//

Послання владики Дмитра, єпископа Бучацького, на Великдень 2012 р. Б.

Всесвітлішим і високопреподобним отцям,
преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам!

 

Христос Воскрес!

«Нехай же буде дяка Богові, який дає нам
перемогу через Господа нашого Ісуса Христа»
(1 Кор. 15, 57).

 

Найважливішою подією в історії людства і водночас найбільшою перемогою є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Він, будучи триденним померлим у гробі, воскрес на третій день після своєї смерті. Життя перемогло смерть. При чому в Ісусі Христі воно перемогло назавжди: «смерть над Ним більше не панує» (Рм. 6, 9). Господь перейшов у нове життя, яке непідвладне ні смерті, ні стражданням. Це нова й остаточна фаза життя людини, в яку поки що увійшов тільки Він один з усього людства. Своїм Воскресінням Господь назавжди ствердив правду, що не смерть, а воскресіння і життя вічне є майбутнім людини. Життя не має кінця. Ця ідея пронизує все Св. Писання: життя є безконечне. Тому Воскресіння Господа є наріжним каменем віри всіх християн. «Якщо Христос не воскрес, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14).

 

Але, щоб воскреснути, треба спочатку померти. Перед тріумфом перемоги над смертю був тріумф перемоги Божого Сина над злим духом. Була Хресна дорога і був Хрест. Була боротьба зі злом до останнього подиху. Усі сили пекла були кинуті проти Нього. Злий дух застосував проти Христа всі свої засоби. Але сталося так, як сказав у свій час Господь: «Щоправда, у Мені немає він нічого» (Ів. 14, 30). Господь помер, і Його смерть стала перемогою, бо пройшов Свій земний шлях без найменшої тіні гріха. Як і навчав, переміг зло добром. Він сам дав приклад Своїми життям і смертю, як треба реагувати на зло і як його перемагати. А Воскресінням Господь показав, що саме в Ньому є та сила життя, яка перемагає навіть саму смерть: «Я є Воскресіння і життя» (Ів. 11, 25). Воскреслий Господь – той, який існує нині – дає цю силу життя, дає Себе самого кожному, хто йде за Ним.

Це дуже важливо знати нам, християнам, бо кожний з нас у своєму Хрещенні покликаний йти за Господом. Важливо знати, у кого брати силу, щоб боротися зі злом і його перемагати. При цьому важливо пам’ятати, що кожен, хто йде за Христом, обов’язково переможе зло. Доказ цьому – життя і смерть мільйонів християн, через яких Господь навертав і навертає до спасіння тих, які не знають Його. Несуттєво, як Господь хоче через нас перемагати: словами, вчинками чи навіть через нашу смерть. Важливо те, що Він завжди перемагає. Тільки щоб ніхто з нас не зійшов зі своєї хресної дороги – дороги боротьби, і не здався злу. Нам постійно треба відновлювати віру в перемогу Господа над злом. Господь перемагав у всі часи, перемагає і сьогодні. А зло створює ілюзію своєї перемоги. Зло, як завжди, агресивне і діє підступом та обманом, починаючи від початку існування людини і донині. Князь темряви спокушає: пізнайте зло, «… не бійтеся, не вмрете. Але відчиняться у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро і зло» (пор. Бут. 3, 1-7). Це нашіптування злого духа постійно повторюється у різних інтерпретаціях протягом усієї історії людства. І людство, на жаль, пізнає зло. Моря крові і безліч страждань є наслідками цього «пізнання», а точніше – гріхопадіння. Вибравши зло, людина стає від нього залежною.

