//

Проповідь Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії у Квітну неділю

Проповідь Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава,
виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії у Квітну неділю

 

 

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Христова Церква святкує велике свято. Одне з дванадцяти найбільших свят у нашому літургійному році. Свято, яке нас безпосередньо спроваджує у ту тайну Пасхи Господньої,  у той Страсний тиждень, який ми завтра будемо починати.

 

Але в чому полягає зміст цього свята? Чому Церква так акцентує увагу на тій події, яка сталася безпосередньо перед смертю і воскресінням Ісуса Христа?

 

Ми щойно чули з вами читання Євангеліє від Івана. У цьому євангельському тексті наголошується на одній дуже важливій складовій цієї події. Спочатку євангелист нам розповідає про помазання Сина Божого, яке відбулося шість днів перед Його смертю, у Витанії , в домі Лазаря, якого він вчора воскресив із мертвих. Це помазання виявляє істоту Ісуса Христа, як того що є Месією, помазаником Божий. Він був помазаний Духом Святим в лоні Отця ще перед сотворенням Світу. І Бог-Син приходить сьогодні як той, на кому сповняється царськість усіх Царів Ізраїля. Це помазання виявляє царську гідність Ісуса Христа, а з іншого боку – готує його на смерть. Все те, що діється після цього царського помазання, в домі Лазаря якраз і виявляє те, що сталося напередодні.

 

Христос входить до Єрусалима як Цар. Те, що сьогодні ми святкуємо – це тріумфальний вхід Ісуса Христа до його столиці – стольного града Єрусалима. Він входить як переможець. Це є справжній тріумф царя.  Виведення Христом цього чотириденного свого друга Лазаря  із неволі гробу є перемогою над смертю. І тому єврейські юнаки і діти зустрічають його пальмовими гіллями як визволителя, як спасителя Ізраїлю. В тому часі цар, земський володар, вважався спасителем народу. Тому що від сили і влади царя залежало життя, добробут, певність жителів того чи іншого краю. Якщо не було царя або цар був слабким, то люди всього краю були рабами інших народів, а цар був їхнім запевненням, - запевненням їхньої свободи, їхнього життя, для них і для їхніх дітей.

 

Христос сповняє ще один Старозавітний знак Царя Давида: він сідає на осля і входить до Єрусалиму як цар миру, сидячи на осляті подябно як цар Давид. Господь входить  входить в це місто, що зветься ירושלים (івр.), «місто миру».

 

«Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїля».

 

Але хто є насправді царем Ізраїля? Як ми розкриємо Старий Заповіт, то знайдемо, що єдиним царем ізраїльського народу був його Бог. Той Бог Отців, який його сотворив, який його вивів з єгипетської неволі, який дав йому цю землю, на якому це царство єдине могло існувати. Але в певний момент історії Ізраїля царі Ізраїля стали приходити до людей в людській подобі.

 

Ми читаємо в першій Книзі пророка Самуїла, що ізраїльські мужі прийшли до пророка Самуїла, кажучи: «Настанови… царя над нами, щоб правив нами, як воно діється в усіх народів» (1 Сам. 8,5). Пророк Самуїл збентежився. Помолився до Гопода Бога, намагаючись зрозуміти що йому робити. Якого царя помазати цьому збунтованому людові? Тоді Господь Бог відповідаючи пророкові, відкриває  важливу істину.  Бог каже до пророка: «Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули; ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними» (1 Сам. 8, 7) І тоді Самуїл іде і помазує першого в історії Ізраїля царя-людину - царя Саула.

 

«Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїля».

 

Сьогодні Бог Ізраїля, Ісус Христос, Син Божий, воплочений Бог приходить до свого народу, щоби самому зацарювати серед нього. Народ тішиться, вітає його. Але що станеться згодом?.. Станеться те саме, що в часи пророка Самуїла: люди відкинуть Бога-царя і захочуть мати царя, як в інших народів. Буквально за чотири дні люди, які сьогодні вітають Христа як свого царя, відречуться від Бога Ізраїля і скажуть перед Пилатом: «У нас немає царя, окрім кесаря» (Ів. 19,15). Своїм царем вони проголосять римського імператора, цього поганського ідола, а Ісуса, якого сьогодні приймають, віддадуть на розп’яття. І на вічну згадку про це відречення від єдиного Бога - царя Ізраїля буде надпис на Хресті, який напише Пилат, кажучи: «Ісус Назарянин, цар Юдейський».

 

 

«Благословен, хто йде в ім’я Господнє. Цар Ізраїля».

 

Ми сьогодні, християни нового часу, які святкуємо це свято, спитаймо себе: а хто є моїм царем? Від кого, на мою думку, залежить моє життя, теперішнє і майбутнє? Хто може запевнити мені належний соціальний, суспільний і культурний розвиток? Хто може бути єдиним царем мого власного, особистого життя? Навіть більше: кому сьогодні я можу довірити свій порятунок від усіх тих непевностей і тривог сучасності, в яких живу? Кому сьогодні співати "Осанна!" - що означає «спаси мене»?

 

Сьогодні Церква Христова на це нам дає відповідь. Церква закликає нас приєднатися до єрусалимських дітей, що з пальмовим вітям виходять назустріч Спасителеві, і визнати Бога єдиним господарем свого життя, своїм царем. Бо від Нього походить моє життя. Він єдиний може дати мені життя - теперішнє і майбутнє. Тільки в Ньому є моє спасіння.

 

«Не надійтеся на князів, синів чолові чеських, в них бо немає спасення» (Пс. 145.3), - співає цар і пророк Давид. Отож бо, йдімо за тими юнаками і дітьми, які сьогодні спонтанно знімають одяг свій перед Христом, що є символом оцього світського життя, нашого місця в суспільстві, яке займаємо, і кладімо під ноги єдиному істинному Цареві, який тріумфально входить сьогодні до нашого життя. В цей день ми зустрічаємо Його зеленими галузками, що знаменують плоди нашого великопосного подвигу, нашої боротьби з гріхом. Цими символами пробудження нашої душі під променями божественної благодаті, ми знаменуємо перемогу:  перемогу нашого переможця-Христа над гріхом і смертю.

 

В цих днях, які на нас чекають, розпізнаймо Його, нашого царственного Спасителя тоді, коли Його будуть зневажати і розпинати ! Не біймося визнати Його своїм Царем серед нашого щоденного життя тоді, коли інші будуть Його зневажати, заміняти Його світськими ідолами і можновладцями. В Ньому єдиному знайдімо своє спасіння.

 

 

«Благословен, хто йде в ім’я Гоподнє»...

 

Амінь

 

Київ, 17 квітня 2011 р.Б.
Патріарший собор Воскресіння Христового

 

Джерело: www.ugcc.org.ua