Коротка історія

Празник Трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять".

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. "Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці". У стихирі на стиховні вечірні сказано: "Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане".

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: "Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество".

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: До апостолів подібні і вселенної вчителі, Владику всіх моліте, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість.

Слава: Кондак, глас 2: Священних і боговісних проповідників, найвищих учителів, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, труди бо їх і смерть прийняв ти вище всяких плодів, єдиний, що прославляєш святих твоїх.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 13, 7-16

Браття, пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос вчора і сьогодні той самий і повіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам; воно бо добре укріпити серце ласкою, а не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що ними займалися. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що служать при наметі. Бо м'ясо тих звірят, яких кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, спалюється за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ своєю кров'ю, страждав поза містом. Тож виходьмо до Нього за табір, несучи його наругу, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. Тому, отже, через Нього приносім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його ім'я. Не забувайте добродійства взаємної допомоги, такі бо жертви є милі Богові.

Коментар апостольського читання

Мученик в перекладі з грецької означає свідок в будь якій галузі: правовій, історичній чи релігійній. У християнстві «мученик» відноситься виключно до тих, хто свідчить своєю кров‘ю. це ми зустрічаємо вже у Новому Завіті (Дії. 22, 20; Об. 2, 3; 6, 9). Мученик – це той, хто жертвує своїм життям і так засвідчує свою вірність Ісусові (Дії. 7, 55-60). На мучеництві заснована Церква Христова. В Старому Завіті ми знаємо мучеництво братів Маковеїв (2Мак. 6-7). У християнській Церкві мучеництво набирає нового змісту відкритого самим Ісусом. Це цілковите наслідування Христа, повна участь у Його свідченні та спасенному ділі (Ів. 15, 20). Насіння принесе плід тільки тоді, коли завмре (Ів. 12, 24). Одкровення апостола Івана – це книга мучеників: «Свідок вірний і правдивий» (Об. 3, 14), давши Церкві і світу свідоцтво крові.

Мучеництво є найвищим свідченням істинності віри, це свідчення аж до смерті – Він приймає смерть через акт внутрішньої сили. А святий Ігнатій Антіохійський висловлюється так: «Нехай я стану кормом для тварин. Через них бо дано мені буде прийти до Бога».

«Вельми прославлені мученики. Ви мудрістю своєю засоромили ворогів, які насильно намагалися відвести вас від Бога. Праведно і терпеливо пострадавши, сплели ви собі вінки перемоги і тепер молитесь за душі наші» (Молебень до Блаженних мучеників о. М. Конрада і дяка В. Прийми, Львів-Страдч 2003р.).

о. Іван Колтун

Євангеліє від Матея 5, 14-19

Сказав Господь своїм учням: Ви є світло світу. Не може укритися місто, що стоїть на верху гори. І не засвічують світильника і не ставлять його під посуду, але на свічнику, і світить усім, хто є в храмині. Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб виділи ваші добрі діла і прославили Отця вашого, що на небесах. Не думайте, що Я прийшов розорити закон або пророків; Я не прийшов розорити, а доповнити. Істинно кажу вам: Поки перейде небо і земля, йота єдина або єдина риска не перейде з закону, доки все буде. Якщо хто розорить одну із заповідей цих малих і навчить так людей, той меншим назветься у Царстві Небеснім; а хто творитиме і навчить, той великим назветься у Царстві Небеснім.

Проповідь

«Віра народжується із слухання» (Рим. 10.17)

Віра - це дар Божий. Дар, який потрібно отримати. Отриму-вання цього дару можливе через слухання. Ми слухаємо розу¬мом і слухаємо серцем. Дар віри опирається на знання, пізнання і зберігається у серці людини.

Слухати, сприймати, звертати увагу, цікавитися, не пере-чити, бути уважним - це слова, які допомагають нам почати шлях віри. На цьому шляху є той, хто говорить і той, хто слухає. Всі ми добре знаємо, наскільки важливе слухання, сприймання. Бо це початок, від якого буде залежати те, що буде наступним.

Якщо добре не почуємо деталі з розмови, тоді як можемо про¬довжити її? А що ж говорити про повне розуміння розмови, коли щось було пропущено? Щось опустив з розмови і вже не знаєш всіх деталей, не знаєш як пов'язати одне із другим.

Не раз ми ображаємось на тих, хто нас не слухає, хто не уваж¬ний до всього, що йому говоримо. Деколи кажемо: «Те, що не до¬чув, то сам придумав» і цим показуємо неправдивість інформації і недовіру до особи.

Не дивно, що Церква закликає нас часто бути уважними, тобто уважно сприймати все, що Бог хоче нам виявити. Адже через неуважність можемо пропустити те, що є важливе для на¬шого життя. Через неуважність ми не маємо повного розуміння і тому виникають сумніви та непорозуміння.

Ознака доброго християнина - це вміння слухати. У мо-настирях обов'язковим правилом є час тиші - це час слухання. Спочатку - це незручний час. Адже у теперішньому часі хочеть¬ся заповнити кожну пустоту. Чути шум і гамір на дворі, квар¬тири і дома наповнюються різними звуками техніки, молодь не розлучається із плеєрами. Слухати тишу вже відвиклося. Коли навчишся слухати тишу, то зможеш почути ті звуки, які при шумі і гаморі не чути.
Тому віруючі особи виділяють кожного дня час на тишу. У цій тиші можна почути свої думки, це буде пізнання свого внутрішнього світу. Далі відкриється спокійний шепіт Божого голосу, який буде промовляти через твоє сумління. У цьому діалозі народжується, утверджується і зростає віра. Хто не слухає Бога, той має проблеми із вірою.

Слухати розуміється також як «послухати». Послух - це на-ступний крок на шляху віри, духовного життя. У послусі є дія, це зовнішній вияв внутрішньої віри. Слухати можемо всіх, але послухати і виконати, тобто зробити послух - можемо тільки тому, кому довіряємо, кому віримо. Тому Христос часто наголошує: «Хто слухає і виконує мої слова, той мене достой- ний\» Апостол Яків продовжує свою науку: «Віра без діл є мерт¬вою». Сотник римлянин був поганином, але мав велике почуття послуху. Справжні керівники - це ті, що навчились самі слухати і виконувати. А тобі легко вірити?

Усі святі навчилися, тому і стали святими, що навчилися слу¬хати і чути Бога. Подумай: чи ти умієш слухати і чи можеш послухати Бога? Амінь.

о. Віталій Тарасенко

"Сівач", лютий 2012, Ч. 2 (149) рік 14

Для створення сторінки використано:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону трьох Святителів.

Джерело:  www.ugcc.org.ua