 

У наш час існування Бога, переважно, відкрито не заперечують, але відкидають Його заповіді. А Заповіді Божі – це заповіді життя. Щоб знищити людину, треба спочатку позбавити її правильних життєвих орієнтирів і абсолютних критеріїв розрізнення добра і зла. Тому й поширюється в наших часах так званий моральний релятивізм – спосіб мислення, який  вважає добро і зло поняттями відносними. А якщо зло – поняття відносне, то й гріха нема. Наслідками цього способу мислення є прогресуюча деградація мільйонів людей. Те, що є явним злом, пропонують, а в деяких країнах вже й змушують, вважати добром. Нині підважується найголовніше право людини – право на життя, починаючи від початку життя людини в лоні матері і до глибокої старості. Дозволяється і широко рекламується содомський гріх: співжиття між двома людьми однієї статі. Тяжкі гріхи, що взивають до неба про помсту, нав’язливо пропонують вважати нормальним явищем, нормою життя. Спосіб мислення цивілізації смерті реально втілюється у життя.

 

Наші лікарні вже давно стали місцями, де убивають дітей у лонах матерів, а школи поступово стають закладами, де розтлівають душі наших дітей. Як наслідок, зростає розпуста, алкоголізм, наркоманія, злочинність. Ми все це бачимо у нашому житті. Яких ще злочинів і страхіть треба, щоб люди вжахнулися і зупинились?! Але більшість байдужа до цих проблем, аж поки вони не торкнуться когось особисто. У нас немає часу звертати на все це уваги: маємо свої проблеми. Але треба пам’ятати стару істину: хто зі злом не бореться, той дає йому можливість поширюватися. До зла не можна бути нейтральним: або ти його відкидаєш і стаєш вільним, або приймаєш і стаєш його рабом, стаєш його частиною. Який вихід з цієї ситуації гріха і чи існує він взагалі? Звернімо свій погляд до Господа. Згадаймо, Він – Переможець. Запитаймо себе: що зробив би Христос сьогодні? Точніше: що Він хоче зробити сьогодні через нас? Напевне, Він хоче продовжувати через нас далі робити те, що чинив колись 2000 років тому назад у Палестині: закликав каятися і відмовлятись від гріха, говорив людям правду про них, виявляв гріх, проголошував Добру Новину про Царство Боже, стверджував свої слова ділами і всім своїм життям, стражданнями, смертю і Воскресінням. Отже, щоб почати виходити з цієї, на перший погляд, безнадійної ситуації, по-перше, треба відкинути гріх, перестати брати участь у ділах темряви. Саме з цього починав свою проповідь Господь: «Покайтеся, бо Царство Небесне близько» (Мт. 4, 17).

 

Ми, християни, у Святому Таїнстві Хрещення є віддані Богові: ми є Божою власністю. Ми охрещені в ім’я Пресвятої Тройці. А Бог і гріх – поняття несумісні. Не можна говорити «так» одночасно  і гріхові, і Богові. Від одного треба відмовитись, щоб прийняти друге. Треба навчитися щоденно казати гріхові «ні». Так, це нелегко, бо гріх має велику притягальну силу, але вибір є не тільки за нами, але й за Богом, Який вибрав нас ще до нашого народження і прийняв нас під свою опіку під час нашого Хрещення. І завжди, коли ми кажемо гріхові «ні» і вибираємо Бога, Господь потверджує наш вибір Своєю всемогучою силою. І саме тому кожен із нас повинен стати переможцем гріха.

По-друге, що є життєво необхідне для світу: треба говорити правду про гріх, виявляти його у світі, вказувати на нього, називати речі своїми іменами. Господь у свій час, вказуючи на головну проблему людини – залежність від гріха, дав альтернативу: навчав, як можна жити без гріха. Господь дав чітку відповідь на питання, яке найбільше хвилює кожну людину: як стати щасливим. Заповіді Нового Завіту, які Він проголосив у Своїй Нагірній проповіді, так і називаються – Заповіді блаженств, тобто заповіді щастя. Це поради, як бути по-справжньому щасливим.

