//

Проповідь Папи Бенедикта XVI під час Служби Божої на Олімпійському стадіоні Берліну (повний текст)

Останньою подією першого дня візиту Папи Бенедикта XVI до Німеччини була відправа Служби Божої під відкритим небом на Олімпійському Стадіоні. Пропонуємо до вашої уваги переклад українською проповіді Папи:


"Дорогі браття єпископи,
Дорогі брати і сестри,


Коли я дивлюсь на цю обширну арену Олімпійського стадіону, де ви сьогодні зібралися у такій великій кількості, моє серце сповнюється великою радістю і впевненістю. Я всіх вас щиро вітаю: вірних Архиєпархії Берліну та інших єпархії Німеччини, а також численних паломників із сусідніх країн. П’ятнадцять років тому Берлін, столицю Німеччини, вперше відвідав Папа. Ми всі добре пам’ятаємо візит мого попередника, блаженного Івана Павла ІІ, а також беатифікацію Бернгарда Ліхтенберга та Карла Лайзнера – саме на цьому місці.


Якщо ми подивимось на цих беатифікованих, а також на величезну кількість канонізованих та беатифікованих, то можемо зрозуміти, що означає жити як гілки Христа, істинної виноградної лози, і приносити багаті плоди. Сьогоднішнє Євангеліє знову ставить перед нами образ цієї виткої рослини, яка так пишно поширюється на сході, символ життєвості і метафора краси і динамізму Ісусових стосунків з учнями і друзями.


У притчі про виноградну лозу Ісус не каже: «Ви – виноградина», але: «Я виноградина, а ви – гілки» (Ів.15.5). Іншими словами: «Так як гілки прив’язані до виноградини, так і ви пов’язані зі мною!»


«Але так як ви пов’язані зі мною, так ви пов’язані один з одним». Ця приналежність одні до одних і до Нього не є якимись ідеальними символічними відносинами, але – скажу так – біологічним, життєпередавальним станом приналежності до Ісуса Христа. Такою є Церква, ця спільність життя з ним і заради один одного, спільність, яка закорінюється в хрещенні і поглиблюється та отримує все більше і більше життєвої сили в Євхаристії. “Я – виноградина правдива” насправді означає: “Я є вами, а ви є Мною ” – безпрецедентна ідентифікація Господа з нами, Його Церквою.


По дорозі до Дамаску сам Христос питає Саула, переслідника Церкви: «Чого мене переслідуєш?» (ДІ.9,4). Цими словами Господь виражає спільну долю, яка виникає з внутрішньої спільності життя Його Церкви з Ним, воскреслим Христом. Він продовжує жити у своїй Церкві у цьому світі. Він присутній серед нас, і ми є з ним. «Чого мене переслідуєш?» Власне Ісус покладає край переслідуванням Церкви. В той же ж час, коли нас утискають через нашу віру, ми не самі: з нами Ісус.


Ісус каже у притчі: «Я - виноградина правдива, а мій Отець - виноградар» (Ів. 15,1), і далі він пояснює, що виноградар береться за ніж, відрізає сухі гілки і очищує ті, що приносять плід, щоб вони приносили більше плодів. Виражаючись словами пророка Езекиїла, які ми чули в першому читанні, Бог хоче вийняти мертві кам’яні серця з наших грудей для того, щоб дати нам живі серця з м’яса (пор. Ез. 36,26). Він хоче подарувати нам нове життя, повне сил. Христос прийшов кликати грішників. Саме вони потребують лікаря, а не здорові (пор. Лк. 5,31). Отже, як про це говорить ІІ Ватиканський Собор, Церква є «універсальним таїнством спасіння» (Lumen Gentium, 48), яка існує для грішників для того, щоб відкрити їм шлях навернення, зцілення і життя. Це – істинна і велика місія Церкви, довірена Їй Христом.


Багато людей бачать лише зовнішню форму Церкви. І це робить Церкву лише однією із багатьох організацій у демократичному суспільстві, чиї критерії і закони застосовуються до завдання оцінювання і давання ради із настільки складною сутністю як «Церква». Якщо до цього додати ще сумний досвід того, що Церква містить як хорошу, так і погану рибу,  пшеницю і кукіль, і якщо брати до уваги лише ці негативні аспекти, то вже не видно величного і глибокого таїнства Церкви.


