Навіщо монах стає астрономом? На це питання на шпальтах ватиканської газети «L’Osservatore Romano» пробує відповісти брат Гай Консольмано ТІ.

Він входить до складу групи єзуїтів, що працюють у Ватиканській астрономічній обсерваторії в Кастель-Гандольфо під Римом і в Таксоні, США. Американський монах зазначає, що їх спільнота не займається нічим, що могло б принести будь-який безпосередній прибуток чи владу, окрім знань, тобто кращого пізнання таємниць Всесвіту. А це створює можливість для зустрічі науки і релігії.

Брат Консольмано зазначає, що ця сфера зазвичай описується в категоріях «нескінченної війни» чи конкуренції двох сил, які керуються цілком різними правами. Водночас таке ставлення до цієї справи оминає один дуже важливий аспект. «Наука і релігія без сумніву зустрічаються принаймні в одному пункті: в людській істоті, якою є науковець, – зазначає він. – Його мотивація і основне прагнення, що надихають його посвятити себе справі науки мають більш чи менш релігійний характер, а його релігійні припущення на тему всесвіту є основою наукового дослідження».

Звідки ж беруться розбіжності серед науковців стосовно існування Бога-творця? Ватиканський астроном звертаю увагу на те, що атеїзм також має свого бога, котрого власне відкидає. Він, ймовірно, значно відрізняється від Бога, якого знаємо і приймаємо ми, християни. Наша віра не є сліпа, а створює особисті відносини, стосунки. «У цьому сенсі віруючий не відрізняється від науковця, котрий споглядає, а потім намагається вияснити те, що зауважив,– пише американський єзуїт. – Відкидаючи надприродне втручання у всесвіті, наука відкидає бога хаосу, відсутності основ, який діє капризно і беззмістовно. Але це відкидає і християнин. Навіть якщо Бог Книги Завіту створює своїм «нехай станеться», то не робить цього випадково, а логічно».

Брат Консольмано в цьому місці звертає увагу на те, що переважна частина науковців не є атеїстами у вузькому значенні цього слова. Відсоток науковців, які є релігійно практикуючими, не відхиляється від середньо статистичного. Також астрономи, що не належать до жодної організованої релігійної спільноти, часто є теїстами або хоча б агностиками. Вони мають певне відчуття Бога, хоча не очікують на те, щоб Його пізнати. Лише деякі науковці декларують себе безпосередньо атеїстами. «Але і вони віддали би хвалу при вівтарі Істини», - додає єзуїт. А істина є важливою, навіть тоді, коли не дає безпосереднього прибутку. Так є, коли результат даного досвіду, спостереження чи розрахунку не підтверджує припущень.

На думку американського монаха, головною проблемою науковців-агностиків є існування особового Бога, котрий діє щоденно. Але навіть ці, найменш релігійні, шукають в природі певного ключа, логіки, керівної моделі її опису. Однак все залежить від особистості . Також найбільші атеїсти серед науковців відчувають радість, щастя, відчуття істини, коли відкривають гармонію природи, відображену в наукових термінах.

Навіщо ж деякі єзуїти займаються астрономією? Ми  хочемо спостерігати за самими собою, – відповідає брат Консольмано. Цьому сприяє аскетичний ритм життя у ватиканській обсерваторії, а також шум конференц-залів, наповнених сотнями інших науковців. Кожен з них, окрім науково-дослідної праці, має своє особисте життя, радості і смутки, якими час від часу ділиться в кулуарах… В свою чергу, в дослідженнях трапляється, що те, що вважається помилкою чи неточністю, виявляється початком нового відкриття в космосі. І власне в цьому беруть участь єзуїти. Вони займалися астрономією ще до того, як Галілей збудував свій телескоп, а потім неодноразово докладались до поступу в науці, захищаючи її місце також і в житті Церкви. Вони також супроводжували духовний досвід багатьох науковців. Так є і сьогодні, а споглядання зірок, як і у випадку св. Ігнатія Лойоли, дає відчуття близькості Бога, котрому маємо служити. «Можна називати це втіхою, радістю чи любов’ю,– читаємо в «L’Osservatore Romano». – Ми називаємо це астрономією».

За матеріалами wiara.pl