//

Промова Папи Бенедикта до німецьких мусульман (повний текст)

В п’ятницю зранку у приміщенні Апостольської Нунціатури Папа Бенедикт XVI зустрівся із представниками мусульманської спільноти Німеччини. Пропонуємо до вашої уваги переклад українською мовою його звернення:


Дорогі друзі-мусульмани,


Я тішуся, що маю нагоду вітати вас тут, як представників різних мусульманських спільнот Німеччини. Від щирого серця дякую професору Муханаду Хорчіду за його привітання. З його слів я бачу, що між Католицькою Церквою та мусульманською спільнотою в Німеччині зростає клімат поваги і довіри.


Берлін є підходящим місцем для такої зустрічі не лише тому, що тут знаходиться найстаріша мечеть на території Німеччини, але і тому, що в Берліні живе найбільша кількість мусульман в усій Німеччині.


Від 1970-их років присутність численних мусульманських родин ставала все більш визначною у цій країні. Необхідно постійно докладати зусиль для того, щоб запровадити краще взаєморозуміння та знайомство.  І не лише це є важливим для мирного співіснування, але й внесок кожної сторони для побудови спільного добра у цьому суспільстві.


Багато мусульман надають великої ваги релігійному виміру життя. Часами це вважається провокативним у суспільстві, яке схильне маргіналізувати релігію чи применшувати її до персонального вибору кожної особи.


Католицька Церква настійливо відстоює відповідне визнання публічного виміру релігії. У переважаюче плюралістичному суспільстві ця вимога не є неважливою. Слід дбати про те, щоб до інших людей ставились з повагою. Взаємна повага зростає лише на основі домовленості про певні невід’ємні цінності, характерні людській природі, особливо непохитність гідності кожної особи. Така домовленість не обмежує вираження окремих релігій; навпаки, вона дає можливість кожній людині нести свідчення власне того, у що вона вірить, не уникаючи порівняння з іншими.


У Німеччині – як і в багатьох інших країнах, не лише західних - ця загальна система визначається Конституцією, юридичний зміст якої зобов’язує кожного громадянина, належить він до спільноти віруючих, чи ні.


Природно, що обговорення найкращих формулювань принципів на зразок свободи віросповідання є відкритим та обширним, однак важливо, щоб Основний Закон виражав їх у спосіб, який є дійсним зараз, після 60-ти років (пор. Art. 4:2). У цьому законі ми знаходимо перш за все спільний ідеал, що лежить в основі людського співіснування, і який певним чином пронизує безсумнівно формальні правила діяльності інституцій демократичного життя.


Ми можемо запитати себе яким чином такий текст – написаний у радикально іншій історичні епосі, можна сказати у майже рівномірно християнській культурній ситуації – також пристосований до сучасної Німеччини, розташованої серед глобалізованого світу і позначеної значною мірою плюралізмом у сфері релігійного вірування.


На мою думку, причина цього лежить у тому, що отці Основного Закону у важливий момент були цілком свідомі потреби знаходити особливу тверду основу, на якій усі громадяни змогли б себе ідентифікувати. Шукаючи її, вони не абстрагувались від своїх власних релігійних вірувань; навпаки для багатьох з них істинним джерелом натхнення було християнське бачення людини. Але вони знали, що мають врахувати і послідовників інших релігій та жодних: вони знайшли спільну основу у визнанні невід’ємних прав, властивих людській природі і передують кожному позитивному формулюванню.


Таким чином, по суті однорідне суспільство заклало основу,  яку ми тепер вважаємо підходящою для явно плюралістичного світу, основу, яка власне вказує на очевидні обмеження плюралізму: немислимо, до речі, щоб суспільство вижило  в довгостроковій перспективі без консенсусу щодо фундаментальних етичних цінностей.


Дорогі друзі, на основі того, що я сказав, мені здається, що можливою є плідна співпраця між християнами і мусульманами. В ході цього, ми допомагаємо будувати суспільство, яке відрізняється у багатьох аспектах від того, що ми несемо з минулого. Як віруючі люди, на основі наших відповідних переконань, ми можемо запропонувати важливе свідчення у багатьох ключових сферах життя у суспільстві. Я маю на увазі, наприклад, захист сім’ї на основі подружжя, поваги до життя на кожній стадії його природного розвитку чи в поширенні більшої соціальної справедливості.


Це ще одна причина, чому я вважаю важливим провести день роздумів, діалогу і молитви за мир та справедливість у світі, як ми плануємо зробити 27 жовтня, 25 років після історичної зустрічі в Асижі під проводом мого попередника, блаженного папи Івана Павла ІІ. Цим зібранням ми хочемо висловити те, що ми, віруючі, хочемо здійснити особливий внесок для побудови кращого світу, усвідомлюючи в той же ж час, що якщо наші дії будуть ефективними, нам треба буде зростати в діалозі та взаємній повазі.


З таким почуттям я знову щиро вітаю вас і дякую за цю зустріч, яка значно збагатила мою подорож до батьківщини. Дякую за вашу увагу!

 

Переклад "Католицького Оглядача"
За матеріалами Vatican Radio