Ідея при­хо­ва­ної ін­кор­по­ра­ції УАПЦ Мос­ковсь­ким пат­рі­ар­ха­том не но­ва. Нав­па­ки – во­на супро­вод­жує УАПЦ від ча­су її від­род­жен­ня в Ук­ра­ї­ні. Від­ра­зу піс­ля про­ва­лу сер­пне­во­го пут­чу 1991 р. у ко­ли­шньо­му Львівсь­ко­му об­ко­мі Ком­пар­тії Ук­ра­ї­ни про­во­ди­ли об­шук. І ось там ви­я­ви­ли слі­ди про­ек­ту за­ру­біж­них спец­служб, ме­тою яко­го бу­ла ізо­ля­ція УАПЦ в Га­ли­чи­ні, її про­тис­тав­лен­ня УГКЦ й при­хо­ва­не під­по­ряд­ку­ван­ня мос­ковсь­ко­му пат­рі­ар­хо­ві зі збе­ре­жен­ням по­зір­ної ав­то­ке­фа­лії. Зда­єть­ся, цей про­ект так і на­зи­вав­ся: "Ав­то­ке­фа­лія". Час­тко­во йо­го та­ки вда­ло­ся ре­а­лі­зу­ва­ти: не від­бу­ло­ся пов­но­го об­'єд­нан­ня ма­те­ри­ко­вої час­ти­ни УАПЦ з ук­ра­їнсь­ки­ми пра­вос­лав­ни­ми юрис­дик­ці­я­ми на За­хо­ді, збе­рег­ла­ся дис­про­пор­ція в роз­мі­рах га­лиць­ких і над­дніп­рянсь­ких єпар­хій. Зреш­тою, ко­жен із роз­ко­лів в УАПЦ так чи інак­ше мо­ти­ву­вав­ся про­тис­то­ян­ням ви­ко­нав­ців про­ек­ту спец­служб і при­хиль­ни­ків збе­ре­жен­ня ка­но­ніч­ної вір­нос­ті пред­сто­я­те­ле­ві УАПЦ в ді­ас­по­рі. Але поп­ри всі роз­ко­ли УАПЦ збе­рег­ла свою іден­тич­ність. А схід­но­ук­ра­їнсь­ка час­ти­на УАПЦ, згід­но з ух­ва­ла­ми По­міс­но­го Со­бо­ру 2000 р., виз­на­ла за сво­го ду­хов­но­го очіль­ни­ка Бла­жен­ні­шо­го мит­ро­по­ли­та Кон­стан­ти­на.

Ме­не са­мо­го, не встиг я прий­ня­ти єпис­копсь­кий сан, ще вліт­ку 1993 р. на­ма­га­ли­ся вип­ро­бу­ва­ти, до­пи­ту­ю­чись про моє став­лен­ня до пер­спек­ти­ви за­мас­ко­ва­но­го вход­жен­ня під юрис­дик­цію мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха зі збе­ре­жен­ням ви­ди­мос­ті са­мов­ря­ду­ван­ня УАПЦ. Одер­жав­ши од­ноз­нач­ну від­по­відь, по­тім та­ких роз­мов зі мною вже не за­во­ди­ли. Хо­ча про­по­зи­ції кон­фі­ден­цій­ної зус­трі­чі з то­діш­нім ке­рів­ни­ком Від­ді­лу зов­ніш­ніх цер­ков­них зно­син мит­ро­по­ли­том Ки­ри­лом (Гун­дя­є­вим) над­хо­ди­ли.

