//

Проповідь Папи під час Пасхальної Вігілії, 7 квітня 2012

Великдень  є святом нового творіння. Ісус воскрес і вже більше на помре. Він відчинив двері до нового життя, яке не знає ні хвороби, ні смерті. Він сам прийняв людину у Бога. «Тіло й кров посісти Божого Царства не можуть», сказав Павло  в Першому Посланні до Коринтян (15,50).

 

Християнський автор Тертуліан у ІІІ столітті мав сміливість написати з огляду на Воскресіння Христа і наше воскресіння: «Утіштеся, тіло і кров, через Христа ви отримали місце в небі і в Царстві Божому» (ССL II 994). Для людини відкрився новий вимір. Творіння стало більшим і просторішим.

 

Пасха  є святом нового творіння, але саме тому в цей день Церква спочатку починає зі старого творіння, щоби ми навчилися правильно розуміти нове. Тому на початку Літургії Слова у Великодню ніч стоїть історія сотворення світу. З літургією цього дня пов'язані дві важливі речі. По-перше: творіння представляється як ціле, і феномен часу належить до нього. Сім днів – це образ цілісності, яка розвивається в часі. Вони підпорядковані сьомому дню, дню свободи всіх створінь для Бога і одне для одного. Отже, творіння спрямоване на перебування разом Бога і створіння; воно існує, щоби було місце для відповіді на Божу велич, зустріч любові і свободи. По-друге:  у Великодню ніч Церква чує з історії  сотворення передусім перше речення: «І сказав Бог: Хай станеться світло!» (Бут 1,3). Символічно, що історія сотворення починається із сотворення світла. Сонце і Місяць створені аж на четвертий день. Історія сотворення називає їх світилами, які Бог умістив на тверді небесній. Тим історія сотворення свідомо відняла у них божественний характер, якого надають їм великі релігії. Ні, це не боги.  Це світила, які сотворив єдиний Бог. Але їм передує світло, через яке Божа велич відображається в суті буття творіння.

 

Що хоче цим сказати нам історія сотворення? Світло дає життя. Воно дає можливість для зустрічі. Воно дає можливість для спілкування. Воно дає можливість пізнання, доступу до дійсності, до істини. А даючи можливість для пізнання, воно дає можливість для свободи і поступу. Зло ховається. Тому світло є вираженням добра, яке є ясністю і творить ясність. Це – день, коли ми можемо діяти. Те, що Бог сотворив світло, означає: Бог сотворив світ як місце для пізнання і для істини, як місце для зустрічі і для свободи, як місце для добра і для любові. Матерія світу є доброю,  саме буття є добрим. І зло не походить із створеного Богом буття, воно існує через заперечення. Зло це слово «Ні».

 

На Пасху, вранці першого дня тижня Бог знову сказав: «Хай станеться світло!» Цьому передувала ніч на Оливній горі. Сонячне затемнення страстей і смерті Ісуса, ніч гробу. Але знову настав перший день - сотворення починається спочатку. «Хай станеться світло!», каже Бог, «І сталося світло». Ісус встає із гробу. Життя сильніше за смерть. Добро сильніше за зло. Любов сильніша за ненависть. Правда сильніша за брехню. Темрява минулого дня розвіюється в ту мить, коли Ісус повстає із гробу і сам стає чистим світлом Бога. Але це стосується не тільки Його і не тільки темряви  тих днів. З воскресінням Ісуса заново твориться і саме світло. Він притягує нас усіх до нового життя воскресіння і перемагає всяку темряву. Він є новим Божим днем для всіх нас.

 

Але як же це станеться? Як станеться, що це не залишиться тільки словами, а стане дійсністю, в яку всі ми включимося. Через таїнство хрещення і  визнання віри Господь проклав місток до нас, по якому до нас приходить новий день.  У хрещенні Господь каже тим, яких він приймає: Fiat lux- хай станеться світло. Новий Божий день- день життя, яке не знищити, приходить також і до нас. Христос бере тебе за руку. Відтепер він триматиме тебе і так ти підеш у світло, у істинне життя. Тому в стародавній Церкві хрещення називали Photismos -  осяянням.

 

Яким чином? Справді загрозливою темрявою для людини є  те, що вона може бачити і дослідити відчутні матеріальні речі, але не бачить, куди йде і звідки взявся світ. Куди йде наше власне життя. Що є добрим, а що – злим. Темрява Бога і темрява цінностей – ось що є справжньою загрозою для нашого існування і для  світу взагалі. Якщо в темряві залишаються Бог і цінності, розрізнення добра і зла,  то всі інші осяяння, які дають нам змогу осягнути неймовірні можливості, стають не поступом, а загрозою для нас у світі.  Сьогодні ми можемо так яскраво освітити наші міста, що меркнуть зірки на  небі. Хіба це не образ проблеми нашої освіченості. Ми можемо нечувано багато в сфері матеріальних речей, але не можемо розрізнити того, що виходить за їх межі, Бога і добра. Тому віра, що показує нам Боже світло, справжню просвіту, є появою Божого світла в нашому житті, розплющенням наших очей для справжнього світла.

 

Любі друзі, в кінці я би хотів висловити ще одну думку про світло і осяяння. У великодню ніч,  ніч нового творіння, Церква представляє собою таємницю світла в одному дуже особливому і покірному символі: великодній свічці. Це світло, яке живиться жертвою. Свічка світить згоряючи. Вона дає світло, віддаючи саму себе.  Так вона в дивовижний спосіб представляє таємницю Христа, який віддає себе і дарує нам таке яскраве світло. По-друге, згадаймо, що світло свічки – це вогонь.  Вогонь є силою творіння світу, силою перетворення. Вогонь дає тепло. І в цьому теж проявляється таємниця Христа. Христос це світло, вогонь, полум’я, що спалює зло і так перетворює світ і нас самих. «Хто близько до мене, той близько до вогню», - кажуть слова Ісуса, які нам передав Оріген. А цей вогонь є одночасно теплом, не холодним світлом, а світлом, в якому до нас приходять Божі тепло доброта.

 

Великий гімн Exsultet, який диякон співає на початку великодньої літургії, натякає нам на ще одну думку. Він нагадує, що цей витвір - свічку, ми завдячуємо передусім праці бджіл. Так співпрацює усе творіння.  Творіння у свічці стає носієм світла. Але, на думку Отців Церкви, за цим ховається ще один натяк на Церкву. Співпраця живої спільноти вірних у Церкві є схожою до роботи бджіл.  Вона будує спільноту світла. Так ми можемо побачити у свічці заклик до нас самих і до нашої взаємодії в спільноті Церкви, яка живе, щоби світло Христа світило у світі.

 

Просімо Господа у цю годину, щоби Він дав нам пізнати радість свого світла, і просімо Його, щоби ми самі стали носіями його світла, щоби сяйво лику Христового через Церкву увійшло в світ (LG 1). Амінь

Бенедикт XVI
фото: РАР

Джерело: www.catholic-media.org