Відсутність рівноправного діалогу глави держави з усіма церквами в Україні може порушити міжконфесійний мир

Днями 50 опозиційних політиків звернулися до Президента із вимогою припинити дискримінацію владою українських церков. «Ми, народні депутати України, глибоко стурбовані підтримкою Вами як главою Української держави, а також очолюваною Вами владою в цілому, лише однієї релігійної організації – Української православної церкви в підпорядкуванні Московського патріархату», – зазначається у зверненні. Інші ж релігійні організації, продовжують депутати, «зазнають демонстративної зневаги та дискримінації з боку влади».

Роблячи поправку на опозиційність народних депутатів (яка змушує критикувати владу), в останні місяці, а особливо дні, було немало підтверджень зміни відносин у площині влада – релігійні організації. Із останніх підтверджень – офіційне президентське вітання із Різдвом: Віктор Янукович звертався лише до православних християн, «забувши» згадати греко-католиків. Українська греко-католицька церква не відреагувала на цей недогляд, однак постановка саме такої необачної позиції може змінити не лише взаємодію влади та релігійних організацій, а й сам міжконфесійний діалог.

Для налагодження цього діалогу між різноманітними релігійними об’єднаннями, а також для активізації їх участі у духовному відродженні України та зміцненні гуманістичних засад суспільства в нас існує Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій. Сюди входять представники усіх релігійних конфесій, що зареєстровані у встановленому вітчизняним законодавством порядку.

Очевидно, що співпраця вищого керівництва держави із цією інституцією внесла б конструктив у процес порозуміння українських прибічників різних конфесій та релігій. Однак перша і на сьогодні єдина зустріч в межах одного столу представників влади та релігійних організацій відбулася лише наприкінці грудня минулого року – це був організований Фондом Конрада Аденауера, Всеукраїнською радою церков та Інститутом релігійної свободи “круглий стіл” на тему “Діалог між владою та конфесіями в контексті європейської системи цінностей”.

Зазначимо, що Ганна Герман, той самий представник влади, виступила на початку цього заходу й одразу ж пішла, уникнувши подальшого обговорення питання.

У своєму виступі заступник глави президентської адміністрації заявила, що влада однаково ставиться до всіх церков в Україні. Те саме вона повторила вчора: “Кожна конфесія має всі можливості і права для розвитку. І я не бачу сьогодні проблеми, а бачу лише бажання роздмухати конфлікт між людьми на релігійному ґрунті”. Однак більш поширеною є інша думка щодо міри представленості різних конфесій у взаєминах із владою.

Зокрема, доктор філософських наук, релігієзнавець Віталій Шевченко вважає, що, “незважаючи на заявлену рівність, у житті реальному такого не відбувається. У реальному житті репрезентантом виступає лише одна Церква, одна конфесія – УПЦ. Усіх інших навіть не запрошують на урочистості, вони або понехтувані, або почуваються понехтуваними”.

Подібної думки дотримується і Анатолій Бабінський, редактор РІСУ і “Богословського порталу”. “Окрім цього випадку (організований “круглий стіл” – “Пошта”), за весь рік, окрім Московського патріархату, інших конфесій в Україні для державної влади просто не існувало. Щодо характеру цих стосунків, то це навіть не просто добрі стосунки, це прямі дії: надання пільг, коштів на будівництво, ба навіть утиски інших “конфесій-конкурентів”.

Поміж тим, за підсумками “круглого столу” ухвалено цікаву (передусім для влади) резолюцію. У документі, зокрема, зазначено, що “відмова держави забезпечувати рівні можливості для представників різних релігійних спільнот призводить до нехтування об’єднавчим потенціалом конфесійного різноманіття, а натомість несе у собі ризики ескалації міжконфесійної ворожнечі, непорозуміння та, зрештою, може кинути суспільство у відкрите протистояння на релігійному ґрунті”.

Тобто йдеться про те ж, про що говорить Ганна Герман (дивіться нижче коментарі), з тією лише різницею, що джерела називаються інші. Якщо представники влади звикли бачити руку опозиції, то учасники “круглого столу” переконані, що саме відсутність комунікації між владою та різними релігійними організаціями може детермінувати такий стан.

Показово також, що “відсутність упродовж останнього року визначеності щодо діалогу на найвищому державному рівні з релігійною спільнотою, яку найширше представляє Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій”, у резолюції зараховано до викликів для релігійної свободи та міжконфесійної злагоди в Україні.

