Дорогі брати і сестри!

48-ий Всесвітній день молитви за покликання, який буде відзначатися 15 травня 2011 року, є запрошенням відреагувати на тему "запропонувати покликання в місцевій Церкві." Сімдесят років тому папа Пій XII започаткував Папську справу священицьких покликань. Згодом аналогічні установи, які очолюють світські та духовні особи, були створені єпископами в багатьох єпархіях. Це була відповідь на заклик Доброго Пастиря", який, "бачивши юрми народу, милосердився над ними, бо були змучені і покинуті, як вівці, що не мають пастиря" і сказав: "Жнива щоправда великі, але робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на Свої жнива "(Мт. 9, 36-38).

Мистецтво покликання і сприяння покликань знаходимо на сторінках Євангелія, де Ісус закликає Своїх учнів йти за Ним, а також формує їх з любов'ю і турботою. Особливої уваги заслуговує те, як Ісус закликав Своїх найближчих співробітників до проголошення Царство Божого (пор. Лк. 10, 9). Перш за все, очевидно, Він молився за них: перш ніж Ісус їх покликав, Він провів ніч на самоті, в молитві, слухаючи волю Отця (пор. Лк. 6, 12), підносячись внутрішньо над щоденними справами. Покликання учнів народжується саме з цієї інтимної розмови Ісуса з Отцем. Покликання до священства та богопосвяченого життя є перш за все плодом постійного спілкування з живим Богом, а також плодом постійної молитви до «Господаря жнив» в парафіяльних спільнотах, в християнських родинах та осередках покликаних.

На початку своєї публічної діяльності Господь покликав деяких рибалок, які працювали на берегах Галилейського моря: "Ідіть за мною, і Я зроблю вас рибалками людей" (Мт. 4, 19). Він об’явив їм Свою рятівну місію за допомогою численних "знаків", які вказували на Його любов до людей і дар милосердя від Отця. Він сформував їх словом і життям, щоб вони були готовими продовжувати Його місію порятунку. Нарешті, "знаючи, що наблизилась Його година переходу з цього світу до Отця" (Ів. 13, 1), залишив їм пам’ятку про Його смерть і воскресіння, а до того, поки був узятий на небо, Він послав їх по всьому світу з настановою: "Тож ідіть і навчайте всі народи "(Мт. 28,19).

Це пропозиція, яка спонукає та захоплює тих, до кого звертається Ісус: "Ідіть за мною". Він запрошує їх до дружби з Ним, прислухатися до Його слів і жити разом з Ним. Навчає їх цілковитої самопожертви Богові й турботи про розвиток Царства Божого відповідно до законів Євангелія: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів. 12,24). Ісус запрошує учнів звільнитися від обмежень їхньої волі, від їхніх ідеї самореалізації, а зануритися у волю когось іншого, у волю Бога, і дозволити їй провадити. Це допомагає їм досягати братерства, що випливає із загальної приналежності до Бога (пор. Мт 12, 49-50), яка стає вирізняючою рисою спільноти Ісуса: "По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою" (Ів. 13, 35).

Також наслідування Христа є обов’язковим і тепер. Це означає, дивлячись на Ісуса, пізнавати Його з близька, вслухатися в Його Слово і зустрічатися з Ним у таїнствах, адаптуючи свою волю з Його волею. Це є справжньою школою для всіх, хто готується до священицького служіння чи богопосвяченого життя, під керівництвом компетентної церковної влади. Бог не перестає закликати на кожному етапі життя взяти участь в Його місії і служити Церкві через сан священства і богопосвячене життя, а Церква "має оберігати цей дар, цінувати його і плекати. Церква відповідає за народження і дозрівання священичих покликань "(Іван Павло II, Постсинодальне апостольське звернення Pastores dabo vobis, 41). Особливо тепер, коли голос Господа, здається, заглушається «іншими голосами», а пропозиція йти за Ним і жертвувати Йому своє життя може здатися занадто складною, кожна християнська спільнота, кожен віруючий мають свідоме завдання – сприяти покликанням. Важливо, щоб заохочувати і підтримувати тих, які виявляють явні ознаки покликання до священства чи до монаршого стану, щоб вони відчували підтримку всієї спільноти, кажучи "так" Богові й Церкві. Я хочу додати їм відваги, як я зробив це для тих, хто вирішив вступити до семінарії, я написав їм: "Ви добре зробили. Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху домінування техніки та глобалізації у всьому світі: Бога, Який відкрився нам в Ісусі Христі й зближує нас у вселенській Церкві, щоб ми з Ним і за Його посередництвом навчалися правдивого життя, щоб ми згадували і застосовували критерії істинної людяності "(Лист до семінаристів, 18 жовтня 2010 року).

