Cердечно вітаю вас усіх, зібраних тут сьогодні, у цей дуже особливий день – перший празник покровителів цього духовного закладу!

Сердечно вітаю присутніх тут Преосвященних Владик, бо це є наша перша спільна семінарія. Сердечно дякую отцям, які зійшлися сюди, щоби молитися за отих, хто будуть вашими співбратами в майбутньому. Сердечно дякую присутнім тут усім, які зійшлися, щоби разом ми помолилися за оцих наших питомців. Усім вам дуже сердечне спасибі за вашу присутність і сердечно вітаю вас з нагоди цього празника!

Я не бачу, але так чую, що тут є може кількадесят осіб. Дозвольте мені, що з нагоди цього празника я особливо звернуся до тих наших питомців, які в цьому домі, в цій семінарії приготовляються на священнослужіння.

Дорогі брати, питомці! Сьогодні розпочали ми ту спільну молитву освяченням ікони. Ікони покровителів цього заведення. Ікони, на якій представлені оці Три Святителі і Вчителі Церкви.

Коли отак гарно приглянемося цій іконі, що ми бачимо? Бачимо три постаті, бачимо дуже серйозних, натхненних мужів. Відчуваємо, як ось так із тієї ікони на нас сходить якась така особлива благодать, святість. Така серйозність. Щось такого, скажу, особливого.

Бачимо постаті старших, достойних мужів, вималюваних згідно із старинною традицією. З віри отих, хто першими малювали їхні ікони або ще дальше навіть – ті, які мали нагоду їх, може, і особисто бачити, чути, відчувати їх кроки…

Але я хочу запросити вас, щоби ви закрили свої очі, перестали дивитись на цю ікону. І уявімо собі: бачимо три колиски, а в тих колисках трьох хлопчиків-немовлят – Василька, Гриця, Івася, які, як так буває з такими немовлятками, голосно кричать, плачуть, чогось домагаються. А пізніше бачимо таких малих хлопчиків в різних тих містах, в яких вони народилися, і які починають вже самостійно бігати, які, точно як кожна інша дитина, щось тягнуть, щось пхають, щось там воркотять перед собою. Бачимо, може, їх, коли їхні батьки і матері ведуть їх кудись, а, може, і бачимо таке, як то буває з такими хлопцями, що, може, там батько чи мама трохи підстріхують їх - чи то рукою, чи, може, якимсь правничком – так, може, і з нами колись бувало... А пізніше тих хлопців, знову бачимо їх трошки більшими вже. Вже ідуть до школи. Вчаться. Може, так трошки, як то буває з хлопцями, і поб'ються з другими. Підростають. Ідуть вже і до дальших шкіл, вищих шкіл, до Академії Афінської чи куди. Бачимо їх, може, хтось з них хотів би бути монахом, хтось хоче бути вченим, як то буває між молодими людьми. Кожен з них має свою історію. Одне, що для них всіх є однаковим, я б сказав, - що виростали вони в добрих християнських домах, вчили їх молитви змалку, вчили їх доброї християнської поведінки, і з часом вони стали священиками, проповідували, служили, навчали, терпіли…

Ну і вкінці відкриймо очі тепер і бачимо: намальованих на іконі трьох достойних, мудрих, святих Отців Церкви. Я так просив вас закрити очі на хвилину і усвідомити собі, що це такі були люди, як і ми є. Народились, росли, вчились, молились. Ні один з них не народився мудрим, ані котрийсь з них не народився святим. Як ми знаємо, святі не родяться. Одинока особа в тій історії світу народилась святою – Марія. А всі ми народжуємося як люди, які мусять вчитися, молитися, працювати, щоби з нас щось було.

Знову ж, чому я це все кажу? Бо дозвольте мені, що я тепер закрию очі. І подивлюсь очима душі. І побачу тринадцять молодих мужчин, які хочуть вчитися, хочуть молитися, хочуть бути душпастирями, священнослужителями. Але я дуже свідомий, як дивлюся очима душі, що з них, з тих тринадцяти, що я бачу очима своєї душі, що вони будуть вчитися, якщо будуть працювати над собою, якщо будуть вчитися, якщо будуть молитися, якщо будуть старатися рости. Під кожним поглядом розвивати ці таланти, які Господь Бог їм дав.

Ми сьогодні зібрались тут, дорогі у Христі, щоб помолитися. Помолитися в наміренні оцих тринадцятьох молодих мужчин, що тут навчаються, щоби вони розвивались, росли, мужніли, досягали висот, так як ті, що намальовані на іконі. Щоб вони працювали над собою, щоб вони розуміли: можна при Божій помочі і при тривкій праці, витривалій праці, осягнути висот.

Надіюся, що всі вони будуть священиками, священнослужителями. Може, навіть хтось із них стане єпископом, так як оці Три Святителі. Але це не є суттєве. Суттєве, зрозумійте, що наш ріст духовний, наше осягнення цілі життя, здійснення нашого покликання – це не є щось, що діється само від себе, це не є щось, що немовби саме до нас приходить. Це є щось, що є результатом молитви і праці. Науки.

Якщо я хотів би якусь думку залишити із вами на цьому першому празнику, не тільки цієї семінарії, але й вас у цій семінарії, дорогі питомці, - це є те, що можна осягнути висот, можна бути, як ці великі-великі Учителі і Святителі Церкви. При Божій помочі і дуже солідній, витривалій праці над собою.

Цього, власне, вам і бажаю, дорогі питомці. Щоб ви росли, щоб ви вчилися, розвивалися, молилися, щоби ставати добрими душпастирями, гідними душпастирями, справжніми душпастирями для душ тих, які будуть вам поручені.

Нехай милостивий Господь вас, дорогі братці, благословить за заступництвом отих Первовзорів, на яких ви кожного дня, коли приходите сюди, будете дивитись тепер. Нехай за їх заступництвом, за покровом Пресвятої Богородиці, за молитвами усіх святих священиків, яких видала наша земля, нехай милостивий Господь вас благословить.

Слава Ісусу Христу!

Княжичі,
12 лютого 2011 року Божого

Департамент інформації УГКЦ