//

Чим закінчиться боротьба за владу в УПЦ МП?

Боротьба за владу в УПЦ МП є протистоянням проукраїнської та проросійської «партій», вважають експерти.

 

Не дивлячись на скасування митрополитом Володимиром священного Синоду Української православної церкви Московського патріархату, єпископи все ж таки провели засідання 21 лютого. Обговорювалися два основні питання. По-перше, ймовірність ліквідації Відділу зовнішніх церковних зв’язків, аби вивести зі складу синоду людину, близьку до митрополита Володимира, його секретаря архієпископа Олександра (Драбинко). По-друге, визнання недієздатним митрополита Володимира. Для цього пропонувалося або створити відповідну комісію, уповноважену вирішити це питання, або оперативно ухвалити рішення про недієздатність голови УПЦ МП, використовуючи внутрішній церковний ресурс.

 

Раніше, до того, як відбулося засідання Синоду, прес-секретар УПЦ МП Василь Анісімов заперечив наявність конфлікту в церкві та запевнив, що всі проблеми пояснюються тривалою хворобою митрополита Володимира.

 

Експерти прокоментували «Главреду» боротьбу за владу всередині УПЦ МП та розповіли чому митрополита Володимира так наполегливо намагаються усунути від влади.

 

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувач відділом історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України, віце-президент Української асоціації релігієзнавців, виконавчий директор Центру релігійної інформації і свободи:

Говорячи церковною мовою, в Українській православній церкві Московського патріархату сьогодні відбувається «нестроение», а говорячи світськими словами – тривають пошуки ідентичності, які почалися вже давно. Наразі очевидно, що в УПЦ МП наявні дві партії, хоча вони себе намагаються не афішувати та підкреслювали єдність своєї церкви. Є ті, хто виступають за самостійність та автономність УПЦ МП церкви, і є ті, хто прагне під крило Москви.

Чим завершиться ця боротьба? Це залежатиме від свідомості та волі українців. Предстоятель цієї церкви вже проявив свою волю: своїм останнім листом він сказав рішуче «ні» та скасував Синод, призначений на 21 лютого.

Що чекає на Митрополита Володимира? На нього, як і на всіх нас, чекає старість. Причому старість складна, тому що він хвора людина з купою різноманітних діагнозів. Історична ж його доля залежатиме від нього: якщо він прийме правильне рішення і доб’ється хоча б того статусу, який зараз має церква, а ба більше – виборе її самостійність, то він залишиться в історії, як Петро Могила та наші перші митрополити. Ми завжди пам’ятатимемо, що саме ця людина виборола помісну церкву.

Щодо Синоду 21 лютого та пропозицію створити медичну комісію – це просто смішно. Досі не можуть з’ясувати, на що хвора Тимошенко, запрошують лікарів із Німеччини та Канади. А тут наші місцеві священики хочуть створити медичну комісію. Виявляється, вони знають секрети лікування не тільки душі, а й тіла. В таких ситуаціях можна сказати тільки одне – Бог їм у поміч: якщо вони вилікують митрополита, ми зможемо їм тільки подякувати.

 

Андрій Юраш, релігієзнавець, кандидат політичних наук:

Стан здоров’я митрополита Володимира тяжкий. Цим станом вирішили скористатися його давні відкриті і приховані опоненти, аби вирішити дві задачі. Задача мінімум – при збереженні формального лідерства в церкві митрополита Володимира перебрати на себе всі важелі впливу і реалізовувати свою політику та стратегію. Задача максимум – усунути митрополита Володимира, зважаючи на його фізичний стан та неповну здатність контролювати ситуацію, і провести повне захоплення влади в УПЦ МП.