Треба, щоб кожна місцева церква стала більш чутливою та уважною щодо душпастирських покликань, виховуючи їх на різних рівнях: в родинах, парафіях, товариствах, а особливо молодих людей, хлопців і дівчат - як це робив Ісус зі Своїми учнями – для зросту правдивої та сердечної дружби з Господом, що зміцнюється особистою і літургійною молитвою. Місцева Церкви має навчати уважного та плідного слухання Божого Слова через поглиблення розуміння Святого Письма, а також показувати, що сповнення волі Бога не анулює, ані не знищує людину, але допомагає їй відкрити глибокі істини про себе, а також керуватися самовідданістю та братерством у стосунках з іншими людьми, тому що тільки відкриваючись на Божу любов можна знайти справжню радість і повну реалізацію своїх сподівань. "Пропонувати покликання в місцевій Церкві", означає мати відвагу, щоб визначати – за посередництвом уважного та адекватного душпастирства покликань – цей важкий шлях, наслідування Христа, який має глибокий сенс, і може охопити все життя людини.

Я звертаюся зокрема до вас, дорогі побратими єпископи. Щоб надати вашому служінню спасіння в Христі стійкості та розмаху, важливо, щоб ви "якнайбільше підтримували священичі та монаші покликання, а також особливо піклувалися про місіонерські покликання" (ІІ Ватиканський Собор, Декрет Christus Dominus, 15). Господь потребує вашої співпраці, щоб Його заклик сягнув сердець тих, кого він вибрав. Піклуючись про правильний вибір єпархіальних керівників для осередків покликань, бо такі осередки є цінним інструментом для сприяння та організації душпастирських покликань, а також молитви, яка підтримує їх і забезпечує ефективність. Хочу нагадати вам, дорогі побратими єпископи, про турботу Церкви про належний розподіл священиків у світі. Ваша підтримка для єпархій, в яких є мало покликань, стає Божим благословенням для ваших спільнот, а для вірних є свідченням священичого служіння, яке щедро відкривається на потреби всієї Церкви.

Другий Ватиканський Собор відверто нагадав, що "обов'язок пробудження покликань належить до всієї християнської спільноти, вона має реалізувати це перш за все через християнське життя" (Декрет Optatam totius, 2). Насамперед, я хочу скерувати своє братерське привітання, а також слова заохочення всім тим, хто по-різному співпрацюють з священиками на парафіях. Я звертаюся особливо до тих, хто може зробити свій внесок у душпастирські покликання: священиків, родин, катехитів, аніматорів. Священикам я рекомендую, щоб вони завжди могли свідчити про єдність з єпископом та побратимами священиками, щоб створювати відповідне середовище для нових священичих покликань. Родини хай будуть "пожвавлені духом віри, кохання і побожності"(там же), здатними допомогти синам і донькам у великодушному прийнятті покликання до священства чи богопосвяченого життя. Катехити та аніматори в католицьких товариствах та церковних рухах, усвідомлюючи свою освітню місію, нехай стараються "так вплинути на довірених їм молодих людей, щоб вони змогли прийняти Боже покликання і охоче пішли за Ним" (там же).

Дорогі брати і сестри, ваша участь у заохоченні та піклуванні про покликання мають певне значення та душпастирську ефективність тоді, коли здійснюються в єдності Церкви і коли вона спрямована на те, щоб служити cпільності. Саме тому кожен прояв життя церковної спільноти - катехизація, освітні зустрічі, літургійна молитва, паломництво до святинь – є цінною можливістю для того, щоб пробудити у Божому народі, особливо в дітей та підлітків, почуття приналежності до Церкви, також почуття відповідальності за відповідь на отримане покликання до священства чи богопосвяченого життя, що є свідомою і невимушеною.

Здатність піклуватися про покликання є характерною ознакою життєздатності місцевої Церкви. Довірливо і витривало просімо допомоги в Діви Марії, щоб за зразком Її прийняття Божого плану спасіння, а також силою Її заступництва в кожній спільноті зростала готовність сказати "так" Богові, Який безперервно закликає нових робітників на Свої жнива. З цим побажанням я сердечно уділяю всім Апостольське Благословення.

Ватикан, 15 листопада 2010 рік

За матеріалами www.radiovaticana.org