Сьогодні, 21 листопада 2012 року, на свято Архистратига Михаїла, Згромадження Редемптористів розпочало святкування 100-ліття своєї діяльності на Україні . 

Святкування розпочалися Архиєрейською Літургією у львівському храмі свмч.Йосафата, яку очолив Блаженніший Святослав.

Відеозапис проповідь Глави УГКЦ під час Літургії:

http://catholicobserver.org/

Високопреосвященні і Преосвященні Владики, Високопреподобні отче Протоігумени, Високопреподобні, Преподобні, Всесвітліші, Всечесні отці, Преподобні брати і Преподобні сестри, достойні запрошені гості сьогоднішнього торжества, дорогі у Христі брати і сестри, Слава Ісусу Христу!

Неповний місяць тому у Католицькій Церкві завершився один важливий момент з її життя. Завершився черговий Папський Синод Єпископів, який був зібрав представників Католицької Церкви з цілого світу, з усіх континентів: Північної, Південної Америки, Австралії, Африки, Азії, Європи і, слухаючи своїх співбратів по єпископстві про те, як живуть сьогодні люди на різних кінцях земної кулі, у нас склався образ сучасної людини, як в’язня. В’язня, горизонти, бажання і мислення якого обмежуються лише до цього матеріального, видимого світу. В’язня, віра якого, чи сподівання не йдуть за межі тільки цього земного життя. Людина, навіть в багатих країнах, намагається здобути щастя і найкраще життя собі тут на землі, бо не бачить, не вірить, не сподівається на ніщо після своєї власної смерті. І в цієї людини, в того в’язня, щораз то більше наростає несмак, дискомфорт, страх. Все те, що притаманне людині, яка не бачить поза межі того, у що її зв’язала власна уява і власна воля у цьому видимому світі.

Сьогодні, у це свято Архистратига Михаїла і Собору усіх Небесних Сил безплотних, Христова Церква наче намагається визволити того в’язня з тої в’язниці, яку він сам собі зробив. І сьогодні духовний погляд Церкви є скерований в духовний, в невидимий світ. Той світ, для якого ми з вами були сотворені на образ і подобу Божу. Той світ, який є частиною Божого творіння. Той світ, до якого справді нас скеровує сама наша людська істота. Ми не можем змиритися з тим, що будемо жити тільки до смерті. Людина є істота покликана до духовного, вічного, Божого життя.

В Традиції Церкви, культ Ангелів набув особливої важливості тоді, коли справді людина почула про того Вічного Бога, який запрошує людину до життя у ньому, і в ньому сповняє усі бажання її серця. Є три істоти, сотворених істоти, три Архангели, яким Церква призначила окремий культ: це Архангел Михаїл, Архангел Рафаїл і Архангел Гавриїл. Але що цим сьогодні для нас Церква хоче сказати? Найперше те, що протягом нашого з вами земного життя ми невпинно ведемо боротьбу зі злом. Кожного дня, кожної хвилини. Полем битви є те місце, де в людини народжуються її думки, бажання, де вона вирішує як будувати своє особисте життя і життя суспільства, в якому вона хоче існувати. Цим місцем Божественне Писання називає людське серце. І тому Архангел Михаїл, ім’я якого означає «Міх А Ел» — «Хто як Бог», нам сьогодні каже, що перемогти зло може лише той, хто є злучений, приєднаний до Бога. Бо хто як Бог може це зло знищити? Починаючи з нашого внутрішнього, особистого, духовного життя, а відтак у наших бажаннях, вчинках, у нашому сімейному житті, громадському житті лише в Бозі і з Богом є наша перемога над злом. Це нам каже сьогодні той начальник Небесного війська – Архистратиг Михаїл.