Ця боротьба точиться вже давно, але була в надрах УПЦ Московського патріархату. Її підґрунтя наступне: в Україні протягом останніх 10-15 років чітко викристалізувалися дві лінії в середовищі єпископату. Перша лінія дуже агресивна, і зараз вона прагне реваншу. Це – лінія проросійських ієрархів, які прагненуть зберегти максимальну ступінь канонічної залежності від Української православної церкви від Москви. Вони з острахом і жахом дивилися на потуги молодого єпископату УПЦ минулого року на архієрейському та помісному соборах, коли той намагався внести до статуту такі зміни, які б гарантували збереження як мінімум теперішнього, напівавтономного (тобто де-факто автономного, але юридично ще не закріпленого), статусу УПЦ.

Ті, хто реально дивиться на ситуацію, готові до конструктивного, плідного діалогу в масштабах українського суспільства. Це дві світоглядні позиції. Митрополит Володимир, зважаючи на свою національну ідентичність та баченням того, що є благом для його церкви у незалежній Україні, останнім часом патронував другу групу, яку називають проукраїнською партією УПЦ МП. Після кількох років перебування в тіні та принижень проросійські єпископи одностайно з максимальною агресивністю перейшли у наступ. У цьому суть нинішньої ситуації.

Складно сказати, що чекатиме на митрополита Володимира та саму УПЦ. Особисто для мене несподіваними були два останні листи митрополита Володимира. Я не очікував, що він та його оточення будуть спроможними до такої відвертої декларації своїх намірів. Я помилився, коли передбачав, що їх швидко усунуть від влади, і вони здадуться на милість агресивних та впевнених єпископів, що мають підтримку Москви. Здавалося, вони будуть задоволені прямими і непрямими обіцянками, наприклад, хороших єпархій чи просто збереженням їхніх титулів. Натомість протягом останніх тижнів ми побачили, що ця група є також впевненою у своїх баченнях. І зараз ми є свідками не закулісної та підкилимної боротьби, як було досі, а відвертих декларацій.

Багато що залежить від священного Синоду 21 лютого. Митрополит Володимир скасовував його проведення. Але, тим не менше, громадські діячі та православні братства закликали обов’язково провести цей Синод, проголосити  митрополита Володимира недієздатним і перебрати владу в УПЦ в свої руки.

Тож майбутній розклад залежатиме від багатьох факторів. По-перше, від стану здоров’я самого митрополита Володимира. Наскільки він зможе одужати, настільки зможе перебрати на себе владу. По-друге, від рішучості обох груп, їх впевненості і готовності до радикальних дій. Тут важко щось передбачити, бо для мене уже один сюрприз відбувся – відкрита і чітка позиція проукраїнської партії, яка підтримує митрополита Володимира.

 

Олександр Заєць, голова правління громадської організації «Інститут релігійної свободи»:

Останні події в УПЦ свідчать не тільки про прагнення окремих ієрархів перебрати на себе естафету керівництва Церквою. Головним при цьому є подальший курс розвитку УПЦ, який вже сьогодні намагаються скоригувати у бік інтересів Московської патріархії. Цим можна пояснити спроби від імені Синоду УПЦ посилити вплив тієї частини єпископату, яка ідентифікує себе з РПЦ та бачить розвиток Церкви у «фарватері» Москви.

Однак важливо не ігнорувати той факт, що внутрішні суперечки та боротьба за церковну владу негативно сприймаються самими віруючими. Вони хочуть хоча б у Церкві бачити серед архіпастирів єдність, злагоду та перевагу духовних прагнень над амбіціями. Бо боротьба за владу, притаманна світській політиці, знецінює той високий рівень довіри серед громадян, який Церква має у порівнянні з іншими суспільними інститутами.

Очевидно, що сьогодні, можливо передчасно, ставиться питання про особу наступника чинного предстоятеля УПЦ. Разом із тим, слід зазначити, що постать наступника пов’язана із подальшим напрямком розвитку Церкви – повна залежність від Московського патріархату чи збереження її сьогоднішньої до певної міри самостійності. Останній варіант більше відповідає інтересам Української держави у зовнішній політиці, адже релігія відіграє дедалі більш значущу роль на світовій арені.

 

фото: izvestia.com.ua, radiosvoboda.org
Надія Майна, «Главред»