Як розповів “Пошті” Віталій Шевченко, ігнорування релігійної різності є й нехтуванням тих різних ідеологій, стратегічних планів, орієнтації, які відображає кожна із конфесій. Передусім йдеться про євроцентричний та проросійський напрями руху України. Сьогодні немало експертів говорять, що модель влади, яку будує нинішній Президент, нагадує російський зразок. Такий підхід накладає відбиток і на міжконфесійний мир, досягнутий за останні роки.

Чи зробить зусилля влада полишити таку модель розвитку, залежатиме і від налагодження діалогу із різними релігійними конфесіями. А це потребує відповіді на запитання, чи є Президент таким самим громадянином, як усі інші. Радше навпаки – він має менше демонструвати особисте і більше відстоювати інституціональне втілення президентської влади.

Назарій Тузяк,
Мар’яна Вербовська

Ганна Герман,
заступник глави адміністрації Президента:

– Це все із розряду провокацій, які намагаються зробити для того, аби збурити ситуацію, щоб порушити спокій, конфесійний мир. Пам’ятаєте, як на початку незалежності Україну намагалися вкинути у міжконфесійні війни, як намагалися по селах, містах зворогувати людей. Тоді Україні вдалося вийти із того з честю. Сьогодні я бачу другу спробу налаштувати людей один проти одного. Україні нині потрібен мир, злагода між людьми, необхідно усю суспільну енергію скеровувати на подолання кризи, щоб досягти економічного росту, щоб створювалися робочі місця… Скоро відбудеться засідання Ради церков. Ми дуже зацікавлені в тому, щоб проблеми, які хвилюють кожну конфесію, мали можливість бути висловленими і бути почутими… Україна – це держава різноманіття культур, релігій, і кожен має право молитися в тій церкві, до якої лежить його серце, і Президент теж має таке право. Думаю, що ходити до церкви – це не залежить від того, яку ти посаду обіймаєш, людина має право не змінювати своєї релігійної приналежності від того, чи її обирають Президентом, чи головою Верховної Ради, чи прем’єром. Ми в душі рівні перед Богом, незалежно від посад.

Анатолій Бабінський,
редактор РІСУ і “Богословського порталу”, головний редактор часопису “Патріархат”:

– У попередні роки в нас у державі склався певний status quo – кількість міжконфесійних конфліктних точок не мала тенденції до збільшення, а навпаки. Натомість сьогодні гарячих точок побільшало. Говорити сьогодні про міжконфесійний діалог важко. Ті конфесії, які раніше були у добрих відносинах, мають їх і сьогодні. Вони навіть можуть поліпшитися перед лицем спільних загроз. Натомість взаємини із Церквою, яка де-факто стає “державною”, тільки погіршуються. Не думаю, що це піде на користь останній, але це класична модель становища цієї конфесії, яка є в Росії. Чи вдасться створити таку релігійну карту в Україні? Думаю, що ні. Але, оскільки такі спроби все одно будуть, то нинішня ситуація ще не кінець загострення міжконфесійної і церковно-державної сфери”.

Мирослав Маринович,
віце-ректор УКУ, правозахисник:

– Загалом можу сказати, що діалогу поки що немає. Президент встановив дуже чіткий зв’язок між Українською православною церквою Московського патріархату. За рік не було скликано Ради церков і релігійних організацій в Україні. Ця інституція була дуже ефективною у плані координації дій між владою і Церквою. Мені здається, що сьогодні першим необхідним кроком для налагодження такого діалогу є розрізнення особистої віри Президента і його позиції як державної посадової особи. Звичайно, він не може бути вірним усіх церков, він є вірним УПЦ МП – це нормально.

Але він Президент України і не має права робити зі своєї Церкви загальнодержавну і віддавати їй преференції, це забороняє Конституція. Йому потрібно змінити цю модель. Друге, що йому потрібно зробити – відновити механізм Ради церков і релігійних організацій. Нині в Україні ми не маємо активного механізму спілкування поміж церквами і релігійними організаціями. Можливо, цьому заважала історія. Інститут Президента міг би створювати нагоди для зустрічей і діалогу різним церковним організаціям, не втручатися у їхні справи, а допомагати їм порозумітися.

Джерело: www.lvivpost.net