//

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Сімнадцята неділя -- Мт.15, 21–28

 

«Він же не озвався до неї і словом»

 

Цей вислів немовби вводить у суперечливість наші знання про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про любов Божу до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так ніби Йому цілковито байдуже щодо неї.

 

Щось подібного можемо відчувати в нашому житті, ми переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалося би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, щоби Бог був поруч з нами. Але позаяк ми – люди віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Саме тому ми завжди віримо, що Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, із своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми дійсно в цьому матимемо потребу.

 

Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що і батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Бо саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду до росту. Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього. І що би не діялося, завжди і повсякчас, звертаймося до Бога і вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Ми ж не переставаймо взивати до Нього!   

 

+ Венедикт