Сиропусною неділею ми вступили в процес нашого відродження, заради нового життя в сопричасті з Богом. До цього життя ми покликані увійти в тій автентичній органічній цілісності, у якій нас створив Бог. Суть останньої полягає в тому, що, на відміну від всього іншого створіння, в людині досконало поєднується створене і нестворене начало, природне і надприродне, дочасне і вічне, створіння і Бог. Людина була створена за образом і подобою Бога (пор. Бут 1, 27) шостого дня, разом з іншими «...живими створіннями за їхнім родом...» (Бут 1,24-26), щоб панувати над ними. Водночас, будучи Божим образом, людина покликана з кожним подихом життя все більше і більше уподібнюватись до свого Архетипу – Христа і приводити до Нього усе живе. В такому розумінні не лише людина дозріває до Пасхи, але також увесь створений світ «з надією очікує об’явлення синів Божих» (Рим 8, 19). Саме тому Бюро УГКЦ з питань екології під гаслом «Великдень для Божого створіння» та закликом до «екологічного навернення для порятунку створіння» нагадує, що Боже створіння теж, разом з нами, прагне плідно пережити своє відродження у Великому Пості, щоб радіти світлом обіцяного Дня.

Перша неділя Великого Посту називається також Неділею Православ’я. Це торжество перемоги над єресями іконоборства та повернення ікони Господа нашого Ісуса Христа на її місце над дверима храму (Синод 843р.). Нікейський синод постановив: «так як Слово об’являє, так ікона виявляє і показує». Святий образ Господа не окреслює і не репрезентує Його невидиме Божество, але представляє Його людську природу, оскільки вона була реально видимою. За словами Кирила Єрусалимського: «в певному сенсі Слово є Його Людськість, і ця Людськість є Слово». Отже, ікона представляє Воплоченого Божого Сина. А хто бачить Сина, той бачить Отця. (Ів. 14,9) Метою Першої неділі Великого Посту (неділі Православ’я) є повернення належного місця справжньому обличчю Божого створіння, його Архетипу – Ісусу Христу, Який веде нас хресною дорогою Великого посту.

Вигнання Адама з раю задля його спасіння, що частково утворило зміст Сиропусної неділі, стається для нас не просто початком Великого посту, але початком нашого спасіння. Другий Адам випереджує першого, Христос виходить у пустелю нашого гріхопадіння і пропонує – спасіння. І перше, що Він робить, – шукає загублену у пустелі гріха людину, можна сказати мертву, щоб відновити її автентичне обличчя і повернути до Життя. Так само, як шукав Адама, потім Авеля – «Тоді сказав Господь до Каїна: «Де Авель, брат твій», так в сьогоднішньому Євангелії Ісус знаходить своїх учнів (Ів. 1, 43). Величність та важливість сьогоднішньої літургійної події полягає в тому, що приходить Той, хто знає нас по імені: «Перш ніж Филип закликав тебе, я бачив тебе...» (Ів. 1,48). Він єдиний, хто пам’ятає наше автентичне обличчя, бачить повноту нашої істоти, бо Він є Авелем, нами ж знищеною нашою подобою.

Звертаючись до Натанаїла Ісус проголосив: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства» (Ів. 1, 47). Щоб правильно зрозуміти цей текст, важливо уникати драматизації та історицизації, адже мова не йде лише про історичного Натанаїла, але в ньому, як у праобразі, об’являється віднайдене Ісусом наше справжнє обличчя. В чому суть того лукавства, про яке говорив Христос? Воно полягає в прагненні людини, задовольнити свої егоїстичні інтереси та пристосуватись до наявних суспільних обставин. В такий спосіб людина натягає на себе чужу маску і перетворюється на перелюбника та руйнівника оточуючого світу.

Через дар прощення Христос дозволяє віднайти нам наше автентичне обличчя, і цим самим наше родинне відношення до навколишнього світу. Блудний син, будучи неспроможним знести свого неприродного стану, повертається до свого коріння – до свого батька. Коли людині прощаються гріхи, це означає, що вона може повернутись до своєї первозданної форми життя. Прощення – це шлях до відновлення автентичного обличчя. Ім’я Натанаїл в єврейській мові «Натан – Ел» означає «Дар-Господь». Коли приходить Ісус (єврейською «Господь є спасіння») Натанаїл, бачачи Його, зрадів, бо звершилось те, що обіцяв Господь через Мойсея і пророків: «...кожен з них буде сидіти під своєю виноградною лозою і кожний під смоківницею, і ніхто не буде їх лякати, – бо уста Господа сил сказали». (Міх. 4,4; Зах. 3,10; 1Мак 14, 12). Тепер кожен з нас має право і є покликаний відновити в собі Божий образ – своє втрачене справжнє обличчя, зрілу, міцну та відповідальну поставу, у якій зможемо протистояти будь-якій несправедливості та гріху. Радіє в свою чергу й Боже створіння, бо знаходить в нас, так як ми в Господі, свій захист, твердиню та ім’я.

о. Володимир Лось
Джерело: ecoburougcc.org.ua