А Архангел Рафаїл нам каже ще щось глибше. Справді, Владики казали, що сучасна людина відчуває себе зраненою. Зраненою у своїй гідності, зраненою у своїх можливостях будувати так своє життя, як би нам хотілося. Нам є відомою ця фраза: «Хотілося як краще, а вийшло як завжди». Але ім’я Рафаїл означає «Раф а Ел» — «Бог оздоровляє». Тільки Господь Бог є джерелом повноцінного, повного, а відтак щасливого життя людини. Господь і сьогодні через своїх Післанців, оцих служебних, небесних духів хоче принести зцілення нашому серцю. Про Рафаїла ми знаємо з Книги Товиту, з історії Товії, бо цей Ангел оздоровив наречену цього чоловіка від такого духа, який вбивав її наречених: сімох вбив. І нарешті зробив здатною цю дівицю до щасливого подружжя. А відтак оздоровив від сліпоти батька Товії, відкрив йому очі і той батько почав бачити не лише світ видимий, але теж і невидимий. Це оздоровлення хоче той небесний наш Служитель нам подати, особливо у сьогоднішньому святі.

А Гавриїл, знаний як перший євангелист, благовісник, який приніс Діві Марії вістку про воплочення Божого Сина і сказав такі слова: «Дух Святий зійде на тебе і сила Вишнього осінить тебе», тому що Гариїл «Ґебер Ел» означає «Сила Божа». Він не просто порожні слова говорив, він звіщав те, що ось діється. Бо в момент, коли він говорив це слово Дух Святий сходив на Богородицю і сила Вишнього її сповняла. І це був час воплочення Божого Сина. І той Ангел нам каже, що справді лише Ісус Христос, який входить у ту в’язницю сучасної людини може її зруйнувати. Лише у Христі Ісусі є справжня свобода, розширяє горизонти, розуміння і бачення людини. Лише у Таїнстві Воплочення у Христі Спасителі ми справді можемо бути щасливі, і здобути те, над чим смерть немає влади. У Ньому подається нам вічне життя.

Коли ми читаємо у наших богослужбових текстах про монаше життя, ми чуємо про те, що це є життя рівноангельське. Але чому рівноангельське? Не тому, що той хто вступає на чернечу дорогу хоче заперечити свою людську істоту, стати безтілесним духом. Цілком ні. Але саме тому, що спосіб існування небесних чинів — це є спосіб цілковитого скерування всієї своєї розумної істоти, розуму і волі тільки в одному напрямку – до Господа Бога. І той єдиний напрямок, з грецького «монос», робить богопосвячену людину монахом чи монахинею.

Ми сьогодні зібралися тут, у цьому храмі, щоб подякувати Господу Богу за дві події, які сталися в монашому житті Вселенської Церкви: 280 років тому було започатковано життя і діяльність Чину Найсвятішого Ізбавителя, і теж сьогодні ми розпочинаємо святкувати 100-річчя втілення того Чину у життя та діяльність Української Греко-Католицької Церкви. Якось так сталося, що це рівноангельське воїнство прийшло у життя нашої Церкви саме у той момент, коли здавалося, що лише небесне військо буде захищати український народ, який пережив Першу, Другу світову війни, хвилі еміграції, знищення Церкви на рідних землях. Але над небесним воїнством сила земного володаря немає могутності, немає влади. Особливо сьогодні хочу згадати особу, яка справді воплотила цей Чин у життя нашої Церкви, знаного богослова, містика отця Схрейверса, який в Уневі мав особливе об’явлення Ангела України, того небесного заступника, якого має наш народ, наша Церква, а ми, можливо, про нього навіть нічого і не знаємо. Ми сьогодні дякуємо Господу Богу за те, що цей Чин, покликанням якого є місійна праця серед найбільш забутих, покинутих і убогих людей, уже стільки років повертає життя українців в напрямку до Бога через проповіді, науку, святе і подвижницьке життя. Ми сьогодні дякуємо за те, що в особливий спосіб через цей Чин оздоровляє рани Господь нашого народу, як колись через свого Рафаїла родину Товії. Тут у цьому храмі спочиває блаженний священомученик Миколай Чернецький, який є знаний у нашому народі із того, що подає оздоровлення на душі і на тілі. Ми сьогодні дякуємо за те, що монашество, зокрема Чин Найсвятішого Ізбавителя, є силою Божою нашої Церкви, тими євангелистами, покликаними звіщати Добру Новину усім людям, несучи у собі силу Божу на взірець Гавриїла. Традиція Римської Церкви називає особливим ангелом Церкви єпископа. Тому що єпископ проповідуючи, навчаючи, освячуючи, може і має скеровувати життя своїх вірних в єдиному одному напрямку – до Господа Бога. І ось гляньте скільки цих ангелів сьогодні злетілося на свято. Але Чин Найсвятішого Ізбавителя справді дав нам багато тих святителів нашої Церкви. Лише згадаймо блаженного священомученика Володимира-Всеволода Величковського, який відновив єрархію знищеної Церкви; блаженної пам’яті Архиєпископа Володимира Стернюка, який вивів її з підпілля; ну і сьогоднішній ангел Львівської Архиєпархії — Митрополит теж є членом цієї рівноангельської спільноти.

