Тривають останні приготування до Всесвітнього Дня Молоді, що 16 серпня 2011 р. розпочнеться в місті Мадриді. До столиці Іспанії прибувають численні групи молодих християн з усього світу. Під час своєї подорожі, а особливо зустрічі, що проходитиме від четверга до неділі вони мають змогу поглибити свої релігійні знання, виявити й укріпити свою віру в Бога, а також знайти відповіді на численні запитання, які часто нуртують у їхніх серцях, особливо в контексті особистого життєвого вибору. Безперечно, Всесвітній День Молоді не є для цього єдиною нагодою, адже зустрічі молодих віруючих людей на місцевому чи загальному рівні церковного життя відбуваються по всьому світу, а також і в Україні.

Наприклад вже протягом декількох років при Крехівському монастирі, що на Львівщині, проводяться зустрічі для хлопців, які бажають розпізнати своє покликання. З року в рік бажаючих взяти участь у таких зустрічах зростає. Якою є мета таких зустрічей? Що робити, щоб розпізнати своє покликання? До вашої уваги, в рамках нашої понеділкової рубрики про богопосвячене життя, ми пропонуємо інтерв’ю о. Анастасієм Кабалем ЧСВВ, відповідальним за душпастирство покликань у Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні Отців Василіян.

Відповідаючи на запитання свого співбрата по Чину о. Вінкентія Пелиха, який провадить Інтернет сторінку василіянської Провінції в Україні, о. Анастасій розповів, що Молитовні зустрічі з хлопцями при Крехівському монастирі отців Василіян відбуваються з липня 2006 року. Тепер, вже традиційно, розпочинається у місяці липні, у тиждень, коли випадає свято Теодозія Печерського, засновника монашого життя на Українських землях.

Метою зустрічей є спільна молитва за покликання до монашого й священичого життя, хоча також те, щоб дати можливість зблизька приглянутись до чернечого життя. Підчас зустрічі молоді юнаки, віком від 15 до 25 років разом з ченцями монастиря моляться за покликання, мають також змогу ознайомитись з монашим життям і служінням отців Василіян. Під час свого тижневого перебування при монастирі, хлопці слухають духовних наук та спілкуються з отцями і братами василіянами, яких часто просять допомогти їм розпізнати своє покликання до монашого чи священичого стану.

На запитання як краще розпізнати своє покликання сьогоднішній молодій людині, о. Анастасій відповів: «У розпізнанні покликання, перша річ на яку потрібно звернути увагу – це саме зацікавлення. Сама симпатія чи зацікавлення до монашого чи священичого життя вже може бути знаком покликання! Бо ж чому з-поміж всієї молоді ніхто більше не цікавиться цим життям, тільки ці вибрані?

Однак, – на думку отця Анастасія, – щоб розпізнати своє покликання не вистарчить тільки самої симпатії чи зацікавлення, потрібно також проаналізувати події та знаки, з яких можна було б отримати якусь інформацію про покликання. У цьому випадку найкращим вирішенням є звернутись до відповідної людини про пораду чи допомогу; поділитись з кимось із довірених людей або із священиком про події у житті, які могли б мати якесь значення щодо покликання. Тут не йдеться про те, щоб аналізувати якийсь конкретний випадок чи бажання, йдеться про тяглість подій та бажань.

Другу раду, за словами єромонаха Анастасія, подає о. Анзельм Ґрюн, відомий сучасний католицький письменник, який каже, що на дорозі розпізнання покликання потрібно співставити дві альтернативи та передати їх на роздуму власній фантазії. Ось наприклад: «що було б, якби я через 10-20 років одружився, отримав працю, якби у мене з‘явились діти, і т.д?» Які це викликає у мене почуття? А тоді слід розглянути наступну альтернативу «Що було б, якби я через 10-20 років став монахом чи стала монахинею?» Які це викликає у мене почуття? Опісля потрібно порівнювати ці почуття. Там де більше внутрішнього миру, – там хоче мене Бог бачити. Перевага внутрішнього миру не означає іти туди де легше, а туди, куди провадять мене мої глибокі внутрішні відчуття.

Ще одна річ про яку не можна забувати у розпізнанні покликання – це не ставити умови Богові. Буває так, що проситься у Бога про те, щоб Він допоміг розпізнати покликання, однак з іншого боку, підсвідомо говориться Богові: „Боже, піду за Тобою... але не туди і не туди!”. Тобто ставиться Богові умови, ставиться умови, як виконувати покликання, яке Бог дає (буду монахом, якщо це буде „так і так” або створю сім’ю, якщо це буде „так і так”). Може бути також ще інша форма умови, тобто: „Боже, якщо Ти мені не пошлеш такої жінки, якої я хотів би, то у такому випадку піду до монастиря”. Або, „Боже, якщо Ти мені не допоможеш поступити до того чи іншого навчального закладу, то піду до монастиря!” Це помилковий підхід до вибору свого покликання. Так не може бути. Ступаючи на дорогу покликання, внутрішня готовність людини повинна цілком піддаватись тому до чого Бог її кличе, тобто того «що мені і Богові подобається!».

І остання рада, яку дає священик-василіянин – це не боятися свого покликання та не очікувати стовідсоткової певності у виборі свого покликання. Звичайним є те, коли хтось, вступаючи на дорогу свого покликання, на початку чується не певно. У цьому випадку найголовнішим є уповання на Бога, який сам дає покликання і завжди буде укріплювати та обдаровувати ще більшою любов’ю до того покликання, яке Він дає.

Отож, коли хтось відчуває, та в якійсь мірі вже переконаний щодо свого покликання, то у такому випадку потрібно віддатись у руки Христові та піти за Його покликом. Таким прикладом великої довіри до Бога є Пресвята Богородиця. Власне Вона, ще не будучи до кінця певною, сказала Богові „ТАК” на цей нелегкий поклик Божий. Вона відповіла „ТАК”, бо цілковито уповала на Бога (Лк 1, 26-38).

Джерело: Радіо Ватикан