//

Слово Архиєписопа і Митрополита Львівського на неділю митаря і фарисея

Слово Архиєписопа і Митрополита Львівського
на неділю митаря і фарисея


Лк 18,10-14.

Переважно наші люди знають про мету свого приходу в церкву. Зустрічаються й такі, хто приходить ради інших осіб чи в якості туристичних оглядин, або з якихось своїх розрахунків. Пам’ятаємо про те, як Ісус Христос виганяв тих, хто торгували у храмі жертовними тваринами, міняли гроші та продавали голубів (пор. Мр 11,15). Він пригадав присутнім та усім нам: «… Дім мій домом молитви назветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!» (Мр 11,17). Такі слова до такої міри не сподобалися первосвященикам та книжникам, що вони шукали способу якби його погубити. Спаситель вказував їм на потребу молитви, спілкування з Богом, на необхідність пошани для Небесного Отця, а торгування в храмі прирівняв до розбійницьких вчинків. Це про Месію було давно написано у псальмах: «Бо ревність до твого дому мене з’їла…» (Пс 69,10). Зрештою, це стосується кожної правильно віруючої людини, кожної християнської душі, яка повинна старанно дбати про чистоту храму своєї душі та про належний стан дому Божого, як церковної будівлі. Мабуть, найкраще людині спілкуватися із Господом у церкві, де можна легко очистити свого духа, щиро каючись за свої прогрішення та спільно молячись до Бога єдиним серцем і єдиною душею.

 

Ісуса оточували різні люди зблизька та здалека. Одні, були прихильні йому, інші не любили його, критикували, показували свою злобу, користувалися різного роду підступом, щоб його понизити й знищити. Христос говорив правду, бо інакше не вмів та не знав говорити фальшивих речей й до цього признавалися, навіть його противники (пор. Мр 12,14). Як Син Божий, він знав людську неміч, тому неможливо було людині скрити перед ним злобу. Господь старався й запеклим своїм противникам допомогти, щоб зняти чорну маску, за якою вони ховали злість та грішну лють. Він шукав різного підходу до ненависно наставлених до нього та до його Отця людей, щоб вони каялися й ставали на дорогу спасіння. Бажав їм прощати, щоб ті ставалися дітьми Небесного Отця. Часто користувався притчами, щоб люди задумувалися над ними й могли побачити своє правдиве обличчя. Одного разу, перебуваючи в певному оточенні, говорив про двох людей, які прийшли у храм, не чого іншого, а помолитися. Це – були різні люди, але ті, кому Господь дарував свого безсмертного духа. Перший фарисей – провідник народу, чий голос звучав повчально, але практика його життя була далеко не побожна, бо фарисеї людям клали тягарі на плечі, а самі й пальцем не бажали порушити, щоб чинити Божу волю. Вони любили всюди перші місця, вітання та признання їм учительського уряду. Інший рід: митар, що збирав податки й не обходилося без того, щоб щось собі не ущипнути та вчинити комусь кривду. Ці двоє стали у Божому домі до молитви.  Фарисей стояв на видному місці, бо вважав себе кращим за інших, погорджував тими, хто приходив на молитву. Він спостерігав за усіма, хто входив у храм, обводив їх очима та видавав свій осуд над молільниками. Він помітив, також і митаря, який стояв здалека, при вході, збоку; прикриваючи своє обличчя від сорому перед Богом, похилений митник бився в груди та невблаганно просив: «Боже змилуйся наді мною». Два роди молільників стояли перед Господом. Один порівнював себе із іншими та принижував їх на молитві, виговорюючи свої добрі діла посту й милостині так, щоб інші почули. Звертався до Бога, але не просив благословення, не дякував Господу за отримані дари, не перепрошував Всевишнього за промахи свого життя, не бачив своїх помилок, вважав себе праведним, кращим від грабіжників та перелюбців… І сталося велике диво: його молитва, дворазовий піст на тиждень та десятина, що давав із своїх прибутків не могли перевершити його гордині й понижень інших. Здавалося, що так багато добрих діл кидав на терези свого життя, але друга шалька терезів, що була наповнена самозакоханістю та винесенням себе понад інших показалася набагато важчою, бо сам Спаситель осудив його, не оправдав за вчинені добрі діла. Святий Учитель Церкви про фарисея говорить наступне: «Так, той фарисей вчинив себе гіршим від митаря, тому що не вмів утримати свого язика, але через нього, ніби через якийсь отвір, просипав усе своє багатство» (св. Ів. Золот., Бесіда V п.5 на Бут 1,9).

 

Митар бачив себе грішним в Божих очах. Навіть, більше – його придушував сором стояти з тими людьми у храмі, яких він вважав кращими за себе і не смів піднімати очей вверх. Прийшов  з одним наміром: перепросити Бога. Заявити Богові та людям, що він грішний, бо бився увесь час в груди та невпинно повторював цю саму молитву, що припала йому до душі, бо мабуть, іншої не знав. А ця молитва складалася з одного речення: Боже, змилуйся наді мною! Фарисей бачив свої «добрі діла» й митаря, а митар бачив Бога й свої грішні промахи життя. Святий І. Золотоустий так роздумує про митаря: «Він отримав докір, і змив його; визнав гріхи і звільнився від них; докір в прогрішенні послужив йому до викорінення гріху, а ворог наперекір намірові став доброчинцем» (св. Ів. Золот., «Три бесіди про Давида і Саула» III, п.4). А молінню у храмі прийшов кінець. Потрібно повертатися додому із Божим благословенням та очищенням душі. Щасливий був митар, якому не потрібно було багато постити та позбуватися багатства, бо йому вистарчила велика покора серця та щире каяття перед Богом. Митар не мучив свого тіла постами та не чинив милостині до цього часу, лише смирявся перед Богом у своїй грішній поставі. Сказав Господу правду про себе, яку, зрештою, Бог і так знав, а за таку щирість та смирення духа подався додому ощасливлений Богом. І Спаситель, справедливий Суддя людей, оправдав грішного митника, а «праведного» фарисея понизив й не виправдав. Так, справджуються слова Господні: «Тоді останні стануть першими, а перші – останніми» (Мт 13,30). Прислухаймося до слів молитви Утрені цього свята: «Душевну гординю відкиньмо, правдиву смиренномудрість придбаймо, себе прославляти не поспішаймо, горду чванливість зненавидьмо і з митарем Бога ублагаймо» (Утреня «Неділя митаря і фарисея», ірмос п.9).


+ Ігор,
Архиєпископ і Митрополит Львівський

5 лютого 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

Джерело: www.ugcc.lviv.ua