//

«Блаженніший Святослав дуже любить Україну», - о. Іван Мачужак

Отець Іван Мачужак, канцлер Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії, поділився думками після нещодавнього візиту Блаженнішого Святослава до Німеччини.

 

Всечесніший отче Іване, вже став надбанням історії візит до Німеччини Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. Для цілковитого осмислення значення цієї події має пройти ще деякий час. На прохання Блаженнішого Ви супроводжували його і були присутніми на чисельних зустрічах з представниками не тільки церковних, але й політично-суспільних структур. Наскільки вдалим під різним оглядом виявився цей візит?

 

Важко сказати, що є критерієм вдалого чи невдалого візиту? На мою думку, візит був дуже вдалим і також дуже вчасним з багатьох причин. На підтвердження цього можу сказати наступне.

По-перше, ситуація УГКЦ в Україні сповнена надії і очікувань. Наша Церква не тільки в церковному, але і в суспільному житті відіграє дуже важливу, я б навіть сказав, провідну роль.

По-друге, Блаженніший Святослав прибув на запрошення «Реновабісу» – організації, яка була і є дуже надійним партнером УГКЦ у сфері відбудови і розвитку структур нашої Церкви. Вона є також речником і представником інтересів нашої Церкви і народу в німецькому суспільстві і церковних структурах. Фактично «Реновабіс» є однією з найбільших організацій, що налагоджує тісну співпрацю з жертводавцями. А вже вони,  керуючись своєю християнською свідомістю, людяністю та внутрішніми переконаннями, жертвують чималі кошти й молитви, щоб піднести Східну Європу з її духовної руїни, яку заподіяла в минулому столітті ідеологія комунізму.

По-третє, метою цього візиту було, зокрема, відвідати церковну і політичну верхівку німецької держави. Німеччина, як усім відомо, займає на даний час ключові позиції в політичному житті і формуванні суспільної думки в Європі,  зокрема, і в Європейському союзі. На церковному полі – це великий екуменічний досвід Німецької Католицької Церкви, добре розвинутий та споруджений на солідних фундаментах науковий потенціал богословії. У недалекому минулому доля українського та німецького народів була спільною, адже вони обидва стали жертвами тоталітарних ідеологій минулого століття. І тепер, на початку третього тисячоліття, наші народи багато що єднає. Тому ці відвідини були першими в рамках європейських візитів Блаженнішого. Візит вказує на відповідний акцент майбутнього поглиблення співробітництва наших Церков.

 

Апостольський Екзарх Владика Петро (Крик) зазначив, що «цей перший візит до Німеччини нинішнього Глави УГКЦ має на меті оживити та згуртувати громаду українців». На Ваш погляд, наскільки це вдалося зробити?

 

Безперечно, такі візити залишають глибокі сліди в свідомості спільноти. Всі вірні, які мали змогу зібратися на спільні Святі Літургії чи зустрічі, є свідками того. Треба також сказати, що згуртовувати громади та оживляти парафіяльне життя – це не ціль, а суть візиту Патріарха. Ці процеси – це майбутні плоди такого візиту-зустрічі. Гуртувати та активізовувати життя громади – це первинне завдання Екзарха та духовенства, яке мало нагоду почерпнути із зустрічей з Блаженнішим живої води. Тепер вони повинні нести її до кожної духoвної оселі – душі довірених їм вірних. Якраз з огляду на те, щоб якомога більше вірних могли стати учасниками-свідками духовної зустрічі, були організовані Святі Літургії в центральних місцях – Мюнхені, Франкфурті на Майні та Берліні. Отці-декани, які були відповідальними за організацію цих заходів, прийняли правильні рішення щодо організації богослужбових відправ. Кожен з вірних, хто бажав бути свідком і учасником молитви, мав на те змогу.

 

Самозрозуміло, що Свята Літургія у церкві, де Блаженний отець Петро Вергун служив для нашої громади – це не тільки душпастирський, але й історичний момент, який має для духовного і національного життя нашої спільноти в Німеччині величезне значення. Такі моменти повинні бути для свідомого українця не тільки якоюсь окремою подією, але й частиною історії власного життя, на якій будується майбутнє і закарбовується в пам’яті минуле. Ці два часові вектори – минуле і майбутнє – творять наше життя, також і теперішнє. Які з тих багатьох зустрічей, які упродовж такого стислого терміну свого перебування в Німеччині провів Блаженніший, можете визначити як найголовніші?

