Щоб українська мережа опіки над невиліковно хворими наблизиться до європейських стандартів, треба змінити суспільну свідомість. Найперше йдеться про формацію людей, публікацію книжок, статей, формування суспільної думки про паліативне лікування. А це почне творити новий культурний клімат, який з часом може дати свої плоди.

Таку думку висловив професор Міжнародного Богословського Інституту Camillianum в Римі Арнальдо Панграцці під час свого візиту до Українського католицького університету. Тут він прочитав курс «Психологія хвороби і здоров’я» у школі біоетики УКУ.

На його думку, історія України є досить складною та трагічною. «Тому багато речей починаються з ентузіазму і маленької ініціативи. Через це капелани, психологи, лікарі та соціальні працівники, які працюють в закладах для невиліковно хворих людей, мають обмінюватися своїми знаннями. Ключовим і пріоритетним завданням є формувати людей, які у майбутньому зможуть нести християнські цінності, співчуття, любов та опіку невиліковно хворим», – сказав професор.

З цього приводу екс-міністр охорони здоров’я України Василь Князевич вважає, що великою проблемою в Україні є формування волонтерського руху, психологічна підтримка невиліковно хворих та членів їх родини. «На жаль, невиліковно хворим доводиться боротися за хоча б часткове зменшення болю через правові, фінансові, та організаційні перешкоди. Тому одним з першочергових завдань є забезпечення невиліковно хворих достатньою кількістю знеболюючих препаратів, зокрема і для тих, хто перебуває на лікуванні вдома» – зазначив Василь Князевич.

Для розвитку паліативної та хоспісної опіки в Україні у 2008 році створено Координаційну раду з питань розвитку паліативної і хоспісної допомоги при МОЗ України, Інститут паліативної та хоспісної медецини, відкрито кафедру паліативної та хоспісної медицини в НМАПО ім. П.Л.Шупика. Окремі програми діють в Києво-Могилянській академії та Українському католицькому університеті.

Прес-служба УКУ