Для нашого генерального директора отця Федеріко Ломбарді 12 листопада був звичайним робочим днем, насиченим численними справами. Але 50 років тому 12 листопада був для нього початком дороги в Товаристві Ісуса. Перед нашим мікрофоном отець Ломбарді на декілька хвилин заглибився в спогади, давши нам можливість трохи зрозуміти світ людини і священика, який провів велику частину свого священицького життя на служінні Святійшому Престолу.

«З дитинства я жив в Пьємонті, значну частину свого життя я провів в Туріні. У Туріні я відвідував школу єзуїтів, а також був скаутом в салезіанскій ораторії. Юність залишила у мене прекрасні спогади. Я говорю про неї з великою радістю, тому що моя сім'я була дуже дружною і дуже віруючою. З вдячністю згадую і про середовище, в якому я виховувався: як про школу єзуїтів, так і про ораторію і салезіянску молодь. Коли мені виповнилося 18 років і я закінчив старші класи, зрозуміло, пора було задуматися про продовження. Я б сказав, що рішення присвятити своє життя служінню Господові і іншим людям було досить спонтанним в той момент. Але де і як це здійснити? Для мене було абсолютно природним просити Товариство Ісуса про вступ до них, хоча я завжди зберігав велику дружбу і близькість з салезіанцями».

А що Ви можете сказати про сьогоднішнього отця Федеріко Ломбарді?

«Я - єзуїт, священик. Тому я завжди прагнув виконувати все, що мені говорили, через обітницю послуху. Ми отримуємо від настоятелів так звані «місії» -- у нас це так називається -- тобто обов'язки, послушності. І саме вони в кінці релігійного навчання і священицької підготовки привели мене до Риму, щоб працювати в «Ла Чивільта Каттоліка», єзуїтському журналі культурного напряму, тобто у сфері соціальних комунікацій. З тих пір я і залишився в цій сфері, завжди виконуючи те, що на мене було покладено. Після 11 років роботи в «Ла Чивільта Каттоліка» протягом шести років я був настоятелем італійської провінції Ордена єзуїтів, а після цього мене «послали» до Ватикану, призначивши директором програм Ватиканського радіо, а також і для інших послушностей».

А якби Ви не стали священиком, ким би Ви стали?

«Мені здається, що це дуже вже гіпотетичне питання! Скажімо так, в молодості у мене були спонтанні інтереси: природні науки і особливо фізика. А що стосується дозвілля, то я захоплювався альпінізмом».

переклад Milites Christi Imperatoris