Ми сьогодні справді відчуваємо, що тут у цьому храмі є присутня безліч небесних чинів ангельських, яких святий Василій Великий у своїй Літургії нараховує аж дев’ять чинів, а скільки їх є знає лише один Господь Бог, але вони всі є по нашій стороні. Вдивляючись сьогодні духовними очима в цей видимий світ, визвольмося з тієї темниці лише земного сподівання, і тоді сповнимося віри, надії та любові, яка дасть нам силу його успішно перевершити і колись зустрітися так чисельно, як ми сьогодні є, разом у небесних світлицях нашого Небесного Отця. Нехай Мати Божа Неустанної Помочі, оця Покровителька цього Чину, яка вказує нам дорогу до свого Сина, буде нашою вчителькою, помічницею і заступницею сьогодні, завжди і на віки вічні! Амінь!

Слава Ісусу Христу!

Джерело: http://headugcc.info

 Приїзд Блаженнішого Святослава:

У Святковій Літургії спільно із Блаженнішим Святославом співслужили: Владика Ігор Возьняк, Архиєпископ і Митрополит Львівський, Владика Степан Меньок, Екзарх Донецько-Харківський, Владика Михаїл Колтун, Єпарх Сокальсько-Жовківський, Владика Браєн Байда, Єпарх Саскатунський, Владика Ярослав Приріз, Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, Владика Іриней Білик, Єпископ-емерит Бучацької єпархії, Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ та численне духовенство.

Під час проповіді Блаженніший Святослав пригадав про останній Папський Синод, який нещодавно відбувався у Римі і був присвячений темі віри у Католицькій Церкві. За словами Блаженнішого Святослава, єпископи, які з’їхалися на Синод відзначили плачевний стан сучасної людини, який можна охарактеризувати словом «в’язень».

Пригадуємо, що служіння редемтористів для українців розпочалося від бельгійського місіонера о. Ахіля Деляре, який в 1906 році змінив латинський обряд на візантійський, щоб працювати з українськими емігрантами в Канаді. Вражений невтомною працею бельгійських отців, Митрополит Андрей Шептицький, пропонує їм розпочати подібну місійну працю і в Західній Україні (тоді частина Австро-Угорської імперії). У травні 1913 року Митрополит Шептицький та Генеральний уряд редемптористів підписали угоду про заснування монастиря в Галичині, а вже в серпні цього ж року до України прибули о. Йозеф Схрейверс та ще 5 отців і один брат

За 100 років своєї діяльності Львівська провінція Найсвятішого Відкупителя дала Церкві чотирьох священномучеників, багатьох ісповідників віри та невтомних працівників на Господній ниві.

Джерело: http://ugcc.org.ua