Дорога… Скільки їх у нашому житті! Важливо знати, куди ідемо, з чим ідемо, за Ким ідемо. Ступаємо крок, потім другий, здається, що ще так багато попереду шляху, але Господь бере тебе за руку і ти, по-дитячому довіряючи Його тихій любові, ідеш назустріч своєму щастю.

Можливо, і важко, а часом і боляче ступати на «мозолі своїх гріхів», але тоді Бог бере тебе на руки і несе… Ти відпочиваєш у Його обіймах і не зауважуєш втоми, бо Господня любов така велика, що охоплює усе твоє єство і воно працює у ритмі цієї любові.

Небо у душі і віра в те, що є сенс у жертві, яку складає кожен і усі разом на вівтар Істини, поєднали нас, таких різних і таких єдиних, у цю духовну родину через Марію до Христа.

У гаморі, суєті і запрацьованості ми часто зовсім губимо пріоритети свого життя, щобільше – губимо себе. На прощі маємо 10 днів для того, щоб зустрітися з собою, а також зауважити біля себе інших, котрих ми нерідко минаємо, задивлені у себе та свої проблеми.

Проща носить міжнародний характер. З нами йдуть люди з різних країн, областей та регіонів України. Востаннє географія територіально складала: Україна – Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Київська, Одеська області, мм. Київ, Одеса, Львів. Закордоння – Польща, Чехія, Іспанія, Австрія, Греція, Італія, США, Росія, Німеччина, Канада, Португалія, Іспанія, Білорусія, Швеція, Англія, Філадельфія, Ізраїль, Угорщина. Усіх нас об’єднує щось особливе: це можна назвати «духом любові». Ми молимося навзаєм один за одного. З нами йдуть діти, батьки котрих за кордоном, подруги, розділені відстанню і часом, їхні рідні чи близькі. До прощі може долучитися кожен бажаючий і потребуючий молитви.

о. Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу Української Греко-Католицької Церкви, організатор десятиденних піших прощ Самбір-Зарваниця, говорить про прощу як про як одну із форм свідомого введення людини у храм. «На Літургію треба прийти в храм і виконувати усе, що пов’язано з літургійною молитвою (хреститися, молитися, співати). Церковна людина старається бути в храмі. Натомість поза храмом люди можуть почутись більш розкуто. У прощі, наприклад, трохи беруть активну участь, трохи ні. Люди, котрі є більш віддалені від Бога, часто через ті паломництва наближаються до Церкви. Зокрема одним із таких явищ, поширених зараз за кордоном, та й в Україні зокрема, є  прощі. За кордоном наші люди є змучені працею, частина з них віддалені від Бога, знають, що можна в неділю сісти в автобус, поїхати в якийсь санктуарій, чи якесь святе місце помолитися, провідати місто, поспілкуватись, можливо,  зі священиком – і їм це десь підходить, бо щось і побачать, і помоляться. В Україні, натомість, прощі набирають свого характеру. Про це дбають парохи, або організатори у тих відпустових місцях, котрі спеціально призначені для цього. Для того, щоби паломник пережив паломництво і відновив свою духовність, треба відповідну програму.

Коли з’явився задум прощі Самбір-Зарваниця для родин мігрантів, а також усіх бажаючих, ми хотіли через прощу трохи більше спілкуватись з людьми з-за кордону, їх слухати, бо на це маємо 10 днів часу. Звісно, що вони також попри все вже є тими носіями культури тієї, чи іншої країни, з якої приїжджають. У цьому сенсі можна говорити про інкультурацію.

У прощі ми поєднали і молитву, і спілкування, і похід, і відпочинок, і красу природи. Паралельно ми, якоюсь мірою, свідчимо, самі собі допомагаємо. Ідучи, просимо також і Божої допомоги.  З другого боку, ми свідчимо іншим, бо інші дивляться на кількохсотий похід людей, запитують: «Хто ви, як ви?» і часто нам по доброму заздрять, що можемо собі взяти кілька днів відпустки, чи то навіть десять днів, і присвятити їх душі. Тому це такий добрий вид – іти пішки: дорогою промовляємо молитви, хрестимося, співаємо духовні пісні – змучені, але щасливі. Це видно іншим в наших очах – це наше свідчення. У цьому випадку можемо сказати, що це місійність, але не під кутом класичним, як навернення, але як поклик, свідоцтво віри, якою живемо і навзаєм помагаємо один одному (зустрічі, підтримка). У такому контексті проща має місійний характер», – говорить священик.