 

«Все справжнє життя – це зустріч», - так сказав Мартін Бубер, відомий єврейський філософ з Німеччини. Думаю, що в контексті візиту цей вислів дуже вдало виражає суть. Зустріч з українською громадою, церковними і політичними діячами – це необхідний елемент церковного буття, бо без спільноти не можна собі уявити життя нашої Церкви. Важко якусь зустріч виділити, бо всі вони були важливими під різним оглядом. Тому і був цей візит таким інтенсивним і важливим як для Церкви, так і для українського суспільства. Мене особисто дуже вразили слова Кардинала Йоахима Майснера, де він, в імені Патріарха Святослава, дякував УГКЦ за її віру і свідоцтво, проявлені у минулому столітті. Символічним і зворушливим було те, що ці слова прозвучали у місті Альтетінґ (містечко в південно-східній частині Баварії, один з головних центрів паломництва – ред.). Вже з 1946 року, в одній з церков, знаходиться табличка з написом на українській мові. Пам’ятний напис є свідченням про те, як наші українці-біженці прибігали до Богородиці і дякували за захист. Тому слова подяки у таких символічних місцях стають епохальними.

Безперечно, зустріч з Кардиналом Райнхардом Марксом (очолює Архиєпархію Мюнхена і Фрайзінга – ред.) та його попередником Кардиналом Фрідріхом Веттером була дуже зворушливою і перспективною. Вона матиме великий резонанс в майбутніх взаємовідносинах наших Церков. Велике зацікавлення ситуацією в нашій Церкві проявив Кардинал Роберт Цолліч, Голова Єпископської Конференції Німеччини. Він також, зустрічаючись із Блаженнішим Святославом, заявив про подальшу активну підтримку. Отож, такі зустрічі в церковному житті – це джерела, з яких витікають благодатні струмки і несуть нове життя.

Оцінюючи усе, що відбулося, я роблю висновок, що наслідки від діалогу високих церковних достойників сприяють не лише поглибленню релігійного життя. Церковні зустрічі – це також у значній мірі і політика у позитивному сенсі. Якщо спостерігати за міжнародними новинами, то політичні контакти з Україною ведуться лише в рамках зацікавлених сторін, тобто там є представлені інтереси сучасної політичної України. Але хто представляє інтереси українського народу – суcпільства, що прагне бути європейським, демократичним та правовим? Думаю, що взяти на себе це завдання, в певній мірі, спромігся лише Глава УГКЦ.

 

Які відгуки з боку представників Римо-Католицької Церкви в Німеччині та німецького політикуму про цей візит Глави УГКЦ? Як відреагували мас-медіа на цю подію?

 

В церковних вістях зустрічі були висвітлені досить добре. Що ж стосується позарелігійних засобів масової інформації, то вони здебільшого тенденційно тематизують негативні події, в той час як позитивні мусять бути неабиякі, щоб звернути на себе увагу. Інакше кажучи, був і залишається великим попит на сенсацію. Тому тут очікування великого резонансу були б марними. Але я думаю, що наша Церква в Німеччині повинна розробити механізм поширення інформації. Це відкрило б нам дуже великі можливості у висвітленні та подачі інформації про присутність та діяльність нашої Церкви на німецькій землі. Представники Римо-Католицької Церкви дуже позитивно відгукнулися про візит нашого Патріарха, про характер зустрічей, які відбувалися завжди в безпосередній та доброзичливій атмосфері. З політичного боку було велике зацікавлення планами Блаженнішого щодо побудови нового свідомого громадянського суспільства в Україні. Також дуже обнадійливу реакцію викликала його позитивна оцінка екуменічних процесів в Україні.

 

Отче-канцлере! Які на даний час попередні підсумки візиту Блаженнішого до Німеччини можна підвести?