 

Кидається в очі разюча невідповідність між розумінням щастя, яке культивує зіпсований гріхом світ, і блаженствами Нагірної проповіді. Як далеко відійшов світ від розуміння справжнього щастя, яке пропонує людині Творець, Котрий створив людину і найкраще знає, що для неї добре. Як трагічно глибоко помиляються ті люди, які витрачають свій час, зусилля, життя і здоров’я в погоні за ілюзіями щастя, що пропонує світ! Тому сьогодні, як і 2000 років тому, і як завжди, треба говорити правду. Ми, християни, учні нашого Господа, ми не можемо поступати по-іншому, ніж наш Учитель. Так, треба мати сміливість, і то неабияку, щоб вказати світові на гріх, щоб сказати правду про зло і добро, нагадати, що є абсолютні критерії розрізнення добра і зла, які дав людству Творець, і що ці критерії незмінні і вічні. Світ не любить слухати правду, а особливо про гріх, і неминуче буде протидіяти. Тому, коли будемо говорити правду, готуймося до терпінь і переслідувань, але не лякаймося, бо сильніший Той, Хто з нами, ніж той, хто проти нас (пор. Рм. 8, 31). До речі, у Святому Таїнстві Миропомазання кожний християнин отримав дар мужньо проголошувати правду про розп’ятого і воскреслого Господа. Сам Господь діє тоді не тільки через слова того, хто свідчить про Нього, але і в серцях тих, хто слухає.

 

По-третє, Господь завжди підкріплював свої слова ділами – не лише чудами, але і всім Своїм життям. І коли ми, Його учні, будемо жити згідно заповітів нашого Вчителя, наші слова будуть мати силу, бо вони будуть сказані у правді – будуть однозгідні з нашим життям. Це те, чого найбільше боїться зло: свідчення правдивого християнського життя. Проповідь власним життям – це найсильніша проповідь, яка найкраще переконує. Саме це найбільш необхідне нині світові: свідчення Господньої правди словом і життям. І тут є трудність для християн: ми не маємо самі в собі настільки ні сили, ні можливостей, щоб протиставитись злу, яке є у світі. Але «хай не тривожиться серце ваше і не страхається… Бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 14, 27; 16, 33). Не лише ми свідчимо, а й Господь свідчить. Тільки тоді наше свідчення буде правдиве, коли ми дамо можливість воскреслому Господу самому свідчити про Себе через нас. Для цього Господь цілковито віддається нам не лише в духовний спосіб, але і в матеріальний. Ісус Христос зволив залишитися з нами назавжди у Євхаристії, стаючи для нас поживою – правдивим хлібом на життя вічне. Для цього Він таїнственним способом не повторює, а утривалює в часі аж до кінця світу Свою Хресну Жертву і Воскресіння у Божественній Літургії, яка є вершиною життя Церкви і кожного християнина. У Євхаристії Христос вмирає, щоб ми померли для гріха, і воскресає в нас, щоб ми воскресли до нового життя з Ним, щоб стали новими людьми у Христі. Саме таким чином, перемінюючи кожного з нас в Собі, Господь будує Своє Царство й усуває зло з нашого життя. І чим більше буде нас, перемінених у Христі, тим чисельнішим буде Його Божий народ. Господь будує Свій народ з усіх націй світу, не стираючи їхню самобутність, мову, культуру, але даючи всім одне серце й одну душу, тобто даючи всім Свого Святого Духа, який робить нас всіх братами і сестрами у Христі, щоб ми єдиними устами і єдиним серцем славили Творця, являючи світові живого воскреслого Христа.

 

Нехай сила воскреслого Господа Ісуса Христа наповнить наші серця, нехай прожене з них всякі страхи, зневіру, гординю і гріх. І нехай перемагає в нас Христос, через нас перемінюючи світ у Своє Царство.

Нехай прийде Царство Твоє,воскреслий Господи!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

 

† Дмитро ГРИГОРАК,
Єпископ Бучацький

Дано в канцелярії Бучацької єпархії УГКЦ дня 10 квітня 2012 р. Б.

Джерелоwww.buchacheparchy.org.ua