Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на неділю про Закхея

ІТм 4,9-15; Лк 19,1-10.

«На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних» (ІТм 4,10).

Хоч люди і схильні до гріха, але всередині нашого нутра завжди залишається прагнення до добра. І жоден гріх не може цього затерти. Бог діє в глибині душі людини. В своїй дії Бог не є обмежений часом, ані місцем. Але ця дія ніколи не є проти людської свободи, бо, якщо ми не дозволимо, - навіть всемогучий Бог не увійде до нас. Творець хоче, щоб люди діяли разом із ним. Господь нічого не зробить в нас без нас. Тому необхідним завданням людини є щиро молитись та прислухатися до голосу сумління, щоб бути чутливою на дію свого Творця так, як це вчинив Закхей.

Мабуть, Закхей відчував потребу переміни, маючи матеріальне багатство та владу. Разом із тим, він не вмів використати цього, щоб запросити Ісуса до себе. Перший крок митаря був дуже важливий - він бажав бачити Ісуса. Ось, таке бажання є в кожній людині, але не кожна особа слідує цьому бажанню. Люди часто не звертають на це уваги і воно зникає. Коли б Закхей довго роздумував і все зважував, програв би. А він плекав у собі це бажання, не втрачав його і зробив ще один крок, по-людському дивний: «Побіг він наперед, виліз на сикомор...» (Лк 19,4а). Закхей перш ніж побігти, дізнався про місце, повз яке точно буде проходити Ісус. Дізнавшись, побіг туди і зрозумів, що навіть, стоячи на цьому місці, де проходитиме Христос, він не зможе побачити його, - ріст не дозволяв йому цього довершити. Виліз на дерево.

Часом, відчувши сильне бажання побути з Богом, ми поспішаємо до храму або припадаємо до молитви і буває, із цього не маємо жодної користі, тому що не хочемо піднятись понад свою гординю, забезпеченість, специфічну незалежність тощо. Так, це – правда, що ми знаходимося на цьому місці, де проходить Господь, але, залишившись із власними клопотами та замкнувшись у собі, не бачимо Бога. Людська  помилка в тому, що, зробивши якесь зусилля назустріч Господу, зупиняємось в дорозі, щоб приблизитися до нього. І який сенс нашого перебування на цьому місці, наприклад у церкві, коли ми не зустріли й не побачили духом Ісуса, не мали особистої зустрічі з ним, не покаялися та не дозволили йому ввійти до нашого, хай буде і неприбраного ще дому душі. Адже зустріч Закхея з Ісусом перемінила не тільки його життя, але й життя його усієї родини, бо Спаситель промовив до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння...» (Лк 19,9а).

Впевнені у своїй, так званій «праведності», люди швидше закликають до навернення своїх рідних та близьких, самі ж не приймають - до свого серця та дому своєї душі -  Господа. Духовне життя не полягає лише на почуттях і на імпульсивному служінні Богові. Воно вимагає прийняття важливих рішень та дій, щоб свою волю цілковито з’єднати із волею Бога. Святий апостол пригадує про користь, «щоб решту часу жити, в тілі, не за людськими похотями, а за волею Божою» (1Пт 4,2). Потрібно зробити корисні зусилля, щоб побачити Бога, піднятись над власним «я», подивитися щиро на себе із боку. Лише таким чином буде видна реальна ситуація стану духа. Люди шукають Бога, тому що потребують стабільності життя та духовної певності, яку може дати тільки він. Можна мати багато побожних розмов, молитись, але разом з тим не зустрітись з Богом. І тоді особи легко віддаляються від Бога, залишають його, тому що не пізнали його. Закхей ризикував своєю поведінкою стати посміховищем, але близькість Ісуса відігнала його страх. Бог дає відчуття стабільності, впевненості, почуття приналежності, що не залишаємося самі, що життя не є безглуздим, що не існує пригнічення в житті з Христом.

Митник Закхей крок за кроком зближувався до Господа. І християни часто думають, що підуть за Богом тоді, коли будуть менше грішити та чинити менше духовних помилок, але це омана, помилка. Ісус приходить до Закхея, знаючи, що він є грішний. І без попередніх кроків, неможливий наступний крок - визнання гріхів, покаяння. «Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» ( Лк 19,10). Цей митник зрозумів, що так дальше жити неможливо. Він згаяв багато часу, щоб багатіти матеріально, але нічого ще не вчинив, щоб забезпечувати себе духовно. Тільки сьогодні він приблизився до Бога і при зустрічі з ним вчинив кардинальні зміни та постанови, що вчинену кривду направить й винагородить в багато разів більше. Господь знав про його щирість та рішучість, тому говорив про його спасіння. Добра зміна не прийшла лише до митника, він мав слово у своїй родині, тому Спаситель відізвався, що разом із ним, дар спасіння торкнувся і усіх інших, що проживали з розкаяним митарем Закхеєм. Тому ми і приходимо у церкву, щоб не просто стати глядачами якоїсь театралізованої вистави, але, щоб спасати, відроджуватись та освячувати нашу душу, але без нашого спільного діяння з Богом, без нашого бажання це неможливо досягнути. З іншого боку, коли б людина думала, що вона освятить своє життя і приведе до спасіння без допомоги Божої – велика помилка. На Закхея прийшло спасіння тому, що він бажав зустрічі з Богом і прийняв те, що йому запропонував Ісус Христос. Господи, хай на нас здійснюється твоя воля!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

29 січня 2012р.Б.
Каплиця Матері  Божої Неустанної Помочі, м. Львів

Джерело: www.ugcc.lviv.ua