Вознесіння
Лк.24, 36-53

Вдивляючись в життя Ісуса Христа, ми можемо побачити, що учні та апостоли супроводжували Господа у багатьох митях Його життя. Бачили Христа в зеніті людської слави, коли люди тисячами ходили за Ним, коли Він зціляв, робив знамення і знаки. Також застали такі знакові моменти, коли Він пережив Преображення, а після цього – Воскресіння. Але також могли спостерігати за скрутними часами, коли Він молився в Оливному городі, коли йшов Хресною дорогою, коли був розп’ятий... Вони пережили різні досвіди з Христом.

І завжди сам Христос, Той, Який був поруч з ними в тих різних хвилях як їхній Вчитель, Той, Який провадить, Той, Хто дбає, хотів, щоби вони зростали духовно, щоби не залишалися лише на рівні учнів. Тому Господь, виконавши свою місію, через сорок днів славного Свого Воскресіння возноситься на Небеса. Він сказав, що зішле Духа Святого на Апостолів, дає їм можливість рости, посилає їх виконувати місію.

І так в нашому житті є моменти, коли ми зростаємо, формуємося, мусимо знаходити в собі відвагу самостійно вчитися, ухвалювати рішення. Звичайно, то все з Божою поміччю, з Божою благодаттю, але доводиться самостійно робити свої кроки. Часто невдалі, помилкові, але не зупинятися, робити їх. Як і Апостолам, так і нам, Христос довіряє наше життя, щоби ми йшли ним, вдосконалювались, вподібнювались до Нього з власної волі та бажання. Хоч Господь Вознісся, але Він зіслав Свого Духа. Господь є повсякчас з нами. Навіть коли ми почуваємося залишеними і самотніми,  це лише наші відчуття, які можемо подолати через віру, щоб усвідомити неперервну Божу присутність і радіти.

Господнє Вознесіння показує нам, що Господь виконав Свою місію, але і вказує, що і кожен з нас, як Його улюблений учень і послідовник, покликаний до своєї місії тут, на Землі, щоб з’єднатися з ним у Небі!

+Венедикт