//

Проповідь на Перший Євхаристійний Конгрес. Понеділок – 28 травня 2012 р.

Христос, який говорить в Літургії Слова

 

„Ісус присутній у своєму слові, тому, коли в Церкві читають Святе Письмо, Він сам говорить. Він присутній тоді, коли Церква співає псалми, оскільки Він сам обіцяв «Там, де двох чи трьох зберуться в Ім’я Моє, там і Я буду посеред них». (SC 7)

 

Дорогі Брати і Сестри!

В наших сьогоднішніх роздумах, готуючись до переживання Євхаристійного Конгресу, зосередимося на тій частині Святої Меси, під час якої читається та пояснюється Святе Письмо, тобто на Літургії Слова.

 

Після воскресіння Ісус явився своїм учням, які йшли до Емаусу. Про цю зустріч з воскреслим Ісусом оповідає в своєму Євангелії Св. Лука (Лк 24, 13-34). Ця сцена особливо показує нам й пояснює таємницю Євхаристії, під час якої Ісус сам збирає свою Церкву, «пояснює нам Писання й переломлює для нас хліб» (V Євхаристійна Молитва). Безперечно, наше переживання св. Меси, як літургії Слова, так і Євхаристійної літургії, повинно відображувати те, що пережили учні в день Воскресіння. Євангеліст Лука оповідає, як Ісус, непізнаний Прочанин, почав пояснювати учням Писання, що стосувалося Нього, тлумачити пророцтва, відкривати очі їх сердець так, що вони з подивом та радістю визнали: «Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?...» (Лк 24, 32). Так і сьогодні воскреслий Ісус наближується до сучасної людини, приєднується до Церкви «по дорозі», до засмучених, вимучених проблемами побуту християн, до людей, очі яких часто «стримані» (Лк 24, 16) так, що посеред бурхливих справ світу вони не завжди можуть пізнати подорожуючого Господа. Христос приходить до Церкви, яка збирається на Літургії, щоб відкрити розум і очі сердець, щоб пробудити в своїх учнях віру й укріпити їх на дорозі до небесної Вітчизни.

 

Здавна читання та тлумачення Священного Письма було інтегральною частиною літургійного зібрання. Св. Юстин в своїй «Апології» згадує, що перші християни йшли на Євхаристію у неділю, яка називалася «Днем Сонця» (до сьогоднішнього дня в англійській та німецькій мовах так називається неділя Sunday, Sonntag): «В день, що називався Днем Сонця, проходило зібрання в єдиному місці усіх разом, і з міст, і з селищ. Тоді читаються Спогади апостолів чи пророцькі Письма, наскільки дозволяє час. Потім, коли лектор закінчує, начальник живим словом робить зауваження та закликає до наслідування цього вчення». А час дозволяв… і Слово Біблії читалося з ентузіазмом та старанністю, не поспішаючи. Колись літургія тривала до пізньої ночі. Відлунням цього ентузіазму, з яким християни перших століть рясно черпали з багатства Святого Письма, безперечно, є Літургія Великодньої Вігілії, під час якої читаються аж 9 читань зі Старого та Нового Завіту. У цьому дусі, піклуючись про духовне благо для християн, отці ІІ Ватиканського Собору у соборній конституції прийняли „Sacrosanctum Consilium” про Літургію, щоб «пишніше заставити для вірних стіл Божого Слова, ширше відкрити біблійну скарбницю» (SC 51). Тому ми повинні замислитися, яке значення має для нас Літургія Слова, той «перший стіл», з якого вірні беруть рясну духовну їжу.

 

Під час літургії Слова щоденно читаються біблійні уривки зі Старого та Нового Завіту. Усі вірні повинні у молитовному зосередженні вислухати Слово Боже. Проте, Літургія Слова не може бути тільки «вислухана». На ній, як і на цілій Св. Месі, здійснюється таємниця зустрічі з Ісусом, нашим Вчителем і Господом. Священик дає Господу Ісусу свої уста, самого себе, тому, коли в Церкві читається Євангеліє, то це не звичайні читання, але це Христос навчає нас сьогодні. Це Він приходить, щоб знов доторкнутися наших сердець своїм живим Словом, яке притягує й лікує, іноді відбудовує, а іноді «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним…» (Євр 4, 12-13).

