П В С Ч П С Н
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9
 
10
 
11
 
12
 
13
 
14
 
15
 
16
 
17
 
18
 
19
 
20
 
21
 
22
 
23
 
24
 
25
 
26
 
27
 
28
 
29
 
30
 
31
 

Послання Бенедикта ХVІ на 50-й Всесвітній День молитов про покликання

Дорогі брати та сестри!

У зв’язку з п’ятдесятим тижнем молитов про покликання, що розпочнеться 21 квітня 2013 р., в четверту Неділю Великодню, хочу запросити вас до рефлексії на тему «Покликання –це  знак надії, що спирається на вірі». Ця тема особливо доцільна у Рік віри і в п’ятдесяту річницю початку ІІ Ватиканського Собору.

 

Йоан Павло ІІ, в ході Собору встановив цей день спільних прохань до Бога Отця, щоб Він і надалі посилав робітників до своєї Церкви (пор. Мт 9, 38). «Наявність достатньої кількості священиків  - підкреслював тоді Папа – стосується всіх віруючих: не лише тому, що від покликань залежить релігійне майбутнє людства, а також і тому, що така наявність є ознакою живої віри  і любові окремих парафіяльних та єпархіальних спільнот, а також свідченням морального здоров’я християнських сімей. Там, де квітнуть численні священицькі та чернечі покликання, живе Євангеліє (Павло ІV, радіопослання, 11 квітня 1964 р.)

 

Протягом вже ось уже п’ятдесяти років церковні спільноти, розсіяні по всьому світі, духовно єднаються щороку, в четверту Неділю Великодню, щоб просити у Бога дар святих покликань  і спільно замислюватися над  потребою відповіді на Божий заклик. Ця важлива щорічна подія сприяла старанню щодо надання першості в духовності, душпастирській праці  та молитві вірних важливій справі покликань до священства та Богопосвяченого життя.

 

Надія – це очікування чогось позитивного від майбуття, що одночасно підтримувало б наше сьогодення, нерідко сповнене браком задоволення та успіху.  На чому спирається наша надія? Аналізуючи історію ізраїльського народу, подану в Старому Заповіті, бачимо появу навіть у найважчі моменти, як, наприклад, під час вигнання, постійного елементу, викликаного особливо пророками: пам'яті про обітниці, дані Богом патріархам. Це усвідомлення вимагає наслідування взірцевої постаті Аврама, який, як згадує апостол Павло, «всупереч надії повірив надії, що стане батьком багатьох народів згідно з тим, що було написано: таким буде твоє потомство» (Рим 4, 18)

 

Втішна і  освітлююча правда, що випливає з цілої історії спасіння - це правда про вірність Бога щодо завіту, до якого Він зобов’язавсь і який відновлював щоразу, коли людина порушувала його через невірність та гріх, почавши від потопу (пор. Бут 8, 21-22) аж до виходу з Єгипту і перебування на пустелі (пор. Втор 9, 7).  Це вірність Бога, що поєдналася в новому та вічному завіті з людиною в крові Божого Сина, вбитого та воскреслого для нашого спасіння.

 

В усіх ситуаціях, особливо у складних, саме вірність Господа, ця справжня рушійна сила історії спасіння, зворушує серця чоловіків та жінок, зміцнюючи їхню надію на осягнення якогось дня «Обіцяної землі». Тут знаходимо основу кожної надії. Бог ніколи не залишає нас самотніми і дотримує  даного слова. З цього приводу в складних ситуаціях можемо зберегти надію, молячись з псалмоспівцем: «Тільки в Бозі  відпочине душа моя, бо від Нього надія моя!» (Пс 62, 6) Мати надію означає довіритися вірному Богу, Який дотримується обітниць завіту. Віра ж і надія стисло між собою пов’язані. (Енцикліка Spe salvi, 2 )

 

Дорогі брати та сестри, на чому ж полягає вірність Бога, якій маємо вірити з непохитною надією?На Божій любові. Бог, Котрий є Отцем , за справою Святого Духа вливає в наше нутро свою любов (пор. Рим 5, 5) Саме любов, що в повноті об’явилася в Ісусі Христі, є закликом для нашого існування і вимагає відповіді стосовно того, що ми хочемо вчинити зі своїм життям  і чим  можемо пожертвувати, щоб це життя в повноті реалізувати. Божа любов іноді йде несподіваними шляхами, але завжди доходить до тих, хто дозволяє себе  знайти. Надія живиться певністю: «А ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас». (1 Йн 4,16)Ця любов вимоглива, глибока, перевищує все поверховне, додає відваги, приносить надію на сьогодення та на майбутнє, дозволяє нам мати довіру до самого себе, до історії та до ближніх. Особливо хочу звернутися до вас, дорога молоде, і повторити вам: «Яким було б ваше життя без цієї любові? Бог піклується про людину від створення аж до кінця часів, коли виконає свій план спасіння. У Воскреслому Господі маємо певність нашої надії» (Промова до молоді єпархії Сан Маріно-Монтефельтро, 19 червня 2011 ).

