості людей чи суспільства», викликає справжнісінький шок. Тобто президент України переконаний, що люди і суспільство стають моральними тільки на весну і що це є нормальний природній цикл, чи що?

Про те, що поведінка президента була нечемною і недоречною, у надзвичайно ввічливій формі зробив зауваження президенту Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. У своєму слові Глава УГКЦ передусім висловив здивування членів ВРЦіРО тим фактом, що про зустріч з Президентом їх було повідомлено за два дні до її проведення, а сама зустріч призначена на той день, коли мав розпочатися офіційний візит делегації ВРЦіРО до Брюсселю. У своєму виступі Предстоятель УГКЦ також наголосив на необхідності розвитку державно-церковних стосунків, що «є важливим чинником гармонійного розвитку нашої країни». Він підкреслив, що сьогодні у нашій державі часом відчувається гостра відсутність діалогу між владою та різними частинами громадянського суспільства. «Розвиток діалогу дозволить знімати ту напругу у суспільстві, яку сьогодні спостерігаємо», – наголосив Глава УГКЦ. Говорячи про міжнародний вимір діяльності Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, Блаженніший Святослав наголосив, що її українській владі не потрібно боятися. «Метою нашої заплановані поїздки до Брюсселю є демонстрація євроінтеграційних прагнень громадян України». Він наголосив, що українська держава має бути зацікавлена у таких контактах, адже вони служать розвитку європейської перспективи України. Блаженніший Святослав висловив сподівання, що про планові зустрічі з Президентом їх учасників повідомлятимуть щонайменше за тиждень до їхнього приготування та стосунки між органами влади та представниками Церков будуватимуться на паритетній основі. Залишається подіватися, що президент усе-таки врахує ці зауваження.

А те, що президентська зустріч з Главами українських конфесій самі конфесії сприйняли, як пусту і некорисну, свідчить «Звернення Всеукраїнської Ради Церков до Президента України Віктора Януковича» від 21.03.2012, оприлюдене у ЗМІ 22 березня, в якому члени Ради перераховують реальні проблеми у взаємостосунках держави та конфесій в Україні, що про них на зустрічі 21.03.2012 навіть не йшлося.

І дійсно, проблеми у державно-конфесійних стосунках в Україні значно більші та систем ніші, аніж європейська християнофобія. Звісно, мене, як католика, найбільше болить те, що Україна одна з небагатьох держав Європи немає врегульованих стосунків з Ватиканом. Адже навіть маленька православна Чорногорія, де католиків, як кіт наплакав, уже майже готова до підписання Конкордату з Апостольським Престолом. А найбільша європейська країна, де католики становлять майже 9% населення, до того ж більшість з них компактно проживає на заході країни, і немає якогось договору з Ватиканом, і навіть вочевидь не вважає це за потрібне.

На тлі постійних утисків католиків в Україні відсутність конкордату з Ватиканом виглядає особливо зловісно. Держава Україна не готова брати на себе хоч якісь зобов’язання стосовно прав католиків в Україні, а що більше, закріпити їх міжнародним договором. Така ситуація рано чи пізно має принести не зовсім добрі плоди. Дай Боже, щоб цьому вдалося завчасу зарадити.

о.Орест-Дмитро Вільчинський