Друга Неділя Посту

Мр. 2, 1–12

«Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?»

Недивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Христа і Його поведінку. Випадок з розслабленим це влучно підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Христос зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, а навіть більше – відпускає гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді усі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Христос – Той, Хто дає зцілення, Той, Хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто в своєму житті, коли ми є в ситуації цього розслабленого, ми шукаємо зцілення і прощення в Ісусі?

Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого Посту. Кожна людина в глибині свого серця свідома своїх гріхів, але, ніби адвокат, оправдовує себе, свої вчинки. У час Великого Посту людина має нагоду усвідомити собі свій стан, покаятися і приступити до Божого прощення.

Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз в році. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо і перемінюймося. Бо ж каже Господь: «Хто без гріха?» Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так скоріше перемінимося, станемо досконалішими, праведнішими і святими. 

+Венедикт