 

Слово Боже може також нас засудити, скерувати до навернення. Віруючи в присутність Господа нашого, Ісуса Христа у постаті священика і в Слові Євангелія, разом з Церквою ми вітаємо Його й виражаємо наше поклоніння перед проголошенням Євангелія і після нього, кажучи: Слава ТОБІ, Господи! Слава ТОБІ, Христе! Це не можуть бути пусті проголошення, слова без значення. Скоріше, нехай це буде виразом нашої радості від зустрічі з живим Господом, який навчає нас з уст священика. Також, коли читаються інші тексти Святого Письма, то через уста лектора сам Бог говорить з народом Божим. Яка нечувана відповідальність лягає на плечі лектора, від нього у значній мірі залежить, чи буде зрозуміле слово Святого Письма, чи не буде зерно, яке Господь вклав у його руки, вірніше, уста, знищено через непідготовленого, незрозумілого, прочитаного без належної пошани чи наспіх слова.

 

Не кожен може читати Слово Боже під час Літургії, особливо недільної. Це велика відзнака, і вона потребує зрілого християнського відношення, відповідальності за спільноту вірних й особливих навиків, що дозволяють вірним краще зрозуміти і прийняти Слово Боже. Це мусять бути добре підготовлені лектори (не тільки молодь, а й, може, передусім, дорослі, але не діти!) (Неєм 8,8)

 

Ми, католики, мусимо з жалем визнати, що, дивлячись на нашу Церкву в цілому, ми дуже слабко знаємо Святе Письмо. Хоча Церква докладає багато зусиль, щоб донести до своїх дітей, як важливо відкриття християн на Святе Письмо, ще є багато того, що треба зробити. Хоча від Св. Єроніма ми знаємо, що «незнання Св. Письма є незнанням Христа», мало католиків звертається до Божого Слова у повсякденному житті. Святе Письмо – цей великий скарб, ввірений нам Церквою, Господом Богом, лежить відкладеним, і соромно визнати, що люди асоціюють Біблію більше з відлученими братами, тобто з протестантами, ніж з нами.

 

Здійснюючи Євхаристійну Літургію, слід також звернути увагу на існуючу велику небезпеку того, що ії учасники, потрапивши у рутину, впускають Слово Боже «на землі», не підготовлюючи глибини своєї душі на прийняття коштовного зерна, і воно не може принести очікуваних плодів. Йдучи слідом за деякими спільнотами й католицькими рухами, не краще було б приготувати протягом тижня свої серця до того, щоб під час недільної служби дійсно почути те, що говорить Святий Дух, наприклад, за допомогою попереднього роздуму над недільними читаннями, чи на спільній літургії слова, чи самому вдома? Людину, яка заздалегідь підготувалася до недільної літургії, адже нескладно знайти тексти недільних читань в католицькій пресі, в календарях, в інтернеті, можна порівняти з хліборобом, який добре підготував своє поле для засіву, зорав землю, вирвав бур’ян і очікує на добрий врожай. Той, хто йде непідготовленим на літургію і навіть не знає читань, скоріше за все, після виходу із храму не буде пам’ятати «про що там було…»

 

Велика пошана Церкви до Слова Божого виражається в тому, що воно не тільки читається, але більше проголошується. Тому читання Слова, особливо від час Святої Меси, не є звичайним читанням. Якщо навіть в інших релігіях, наприклад, в ісламі тексти Корану ніколи не читаються, тільки співаються, то тим більше в Католицькій Церкві Слово Боже повинно бути виголошено в особливий спосіб, іноді воно навіть співається. Це урочисте проголошення того єдиного «Слова, яке існувало предвічно і яке стало Тілом», Ісусом Христом, справжнє Світло згори.

