Четвер дев'ятого тижня -- Мт. 20,17-28

«Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити…»

Ми дуже часто жаліємося на обставини нашого життя – все нам не так: не так хтось глянув на нас, не так хтось відізвався, не так хтось віднісся, не так хтось відреагував, не так нас оцінили, не врахували нашу думку і багато іншого.

Ми ж дуже часто хочемо, щоб усе нам якось сприяло, допомагало, служило нам, було б «для мене».  Ісус каже цілковито іншу думку: «Я прийшов, щоб послужити». Бог, Творець усього видимого і невидимого, який є альфа і омега, початок і кінець, приходить на землю, щоб послужити людині.

Мені пригадуються слова одного міністра (не українського), який сказав: «Коли я був звичайною людиною, я міг послужити одиницям. Тепер я міністр і хоча знаю, що завжди ним не буду, але тепер я можу послужити тисячам або й мільйонам». Дуже важливо бути свідомим, що те місце, яке мені дав Господь –  є місцем служіння для інших, місцем, де я можу щось зробити для когось, де мене Бог поставив, де Бог на мене розраховує і покладається на мене. Де Бог очікує від мене співслужіння так, як і Сам прийшов послужити, так і хоче, щоб ми служили.

Ми часто маємо претензії до інших «чому інші нам не служать», хоча ми цього прямо і  не говоримо, натомість треба попробувати, ризикнути, відважитися просто наслідувати Христа у служінні іншим особам, які оточують нас. І найважливіше – найближчим, тобто родині: чоловік жінці, жінка чоловікові, жінка і чоловік дітям, батькам, близьким, друзям та кожній людині, яку поставив на нашій дорозі Господь. Треба пробувати побачити чого Бог хоче від мене, в якій спосіб я тій людині можу послужити. Часто достатньо просто вислухати, приділити час. Не треба багато. Але Бог чогось очікує від мене, щоб я саме тій людині, в тій конкретній ситуації послужив. І я маю для цього всі спосібності та здатності.

+Венедикт