Як учасниця цих прощ, можу відзначити головну мету, з якою йдемо: це духовне спілкування, молитва, перепросьба за гріхи, свідчення, ділення. У цій дорозі вповні уповаємо на милість і Божу ласку. Тому у наш прочанський реманент входять лише необхідні побутові речі. Ми не беремо із собою жодних продуктів харчування. Про це заздалегідь домовляються організатори з парохіями у селах чи містах, через які пролягатиме маршрут. Тут нас щиро і з любов’ю приймають люди: хліб-сіль на столі, відпочинок у родинах і тепле спілкування та ділення тим, що народилося у наших душах під час цього духовного походу, додають нам внутрішньої радості, сили долати подальший шлях з подякою та прославою Бога. Найбільше вражає те, як нас зустрічають люди: цілими процесійними ходами ідуть назустріч прочанам, діти кидають квіти під ноги і вітають нас піснями. Особливо запам’ятались і залишились десь у серці спогади, як старші жінки ставали на коліна і зі сльозами на очах вітали наш прочанський хід. Дорогою заходимо у кожний храм, люди дають свідчення зі свого життя – і це є найбільш зворушливим і промовистим моментом прощі. У селах і містах, де зупиняємось на нічліг, організовуємо нічні чування у місцевих храмах, де молимося за жителів цього місця. Ну і, звичайно, сама Зарваниця! Десять днів у спеку, часом у дощ – таку жертву складає кожен, але, прийшовши у це чудотворне місце, сльози «градом» омивають усі труднощі дороги, переживання у душі. Залишається невимовна радість у серці, яка світиться в очах паломників вогнем надії, віри і любові.

Цьогоріч, з 5 по 14 серпня 2011 р. Б., відбудеться VI Міжнародна піша проща родин мігрантів із Самбора у Зарваницю відстанню 240 км. Проща пройде трьома областями: Львівською, Івано-Франківською, Тернопільською. Участь у прощі можуть взяти не тільки представники родин, яких торкнула проблема міграції, але й усі бажаючі пізнати себе глибше через фізичне випробування та духовно збагатитись через молитву та Таїнства.

«Якість цього молитовного, виснажливого походу потребує духовного провідництва, організаторських здібностей, жертви та свідчення. Якщо Ви готові поділитись тим, що Бог Вам дав, і маєте бажання, – долучіться до нас. Особливо звертаюсь до душпастирів та богопосвячених осіб, до семінаристів та катехитів, до молоді. За 10 днів можна провести реколекції (одні з кращих) у цілоденній молитві, практикуванні терпеливості і служінні милосердям. Можна дати найкраще свідчення того, який добрий і всемогутній Господь!» – звертається о. Василь Поточняк, відповідальний за організацію прощі.

Владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник київський, Голова ПМВ УГКЦ, у своєму привітальному слові учасникам минулорічної п’ятої ювілейної пішої прощі  у Зарваниці побажав: «Хай нам ніколи не забракне зусилля шукати доброго і праведного, святого і Божого, досконалого і кращого, бо це дорога до особистої досконалості, до спілки з Богом, це дорога кращого майбутнього нашого народу, держави і Церкви. …Вітаю усіх тих відважних, котрі йдуть понад двісті кілометрів у пошуку відповіді і пошуку Бога, у молитві  і жертві, щоби з Богом мати спільність, щоб змінити лице землі українців, Церкви, щоби відреставрувати амвон святості нашої спільноти, яка називається Українською Греко-Католицькою Церквою».

Ця серпнева велика проща є нагодою до зустрічі, спільної молитви родин, розкиданих по різних куточках світу. Участь у прощі може взяти кожен бажаючий. Тож запрошуємо усіх, хто шукає Бога, у це паломництво. Ці десять днів поступово відкриють Тобі те, що означає «бути християнином» на практиці!

Цьогорічна проща розпочнеться із Самбора від храму Різдва Пресвятої Богородиці Святою Літургією о 7. 00 (вихід -  9. 30) і завершиться у суботу 13 серпня в обідній час.

Іванна РИЖАН

ЩОДЕННА ПРОГРАМА ПРОЩІ:

7.30 - св. Літургія; 8.45 - сніданок біля храму; 9.30 - вихід; 13.30 - молитва у храмі, обід; 15.45-16.20 - праця в групах; 16.30 - вихід; 20.00 - молитва у храмі, вечеря, нічліг. Для бажаючих - цілонічні чування в храмі.
Із собою треба мати: молитовник, вервицю або чотки, плащ-накидку від дощу, спальний мішок або покривало, карімат, змінне взуття та одяг, ложку, миску, горнятко, гроші на повернення та незаплановані витрати, специфічні медикаменти. Рекомендуємо йти у зручному (випробуваному) взутті.
Організаційний внесок -  50 грн.; для студентів, учнів - 25 грн.
Харчування і нічліг у Зарваниці, а також повернення - за власні кошти.        

        
За інформацією звертатися:
о. Василь Поточняк: +380-44- 280-68-49;
о. Ігор Козанкевич:   +380-32-442-24-58;
п. Галина Заячкевич: +380-67-144-24-21.

На світлинах: під час минулорічних прощ до Зарваниці
Фото: Ярослав Павлюк, Іванна Рижан

Джерело: www.ukrslovo.net