 

Ми повинні приймати це Слово Боже, тому що Бог, будучи світлом, став людиною, щоб поділитися з нами своїм світлом. Автор псалмів виразив своє здивування Божим Словом таким чином: «Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» (Пс 119, 105). Слухаючи Слово Боже під час літургії, ми «насичуємося його світлом й не впадемо, тому що Бог сам розвіє темряву наших гріхів. Наш Спаситель своєю силою і мудрістю веде до Отця тих, хто, зберігаючи заповіді, хоче йти з ним дорогою справедливості». Церкву можна порівняти зі свічником, оскільки в ньому, завдяки проголошенню, Слово Боже освітлює променями правди усіх, хто перебуває в світі, нібито вдома. Плідне проголошення Слова Божого здійснюється не тільки через Церкву і в Церкві. У світі, де ми живемо, ми зустрічаємо багато церковних спільнот, які, хоча своїм існуванням спираються на Біблію, не доходять до пізнання повної істини, тому що втратили єдність з Католицькою Церквою. Послух Церкві в інтерпретації Святого Письма дуже важливий. Він забезпечує захист від помилок і є гарантією єдності у вірі усієї спільноти віруючих в Христа. Це Слово Боже мусить бути розміщено на вершині, серед найпрекрасніших завдань Церкви, що робить можливим істинний духовний погляд на оточуючу нас дійсність. Воно веде нас до справжньої любові і єдності, до пізнання правди. Це Слово мусить бути поставлене на свічник, яким є Церква, тому що воно спирається на духовне та внутрішнє розуміння, щоб освятити усіх (З Відповідей Фалассію, св.Максима Сповідника).

 

Свідомо й побожно приймаючи участь в Літургії, зустрічаємося з Господом Ісусом, котрий приходить до нас у своєму Слові. Яку поставу ми мусимо прийняти перед таким даром і таїнством? Це добре виражає невеликий жест, який ми робимо перед Євангелієм, роблячи на обличчі, на устах і на серці знаки хреста. Цей жест має потрійне значення. По-перше, виражає прохання про те, щоб Бог очистив нас й приготував на прийняття Його проголошення. Це очищення повинно торкнутися нашого розуму, думок, способу бачення світу. Очищення повинно торкнутися наших уст, тобто всього того, що нас виражає, не тільки слів, але й жестів, і вчинків, мого ставлення до іншої людини. Робимо знак хреста на серці, прохаючи, щоб Бог очистив мене зсередини, змінив своїм Словом мою сутність, усе, чим я є. Але хрест теж є знаком благословення. Тому знак потрійного хреста виражає прохання про потрійне благословення для мого розуму, уст і серця. Без Божого благословення, без дару Святого Духа, Слово Боже залишилося би неплідним. Прохаймо Бога про благословення, знаючи, що самі по собі не можемо нічого ані зрозуміти, ані виконати. По-третє, йдучи словами Св. Павла, котрий сказав: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу» (Гал 6, 14) і в іншому місці «ми проповідуємо Христа розп'ятого» (1 Кор 1, 23), в цьому потрійному знаку хреста виражаємо готовність йти і проголошувати на весь світ Христа розп’ятого, розказуючи людям про велику любов, яку Бог має до нас.

 

Таким чином, станьмо з покорою й відвагою перед Христом, нашим Вчителем і Спасителем, в готовності проголошувати Добру Новину жадаючому світу. Слово Боже – це єдиний порятунок для світа, єдина надія, котру Бог дає нам тільки тому, що Він на нашому боці, на боці грішної людини, яка потребує пробачення. Добрий Бог, багатий у своєму милосерді, виходить до нас у своєму Слові, що є світлом й лампою, що освітлює небезпечні й темні дороги людського існування. Слово Боже, Святе Писання, є тією Їжею, що невід’ємно пов’язана з Таїнством Євхаристії, таїнством покутної жертви Христа, Таїнством Тіла і Крові Божої. Амінь.

 

Джерело: www.catholic-media.org