//

«Автокефальна Церква в умовах СРСР мала стати протидією відродженню УГКЦ», – Патріарх Філарет

«Я не підтримував Автокефальну Церкву, яка на той час вже існувала, тому що знав – в умовах СРСР вона ненадовго дозволена. Вона дозволена настільки, наскільки відіграє роль, яку для неї передбачає радянська влада: не допустити розповсюдження Греко-Католицької Церкви по всій Україні. І якби Радянський Союз ще продовжив існувати, то Автокефальна Церква з часом би припинила своє існування – її ліквідували би, як це робили раніше. Про це сказав Глава УПЦ КП Патріарх Філарет в інтерв’ю для РІСУ з нагоди 20-річчя проведення Собору УПЦ, який 1-3 листопада 1991 року проголосував за автокефалію Української Церкви.

 

Патріарх розповів про три етапи відродження УАПЦ, від 1921 до 1989 року. Третє відродження автокефальної Церкви за часів СРСР Патріарх Філарет пов’язує виключно з тим, щоб протиставити цю Церкву УГКЦ.

 

«Чому влада допустила це відродження у 1989 р.? Колись відкриються архіви і все стане достовірно відомим, але моя думка така – влада дозволила це відродження, щоби протидіяти відродженню Греко-Католицької Церкви. Саме тоді УГКЦ почала виходити з підпільного стану, знаходила підтримку в патріотичних колах, у сил, які хотіли мати українську державу. Влада вже не могла цьому відродженню перешкодити, але для того, щоби йому протидіяти, вона пішла на такий крок – дозволила відродитись автокефальній Православній Церкві», – наголосив Патріарх Філарет.

 

Ще одне міркування Патріарха Філарета, чому влада не перешкоджала відродженню УАПЦ – це бажання нейтралізувати вплив Галичини на Україну: «Мабуть думали так: нехай в Галичині буде боротьба, релігійна боротьба – але ця боротьба буде всередині. А решта України буде чути про цю боротьбу, про насильство, відібрання храмів – і буде боятися підтримувати українські патріотичні сили. Мабуть, і на це влада розраховувала».

 

Патріарх Філарет, який у 1990 році був місцеблюстителем Патріаршого Престолу, наголосив, що на Помісному Соборі РПЦ поставив питання про розширення прав Українського Екзархату в РПЦ, бо розумів, що автокефалія в умовах СРСР є неможливою.

 

«Я поставив питання перед Собором РПЦ про надання Українському Екзархату теж більших прав…. На Помісному Соборі ми отримали принципову згоду на самостійність і незалежність, а на наступному Архиєрейському Соборі РПЦ в жовтні 1990 р. вже розписали, в чому буде полягати самостійність. Хоча, як показав час, розписали недостатньо, бо РПЦ статус самостійності дала, але і тоді, і тепер, не хоче, щоби Українська Церква була справді самостійною», – наголосив Глава УПЦ КП.

 

В 1991 році, після проголошення Україною незалежності, Патріарх Філарет скликав у вересні 1991 р. Архиєрейський Собор, який прийняв рішення про скликання Помісного Собору з однією метою – вирішити питання про повну автокефалію. Цей Собор, який відбувся  у Лаврі 1-3 листопада 1991 року, заявив, що Український Церкві тепер потрібна повна автокефалія, повна адміністративна незалежність від Московського Патріархату.

«Я розраховував на те, що в Москві вистачить мудрості побачити логіку історичного процесу і не опиратися неминучому. Бо якби погодилися – були би дві братні Церкви. Незалежні, але братні, і підтримували б одна одну. А ще розраховував на однодумність в УПЦ. Бо на Соборі всі були за автокефалію. Зараз в це навіть важко повірити – але тоді справді всі були за незалежність. І мені, як Предстоятелю, всі висловлювали повну підтримку. Ми вирішили звернутися до Москви. Але там нас не зрозуміли… Вони думали, що якщо Філарета не буде – то ніякого руху за автокефалію теж не буде», – підсумував в інтерв’ю Патріарх Філарет.

 

Джерело: РІСУ