Минулий тиждень відзначився для України унікальною подією: греко-католицькі та римо-католицькі Владики України виступили зі спільним зверненням.  Пастирі стада Христового в Україні звернули увагу вірних та цілого українського суспільства на небезпеку, якою є псевдохристиянські угруповання, що діють, прикриваючись назвою «католицький/католицька».

Особливо наголошується у зверненні небезпечність тоталітарної секти, створеної колишнім римо-католицьким священиком, який перейшов у візантійський обряд, колишнім монахом-васильянином, стукачем чехословацьких комуністичних спецслужб, авантюристом і аферистом чехом Антоніном (який називає себе Іллею) Догналом – «…угруповання Догнала (яке ще відоме під назвою «підгорецькі отці»). Накидаючи сучасному українцеві свій «духовний провід», його проводирі привласнюють право навчати від імені Католицької Церкви та викривлюють її вчення. Вони сіють ненависть і злобу супроти всіх, хто до них не належить, а насамперед – до католицького єпископату, духовенства та монашества. Особливо гостро вони зневажають блаженного Папу Івана Павла ІІ та Святішого Отця Венедикта XVI».

Унікальність цієї секти полягає у тому, що це перший успішний пост-модерний релігійний проект, зреалізований в Україні. Його руйнівну для українського суспільства силу ще поки що неможливо до кінця оцінити. Очевидно, саме тому католицькі єпископи України звернулися не лише до своїх вірних, але й до усього українського суспільства: «Угруповання Догнала виділяється винятковою релігійною нетерпимістю, що веде до міжконфесійного протистояння, а навіть до відкритих конфліктів. Його діяльність вносить неспокій та розбрат в українське суспільство. Тому звертаємося до органів державної влади в Україні з вимогою не дозволяти зловживати ім’ям Католицької Церкви тим, хто її поборює і до неї не належить, та вжити відповідних заходів щодо припинення шкідливої протизаконної діяльності цієї секти».

Український єпископат вкотре нагадав владі про її обов’язок пильнувати мир у суспільстві. Але на тлі усього того, що відбувається в Україні, годі очікувати, якоїсь розумної реакції державного керівництва. І не проблема в тому, що теперішній режим неприхильно ставиться до католиків обох обрядів. Проблема перш за все, як це влучно підмітив п. Віталій Портніков, у стані моралі українського суспільства. Адже аморальне суспільство не може випродукувати нічого нормального. І саме таке аморальне суспільство заплющує очі на те, що у нього поступово, саме поступово, а не нагло і вже, відбирають свободу. І саме у цьому полягає, на думку віце-ректора УКУ п. Мирослава Мариновича, трагедія сучасного моменту української історії.

Але трагедія сучасності для християн не мала би бути причиною відчаю, радше навпаки – це шанс. Шанс показати людям, що Христос та Його Церква є єдиним можливим виходом з кризи.

Поки людина живе у безтурботному часі, вона за щоденними справами не схильна роздумувати про фундаментальні питання свого та суспільного буття. Крах правопорядку, коли людина почуває себе повністю беззахисною перед репресивною державою, перед «мажорами» та бандитами в законі, перед корумпованим державним апаратом, коли у тюрмах перебувають тисячі ні в чому не винних людей, примушує думати. Адже заплющувати очі на це стає щоразу небезпечніше. Крах політичної системи, коли держава уже не виконує своїх функцій, коли громадяни стрімко втрачають довіру не тільки до партії влади, але й до опозиції, крах ідеалів, крах економіки, крах усього, що до цього вважалося звичним – усе це створює в українського обивателя почуття апокаліпсу. Саме такий стан суспільства є плідним ґрунтом для зростання релігійності. Це час розквіту як віри, так і окультизму, як Церкви Христової, так і деструктивних сект. Це час кайросу – щасливого моменту для християнської проповіді. І упустити цей момент було би величезним гріхом перед власним народом. Саме зараз, як ніколи за 20 років української незалежності, гостро постає питання: яким шляхом піде Україна – чи погрузне вона на довгі десятиліття у стан мракобісної диктатури самодурів, чи почне будувати відкрите справедливе суспільство. Сучасний стан українського суспільства радше вказує на перший – темний варіант, вносячи до цього й елементи бунту і хаосу. Але навіть такі похмурі прогнози не повинні лякати християн. Клопіткою щоденною працею над поширенням Царства Божого у людських серцях, над просвітленням суспільства українські християни саме у цьому часі тьми можуть і повинні закладати підвалини нового християнізованого і справедливішого суспільства.

Більшість ідеологій прагнуть змінити зовнішні суспільні обставини, переконуючи себе та інших, що варто лише щось змінити у цих обставинах, як відразу настане рай на землі. Соціалізм та комунізм вважають, що варто лише перемогти відчуження праці – і рай гарантований, національні соціалісти додають, що потрібно лише до цього додати перемогу над відчуженням від власного расового, етнічного чи національного коріння – і рай на землі забезпечений. Ліберали усіх відтінків пропагують визволення від соціальних та релігійних умовностей, вільний ринок – і рай на землі неминучий. І цей список можна продовжувати до безконечності. Але… Жодна з цих доктрин не враховує, що людина здатна будь-яку реальність повернути проти самої себе, що без внутрішніх змін людина нездатна підтримати суспільну справедливість. Накинені ззовні справедливі закони і норми нікого не змусять їх дотримуватися. І теперішній стан українського суспільства, яке щоразу більше потопає у цунамі аморальності, є доказом цього твердження. Українським громадянам, кожному зокрема, потрібна внутрішня чистка, внутрішнє переформатування з совєтського на християнський тип мислення. Тобто потрібна метаноя – зміна способу думання, зміна ума, навернення. Ні політики, ні громадські діячі не в силі це осягнути. Це під силу тільки Богові.

Привести людину до Бога, навчити її йти за Христом – це має стати основним завданням кожного католика в Україні. Кожен, хто прагне добра для власного народу, покликаний бути учасником нової євангелізації українського суспільства, яке свого часу, не зважаючи на комуністичний терор, було сакраменталізоване (своїх дітей хрестили навіть члени ЦК компартії), але не було євангелізоване. Тому, нова євангелізація має стати основним імперативом для кожного українського католика.

о. Орест-Дмитро Вільчинський