 

Сьогодні, як і під час свого земного життя, Воскреслий Христос йде шляхами нашого життя і бачить нас з нашою діяльністю, з нашими прагненнями та потребами. І саме у цьому повсякденні й надалі спрямовує до нас своє слово, закликаючи до реалізації нашого життя з Ним, бо тільки Він спроможний втамувати наш голод надії. Він, живучи у спільноті учнів, що становлять Церкву, і сьогодні закликає йти за Ним. Цей заклик може дійти до нас будь-якої миті. І сьогодні Ісус повторює: «Прийди! Іди за мною!» (Мк 10, 21). Щоб прийняти це запрошення, потрібно позбутися звички вирішувати на власний розсуд, куди йти своєю життєвою дорогою. Іти за Ісусом означає занурити свою волю в Його волі, дати Йому перевагу, поставити Його на першому місці в нашому житті:перед сім'єю, працею, особистими інтересами, навіть перед самим собою. Піти за Ним означає сховати своє життя в Ньому, тривати з Ним у надзвичайній близькості, увійти через Нього в єдність з Отцем у Святому Дусі, а в кінцевому результаті – в єдність з братами та сестрами. Спільнота життя з Ісусом - це привілейоване місце, де відчуваємо надію і де життя стає вільним та повним!

 

Священицькі та чернечі покликання народжуються з відчуття особистої зустрічі з Христом, зі щирого та довірливого діалогу з Ним, щоб увійти в Його волю. Необхідно, отже, зростати в досвіді віри, яку розуміємо як глибокий стосунок з Ісусом, як внутрішнє вслухання в Його голос, що лунає в нас. Це прийняття, що чинить нас здатними прийняти Боже покликання, може статися в християнській спільноті, що живе в кліматі віри, у міцному свідченні Євангелія, в місійному дусі, що веде до цілковитого дару з себе для Божого Царства, що черпає силу з Таїнств, особливо Євхаристії, та інтенсивної молитви. Молитва «має бути з одного боку дуже особистою, як взаємовідносини мого Я з Богом живим. З іншого боку вона повинна бути постійно по - новому керована і освітлена через молитву Церкви та святих, через Літургійну молитву, в якій Господь постійно вчить нас молитися властивим способом». (Енцикліка Spe salvi, 34 )

 

Глибока і постійна молитва сприяє зросту віри християнської спільноти в постійній певності, що Бог ніколи не покине свій люд і що Його підтримує, даючи спеціальні покликання  до священства та чернецтва, щоб вони були знаком надії для світу. Священики та богопосвячені особи покликані до цілковитого  жертвування себе Божому Людові, в службі любові до Євангелія та Церкви. Таким чином вони служать тривалій надії, що може принести відкриття на Божий горизонт. За допомогою свідчення віри і апостольської ревності священики та богопосвячені особи можуть передавати, особливо новим поколінням, живе прагнення щиро і одразу відповідати Христові, що кличе, аби піти за Ним в особливий спосіб.

 

Коли учень Христа приймає Боже покликання до посвячення священицької послуги або до богопосвяченого життя, з’являється один з найбільш зрілих плодів християнської спільноти, що допомагає дивитися з особливою довірою та надією на майбутнє Церкви і на її включення в справу євангелізації. Бо ж євангелізація постійно вимагає  нових працівників для проголошення Доброї Новини, відправи Євхаристії, здійснення Таїнства Покаяння. Нехай ніколи не бракує ревних священиків, здатних бути з молоддю як «товариші в дорозі», допомагаючи їй у розпізнаванні, інколи у важкому та таємничому паломництві життя, Христа, що є Дорогою, Правдою та Життям (пор. Йн,14,6). Потрібно пропонувати молоді з євангельською відвагою красу служіння Богові, християнській спільноті та ближнім. Треба  священиків, що вкажуть результативність ентузіазму, який надасть нам почуття повноти, що спирається на вірі в Того, хто перший нас полюбив (пор. Йн 4, 19). Також бажаю молоді, щоб серед багатьох оманливих пропозицій світу вміли розвивати в собі прагнення високих вартостей і цілей та чинити  вибір на користь служіння ближнім за прикладом Ісуса. Дорога молоде, не бійся піти за Ним і відважно прямувати шляхом любові та жертовності!Тоді будете щасливі, що служите, будете свідками тієї радості, яку світ дати не може, будете живим промінням нескінченної та вічної любові, і навчитеся бути «завжди готовими на відповідь кожному, хто у вас запитає рахунку про надію, що в вас» (1 Пт 3,15)!

 

Бенедикт ХVІ
Ватикан, 6 жовтня 2012

Джерело www.catholic-media.org