Мр. 8,34-9,1

Цьогонедільне Євангеліє не може нас не бентежити. Ісус ставить таки занадто кардинальні й радикальні вимоги для нашого вуха, вуха сучасної людини, щоб бути Його учнем. Зректися себе… нести щодня хрест… погубити душу… залишатися Йому завжди вірним… Просто жахіття якесь! Наш сучасний світ вчить нас безкомпромісно віддаватися насолодам. Насолоджуйся, насолоджуйся і тільки насолоджуйся – у насолодах є повне щастя! А тут такі слова!

Навіть до церкви люди йдуть, щоб послухати гарний хоровий спів чи гру вправного органіста, подивитися на розкіш богослужіння, вдихнути аромат ладану та щоб священик полоскотав їхні вуха вишуканими фразами, проповідями у стилі «травичка-квіточки-метелики-пташечки» і обов’язково бодай одним серцерозриваючим прикладом. «Як файно, як файно нинькай було в церкві!» А тут на тобі маєш – хрест, зречення! Ніякого тобі євангелія успіху і насолоди! Жах! Безпросвітній жах!

Хіба християнство не є відблиском раю? Хіба Ісус не обіцяв дати своїм учням мир (Ів. 14, 27)?

Так, це правда, Ісус своїм учням дав мир, мир, якого світ не може ані дати, ані забрати. Але мир цей не є чимось, що приходить ззовні. Цей мир є наслідком пов’язаності з Христом. Бо тільки Христос цей мир і може дати. Фактично вже у самому гебрейському слові «талмід», яке грецький текст Нового Завіту подає нам як «матетес», а яке ми перекладаємо на українську «учень», уже включає внутрішню пов’язаність з Вчителем. У часі Христа в греків і в ізраїльтян існував дуже подібний зв’язок між учителем і учнем, між філософом і матетесом, між равіном і талмідом.

Учень був не лише пасивним слухачем і глядачем. Він, подібно до середньовічного майстра, жив поряд з учителем, осягав мудрість через слухання, дискусію, практику. Бути учнем Христа – це перш за все жити з Ним, слухати Його, дозволити Йому вчити і самому навчатися. Але для цього потрібно зробити дуже важливий крок – навернутися.

Навернення – це і є самозречення. Адже потрібно відкинути свій дотеперішній спосіб думання, свій менталітет, свою дотеперішню поведінку і почати усе це узгоджувати з Божими законами. Бути учнем Христа – значить наслідувати Його, поводитись, так, як би Він поводився, думати, так, як Він думає. Хіба легко відкинути те, чого нас вчить світ, наше псевдохристиянське оточення, наше щоденне життя з не зовсім наверненими християнами! Хіба це легко, кожного дня переробляти себе, дозволяти Богу відрізати від себе дикі пагони, які не приносять плоду? Хіба це не болить? Хіба не триває в душі боротьба за прощення, неосудження, любов до ворогів? Хіба легко бути світлом для тих, хто тебе зневажає і відкидає? Хіба не це носіння хреста?!

Кожен, хто дійсно старається жити з Христом, знає про цей біль, про біль який проймає душу від власних упадків, про біль духовного зростання; про біль відкинення від нехристиянського середовища, біль насмішок, пересудів і пліток.

Так, духовний зріст, як і всяке дозрівання, всяке зростання, – болючий процес. Але – це єдиний шлях Христового учнівства, єдиний шлях, який дарує людині правдивий мир і свободу.

Чому диктатори завжди боялися і бояться християн? Саме тому, що правдивими Христовими учнями не можливо маніпулювати, їх не можливо застрашити, вони не є на продаж.

Вони не рятують себе, своє життя – вони живуть заради Євангелії і Христа у готовності за Нього померти.
Що порівняно з цим усі насолоди світу цього! Навіть якби ми жили тисячу років, мільйон, мільярд – усе це швидка мить порівняно з безконечною вічністю! Що вартує людині здобути усі насолоди, усю славу, усю владу цього світу, якщо, відкидаючи Христовий заклик до покаяння, вона наражається не небезпеку вічного відкинення, вічного промаху і неуспіху в пеклі?!

І що порівняно з усіма лихами цього світу любов Христова! «Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, – як же разом із Ним не подарує нам усього? Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – Той, що оправдує; хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – Він заступається за нас. Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз . Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8, 31–39).

Тільки в Христі воістину є наша перемога! Тільки у Ньому осягаємо повноту щастя і насолоди! Тільки в Його Імені маємо спасіння!

Візьмімо на себе тягар змін, тягар зростання у Бозі та Христі Ісусі! Візьмімо свій щоденний хрест йти за Христом, хрест щоденного відкидання усього того, що противиться Христу, і йдімо за Ним! Даймо свідчення за Нього і Його Царство! Почнімо це активно робити! Бо виплатиться! Вже тут на землі отримаємо мир, який понад усяке людське розуміння, а у майбутньому – спадок зі святими у Христовому Царстві!

о.Орест-Дмитро Вільчинський