Дивлячись на милостиві лики святих, зображені на іконах, якось не віриться, що колись вони теж були людьми, більш-менш звичайними, зі своїми проблемами і бідами, хворобами та радощами. Та й як це було давно! Патиною оповиті не тільки портрети, а й спогади, і історичні факти. А якщо поглянути на фотографію святого? Чи не правда, дистанція між нами і святістю дещо скорочується? І ближчими стають нам милосердя, самопожертва, добросердя - не важливо, чи віримо ми самі, або до якої конфесії належимо?

... Спотворена хворобою особа: руки і щоки вкриті фурункулами, потовщений ніс, опухлий лоб. У медицині існує термін «facies leonine» - «морда лева». Класичні риси хвороби Хансена - лепри, яку раніше називали проказою. Саме так виглядав Даміан де Вестер, бельгійський чернець, шанований в Римсько-католицької церкви як покровитель хворих на проказу, СНІДом та інших ізгоїв. Перед нами - святий, канонізований 11 жовтня 2009 Римським Папою Бенедиктом XVI.

Даміан де Вестер, тоді ще Йосип, народився 3 січня 1840 року в сім'ї фламандського торговця зерном в селі Тремело (Бельгія). Після закінчення школи обрав чернечий шлях  в згромадженні Святіших Сердець Ісуса і Марії. У 1864 році керівництво направило Даміана на Гаваї.

У ті часи на «райських островах» лютувала проказа. Здавалося, якась зла доля прагнула зробити Гавайський архіпелаг розсадником хвороб всього світу. З 1770 по 1850 роки там вже були епідемії холери, сифілісу, віспи, кору. «Рай земний» неухильно перетворювався в «пекло». А тепер ще й проказа - нудотна, огидна, невиліковна хвороба. Проблема ускладнювалася також тим, що тубільці звинувачували у всіх своїх нещастях європейців, а ті, в свою чергу - вільні звичаї місцевого населення. Щоб якось зупинити поширення хвороби, влада ухвалила рішення ізолювати заражених. Хворих і запідозрених у хворобі звозили в колонію на острові Молокаї. З 1866 року сюди кожен місяць приходив пароплав з Гонолулу, заповнений прокаженими. До 1873 року, коли Даміан де Вестер з'явився на острові, тут не було ні одної білої людини.

Для освіченого європейця тих років було немислимо добровільно ввійти у світ гниття. Навіть лікарі не торкалися до прокажених, піднімаючи одяг хворого палицею і залишаючи ліки біля порога. Про жодне лікування та одужання не йшлося. Всі прекрасно розуміли, що зібралися в цьому страшному місці вмирати. Серед жителів процвітали забобонні культи, злодійство і нехтування всякими людськими законами.

І в цей смердючий, зневірений світ увійшов тридцятитрьохрічний монах, озброєний тільки біблією і розп'яттям. Він відмовився від прийнятих у той час пересторог: неможливо священикові не торкатися до хворого, даючи причастя або змащуючи оливою руки і ноги. Інтуїтивно він розумів, що, тільки не показуючи своєї відрази, можна стати другом і утішителем. Уже на першій проповіді він звернувся до своєї пастви не з стандартним: «брати мої», він просто сказав: «ми, прокажені».

Свою пастирську діяльність Даміан почав з будівництва храму, організації ферм, школи і кладовища. Він заснував серед хворих «Похоронне братство», яке займалося організацією поховань. Адже до його приїзду мертвих просто залишали на вулицях, де вони йшли на корм свиням. Обрядами придаючи смерті величі, він полегшував хворим перехід «в інший світ». До речі, на цьому кладовищі ховали не тільки католиків.

Також Даміан організував «Братство святого дитинства» - для безпритульних дітей, «Братство святого Йосипа» - для догляду за хворими, «Братство Мадонни» - для виховання дівчат. На острові також з'явилися: невеликий порт , дорога, яка пов'язувала порт з колонією, кілька складів і магазин, два диспансери, притулки для сиріт, лікарня.

На якому етапі свого життя Даміан де Вестер сам став жертвою прокази? Точно ми вже не дізнаємося. Інкубаційний період хвороби зазвичай - від трьох до п'яти років. Але може тривати й десятиліттями. У 1886 році чернець зрозумів, що хворий. Жахливі зміни зовнішності не змусили себе довго чекати. Все, що відбувалося отець Даміан приймав зі смиренням. Коли в Європі поширилися чутки, що проказа передається статевим шляхом, і, отже, поведінка ченця не була бездоганною, він писав: «Я намагаюся швидше подолати шлях до Хреста і сподіваюся скоро опинитися на вершині моєї Голгофи».

Через три роки отець Даміан помер.

Коли в 1959 році Гаваї стали п'ятдесятим штатом США, в Вашингтонському Капітолії з'явилася статуя національного гавайського героя - Даміана де Вестера.

У 2005 році бельгійський уряд удостоїв його звання «Найвеличніший бельгієць».

Католицька церква пов'язує з ім'ям отця Даміана два дива, які відіграли роль в його канонізації.

Така справжня історія життя Даміана де Вестера - історія  любові до Бога і до людей...

Тетяна Коростишівська

За матерілами shkolazhizni.ru