 

Говорити тепер щось про підсумки такого візиту – це трохи завчасно. Але поза всіляким сумнівом є те, що можна безперечно вже зазначити – це те, що Блаженніший дуже добре обізнаний з ситуацією Церкви в Німеччині, її можливостями й очікуваннями. Тому цей візит принесе добрі плоди і, безперечно, нові імпульси в житті Церкви. Він зумів переконатись в очевидності і невідворотності позитивних змін, започаткованих нашою Церквою тут, у Німеччині. Водночас він побачив також і потреби, які мають великий вплив на наше життя. Його великий досвід в керівництві установами, який він міг здобути як керівник Патріаршої курії та ректор духовної семінарії, тісний зв’язок й співпраця з Блаженнішим Любомиром – це добрий фундамент для майбутнього. В своїх проповідях він звертався до всіх верств вірних нашої Екзархії. Дякуючи старшому поколінню за збереження рідної спадщини, він звертався й до молоді. Закликаючи їх до свідомого і відповідального ставлення до власної історії, він також висловлював надію на творчу співпрацю у справі творення майбуття як в Україні, так і в Німеччині. Із закликів Глави УГКЦ до молоді було зрозуміло, що належна оцінка минулого, добрі уроки з досвіду попередників є обов’язковою передумовою для того, щоб навчитись будувати добру перспективу.

Взагалі, необхідно зазначити, що ролі молоді у житті УГКЦ Блаженніший приділяє особливу увагу. В кожній своїй зустрічі він брав під увагу долю молодого покоління українців в Україні та на поселеннях, його шанси та надії, його умови праці, навчання та всебічного розвитку. Справді, молодь України – це її єдиний шанс на краще майбутнє, бо вони тепер, юнаки і дівчата, наповнюють храми УГКЦ. Молодь була рушійною силою, яка стояла на Майдані Незалежності в 2004 році, вона гуртується в громадах і організаціях та творить цілком нову основу для майбутнього. Основу, позбавлену залежності від недемократичних політичних переконань та ідеологій. Церква повинна допомогти цьому поколінню знайти можливість для реалізації в суспільстві, дати молодим інструменти критичного пізнання та оцінки реального стану сьогодення. Блаженніший Святослав сам є учасником формування і зростання цього нового покоління, тому такими близькими і зрозумілими для нього є їхнє життя і мрії.

 

Супроводжуючи Блаженнішого Святослава шляхами-дорогами Німеччини, Ви мали можливість для розмов із ним. Яке враження залишилося у Вас після спілкування з таким високодостойним співрозмовником?

 

Час візиту був насичений дуже інтенсивною роботою. Блаженніший – це дуже працьовита людина, своїм прикладом він надихає інших. З того огляду мені було приємно працювати, бо там, де двоє працюють, можна набагато більше зробити. Велике довір’я до Бога та надія, яка з цього довір’я випливає – це одна з основних та особливих якостей Глави УГКЦ. Його дуже високий інтелектуальний рівень і, водночас, щирість і простота – це також ті риси, які мене найбільше вразили. Він також дуже любить Україну. І це не тільки тому, що, будучи в Аргентині, він дуже тужив за рідною землею, але і тому, що він дуже сильно переймається її долею і переживає за неї.

Здійснюючи на практиці заздалегідь спланований маршрут, упродовж візиту ми проїхали автомобілем понад дві з половиною тисячі кілометрів. Більшу частку цього часу я був за кермом. Блаженніший у той час проказував молитви з Часослова. Він їх співав вголос, щоб в такий спосіб і я міг молитись відразу в дорозі, а не після приїзду. Тому дорога була не дуже обтяжливою, і ми змогли осягнути вчасно з Божою допомогою намічені цілі. Переживши таку небуденну подорож і усе, що відбулося, бажаю, щоб наша Церква вірних так молилася за Патріарха Святослава. Тут маю на увазі молитву в широкому розумінні цього слова. Тобто так, як це розумів святий апостол Павло. Таку молитву, що включає активну та відповідальну працю. Наша молитва допоможе йому добре керувати Церквою, щоб ми осягнули цілі, які Бог для неї поручає. В часі співу треба прислухатися до мелодії, щоб її відтворити. Можливо, якщо ми вслухаємось в слова проповідей Патріарха, то відчуємо ту мелодію, яку нам належить підтримати.

Щиро дякую за спілкування.
Розмовляв о. Богдан Підлісецький
Джерело: www.ugcc.org.ua