Це слідує тому, що приналежність до цієї виноградини, «Церкви», перестає бути джерелом радості. Незадоволення і незгода починають поширюватися, коли людське перебільшене і помилкове поняття «Церкви», їх «омріяної Церкви», не вдається матеріалізувати! Тоді ми більше не чуємо радісної пісні «Дякую Богу, котрий своєю благодаттю покликав мене до Своєї Церкви», яку покоління католиків співали з великим переконанням.


Господь продовжує: “У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені … Без мене ж ви нічого чинити не можете.” (Ів. 15,4).


Перед кожним з нас постає цей вибір. Господь нагадує нам скільки всього поставлено на карту, продовжуючи свою притчу: «Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, - і вони згоряють!» (Ів. 15,6). Щодо цього Св. Августин каже: «Гілка придатна лише до однієї з двох речей: або до виноградини, або до вогню; якщо вона не на виноградині, то її місце у вогні; і для того, щоб уникнути останнього, вона має зайняти місце на виноградині” .


Рішення, яке від нас вимагається тут, дає нам чітко усвідомити екзистенціальну важливість наших життєвих виборів. У той же час, образ виноградини є знаком надії і впевненості. Сам Христос прийшов у цей світ через втілення, щоб бути нашим коренем. Які б труднощі чи посухи не падали на нас, Він є тим джерелом, яке пропонує нам воду життя, яка поживлює і посилює нас. Він бере на себе всі наші гріхи, страхи і страждання, він очищує і трансформує нас, у таїнственний спосіб, у добре вино. У скрутні часи нам може здаватись ніби ми самі знаходимося під винним пресом, як виноградини, які цілком розчавлюють. Але ми знаємо, що якщо ми з’єднані з Христом, то стаємо зрілим вином. Бог може перетворити на любов навіть найбільш обтяжливі та гнітючі аспекти нашого життя. Важливо, щоб ми «перебували» в Христі, у виноградині. Євангелист використовує слово «перебувати» кілька разів у цьому короткому уривку. Це «перебування в Христі» характеризує усю притчу. У наші часи невгамовності та браку зобов’язань, коли так багато людей втрачають свій шлях і ґрунт, коли любляча вірність у шлюбі та дружбі стала настільки крихкою та короткотривалою, коли в наших потребах ми взиваємо як учні по дорозі до Еммаусу: “Господи, залишися з нами, бо вже наближається вечір і темрява находить на нас!” (пор. Лк. 24,29), тоді воскреслий Господь дає нам місце схову, місце світла, надії і впевненості, місце відпочинку і безпеки. Коли посуха і смерть обвиваються навколо гілок, тоді майбутнє, життя і радість слід знаходити в Господі.


Перебувати у Христі означає, як ми бачили раніше, перебувати також в Церкві. Уся спільнота вірних була міцно інкорпорована у виноградину, в Христа. В Христі ми належимо один одному. У цій спільності він підтримує нас, і в той же час вірні підтримують одні одних. Вони міцно стоять разом  проти негод і пропонують один одному захист. Ті, хто вірять, не є самотні. Ми не віримо самі, але віримо з усією Церквою.


Церква, як провісник Божого слова та уділяч таїнств, з’єднує нас з Христом, правдивою виноградиною. Церква, як «повнота та довершення Спасителя» (Пій XII, Mystici Corporis, AAS 35 [1943] p. 230: “plenitudo et complementum Redemptoris”) є для нас запорукою божественного життя і посередником тих плодів, про які притча про виноградник розповідає нам. Церква – це найкращий подарунок від Бога. Таким чином Св. Августин також каже: “Якщо людина любить Церкву Христову, то мусить мати Святого Духа”. Разом з Церквою і у Ній ми можемо проголошувати усім народам, що Христос є джерелом життя, що Він існує, що він є Тим, до кого ми так прагнемо. Він віддає себе. Той, хто вірить в Христа, має майбутнє. Бо Бог не хоче того, що засохло, вмерло, змінилось і в результаті відкинулось: Він хоче того, що є плідне, живе, Він хоче життя в повноті.


Дорогі брати і сестри! Я бажаю усім вам, щоб ви змогли відшукати радість з того, що ви пов’язані з Христом в Церкві, що ви можете знаходити комфорт і спасіння в часі потреби, і щоб ви стали цінною виноградиною Христової радості та любові до цього світу. Амінь."


За матеріалами Vatican Radio

Переклад "Католицького Оглядача"