Те, що на Ве­ли­код­ні свя­та 2011 р. бу­ло від­вер­то зга­да­но про про­по­зи­ції при­єд­нан­ня до РПЦ, свід­чить не про по­я­ву якіс­но но­вих ідей – пов­то­рюю, ідея ви­ко­рис­та­ти УАПЦ для під­по­ряд­ку­ван­ня Ки­ївсь­кої Цер­кви Мос­кві не но­ва, – а про зон­ду­ван­ня гро­мадсь­кої дум­ки за но­вих сус­піль­них умов, ко­ли збли­жен­ня з Мос­квою ста­ло го­лов­ною за­са­дою дер­жав­ної док­три­ни. Лі­де­ри ті­єї час­ти­ни УАПЦ, яка піс­ля смер­ті Пат­рі­ар­ха Ди­мит­рія всу­пе­реч ух­ва­лам По­міс­но­го со­бо­ру 2000 р. від­мо­ви­ла­ся виз­на­ти сво­їм ду­хов­ним про­від­ни­ком мит­ро­по­ли­та УАПЦ в ді­ас­по­рі Кон­стан­ти­на, вже про­ве­ли пев­ну під­го­тов­чу ро­бо­ту в сво­є­му се­ре­до­ви­щі. При­най­мні дві­чі дек­ла­ру­вав­ся по­ча­ток се­па­рат­них пе­ре­мо­вин УАПЦ з УПЦ-МП, прий­ня­то до­ку­мен­ти, що за­суд­жу­ють іде­о­ло­гіч­ні за­са­ди "ста­рої" УАПЦ, зви­ну­ва­че­ної в "ет­но­фі­ле­тиз­мі", нап­ри­кін­ці 2010 р. нак­рес­ле­но зав­дан­ня уні­фі­ку­ва­ти ста­тут­ні до­ку­мен­ти УАПЦ та Мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту, поз­бу­ва­ю­чись влас­ти­вої Ки­ївсь­кій Цер­кві со­бор­ноп­рав­нос­ті. Док­три­на ці­єї час­ти­ни УАПЦ фор­му­єть­ся в Ки­є­во-Пе­черсь­кій лав­рі або й да­лі на пів­но­чі, а оп­ри­люд­ню­єть­ся ус­та­ми ар­хи­є­пис­ко­па Іо­а­на Мод­за­левсь­ко­го, жи­те­ля Мос­кви, ціл­ком чу­жо­го ук­ра­їнсь­кій по­міс­ній тра­ди­ції.

Од­нак я б не фа­та­лі­зу­вав не­дав­ні скан­даль­ні за­я­ви, по­пу­ля­ри­зо­ва­ні ла­си­ми до скан­да­лів мас-ме­діа. Поп­ри чи­сель­ну пе­ре­ва­гу над гро­ма­да­ми, що збе­рег­ли вір­ність мит­ро­по­ли­то­ві УАПЦ в ді­ас­по­рі, аль­тер­на­тив­на час­ти­на УАПЦ в сво­їй аб­со­лют­ній біль­шос­ті не прий­має дес­трук­тив­них ідей влас­но­го про­во­ду. Важ­ко уя­ви­ти со­бі хо­ча б од­ну гро­ма­ду Львівсь­кої, Рів­ненсь­ко-Во­линсь­кої або Іва­но-Фран­ківсь­кої єпар­хій УАПЦ, яка б сві­до­мо пе­рей­шла під юрис­дик­цію мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха. Єпар­хі­аль­ні со­бо­ри кри­тич­но оці­ню­ють ідеї влас­но­го про­во­ду й на­по­ля­га­ють на по­вер­нен­ні до со­бор­но­го жит­тя. По­діль­ські гро­ма­ди не так дав­но вис­ло­ви­ли свою кри­тич­ну по­зи­цію в ду­же жорс­ткій фор­мі. То­му, всу­пе­реч Ста­ту­то­ві УАПЦ, який ви­ма­гає скли­ка­ти По­міс­ний Со­бор раз на три ро­ки, ви­щий ор­ган уп­рав­лін­ня УАПЦ не зби­рав­ся вже про­тя­гом 11-ти ро­ків. І за­я­ви лі­де­рів аль­тер­на­тив­ної УАПЦ аж ні­як не мож­на ото­тож­ню­ва­ти з за­галь­но­цер­ков­ною по­зи­ці­єю. Во­ни швид­ше зас­від­чу­ють ло­яль­ність до по­лі­ти­ки дер­жав­них еліт та праг­нен­ня ви­ко­на­ти нас­та­но­ви за­ру­біж­них і ки­ївсь­ких по­літ­тех­но­ло­гів, не ві­доб­ра­жа­ю­чи по­зи­цій кри­тич­но нас­тав­ле­ної пас­тви.

Ігор Ісіченко, ар­хі­є­пис­коп Хар­ківсь­кий і Пол­тавсь­кий УАПЦ

Джерело: www.politarena.org.ua