//

"Після трансляції богослужінь розмагнічували касети" - Христина Стебельська

Головний редактор Першого Національного телеканалу Христина Стебельська, 54 роки, розпочала традицію коментування богослужінь з Ватикану й кафедральних соборів України. У свята працює у студії майже без перерви спить кілька годин на добу.

 

В часи вашого дитинства священики були у підпіллі, а "Голос Ватикану" слухали крадькома. Але священики все-одно правили службу, вінчали і хрестили?

Мої батьки вінчалися у такій катакомбній церкві на Тернопільщині. Люди у нас на свята гостювали за закритими вікнами. Потім з відродженням України я їх всіх побачила у чернечих рясах. То були колишні священики, які служили в катакомбних церквах. Влаштовувалися медсестрами, вчителями в школах, кочегарами у котельнях і паралельно таємно сповідали, хрестили, одружували і причащали. Мій батько запирався у своїй кімнаті, тихенько вмикав радіоприймач і ловив Голос Ватикану або Голос Америки ночами. Студентом за участь в ОУН його засудили на 25 років сталінського концтабору, він відсидів 11. Працював на уранових шахтах і вижив, бо був селянський син. Він був ветеринаром, вийшов на волю 35-річним. Був би гарним священиком, до нього би всі ходили сповідатися. Я не раз приходила, а вдома в кухні на столі лежала записка: "Мене викликали в КДБ: не знаю, чи повернуся". Біля нашого будинку стояла закрита машина з будою -  радіолокаційна станція, яка записувала, хто ловить Голос Америки. В Івано-Франківську був військовий завод "Позитрон", область до 1962 року була закритою. Туди в'їзд був заборонений, а надто іноземцям. Боялися, що проникнуть в область шпигуни і візьмуть на пробу землю. По пробі грунту іноземні лабораторії відразу вичислювали, де стоїть яка ракета. Не раз ми студентами ідемо лісом — охорона серед густого лісу виходить з-за дерев, нас зупиняє: далі пройти не можна, бо там стратегічні об'єкти.  Радіолокаційні станції Радянського Союзу глушили Голос Америки, голос Ватикану — тільки "шшшшшш".


Коли ви вперше пішли до церкви?

У 4-5 років. Моя стрийна, родичка по лінії батька, одружувалася. У нас в родині молода мусила мати дуже довгий вельон — до 6-8 метрів. Нас троє, чотирирічних ангелки, несли його. Мені для цього привезли сукню з Канади. В одну руку білу лілію вручили, а іншою я мала тримати цей вельон. Мені здавалося, що все село і всі 300 гостей дивилися. Я це пам'ятаю по секундах.

Мене завертали у великий кожушок, завивали у три великих хустки, щоб ніхто не впізнав - що я є та маленька Христя, дочка Дарії Іванівни Стебельської, дуже авторитетної вчительки в школі, і дохтора. Я ходила, як мала кнопа, снігами  і колядувала. Почала вже свідомо відвідувати літургію у 80-х роках. Загорталася в хустку, щоб мене ніхто не пізнав, бо я студентка інституту, відмінниця. Якби побачили в церкві — того ж дня виключили б з інституту.

 

Мали справу з КДБ?

Одного дня мені дзвінок: зайдіть за такою-то адресою. Я вже знала, що там є підрозділ КДБ. "Чому ви для телепередачі вибрали хор з села Х? А ви знаєте, що саме з цього села є найбільше претендентів вчитися у духовній семінарії. Також серед учасників хору багато нащадків членів УПА і засуджених". Я робила круглі очі, бо розуміла, як у цій ситуації поводитися.

 

Цьогоріч минає 20 років як українці дивляться телетрансляції з богослужінь з Ватикану.

У 1992-93 роках глядачі УТ-1 увімкнули ввечері телевізор і не повірили очам: в кадрі було розкішне дійство із Ватикану.  Канал зробив тестову трансляцію. Тоді тільки вийшла з підпілля українська греко-католицька церква. Більшість людей вперше побачили Івана Павла ІІ. Він мав світську манеру спілкування: прихильність, товариськість. Адже він поляк, дуже наш.

 

Чи була цензура?

Після трансляції одразу розмагнічували касети. Мотивували це тим, що в держави немає коштів на нові. Вночі  журналісти в темноті вмикали відеомагнітофони і таємно переписували їх. Коли я вперше приїхала до Америки, побачила в будинках українських родин коротенькі фрагменти.Послідовність подачі церков була керована телефонним правом на користь УПЦ Московського патріархату. Нам давали вказівки починати богослужіння з Лаври. Я й сама давно молюся в Лаврі, у Трапезному храмі, маю там своє намолене місце. Але коли померла моя мама, там запитали, якого я віросповідання. Я сказала, що греко-католичка.  "У Лаврі отці не мають благословення про молитву за людей іншого віросповідання", - пояснили мені. В УГКЦ хіба що запитали б чи ви хрещені.

 

Як фізично витримуєте тридобову роботу в ефірі на Великдень?

Перші роки трансляції отримували зображення, а коментарі давали святі отці, монахи, сестри і брати, які працювали на Радіо Ватикан в українській секції. Інколи сигнал губився. Для підстраховки ми запрошували святих отців і богословів у студію. За 10 хвилин після  початку ефіру щез звуковий сигнал. У мене в студії немає гостя, і режисер кричить: "Быстро в студию!". Я з апаратної по драбині  долетіла до мікрофона, перехрестилася і пішла в прямий ефір. У мене вся спина була мокра. Часом як починаю з п'ятниці зранку коментувати Великодні богослужіння, то завершую в неділю під вечір. Лише на кілька годин беру перерву поспати.  Не маю часу їхати додому, бо живу на Лівому березі, на Позняках. Мій організм привчений не спати по дві доби. П'ю каву, інколи якесь заспокійливе для серця вживаю.

У храмі Василія Великого на Львівській площі у Києві розставляємо 4-5 камер. Іще одна камера рухається. У Ватикані богослужіння показують 32 камери. Під час останньої молитви молоді разом із Іваном Павлом ІІ, Папа вже був дуже хворим, це було за півроку до його смерті. Він щиро молився, але його рухи були такі, що це вже не можна було показувати крупняком. Показували збоку і в профіль, ззаду. Він до останнього свій хрест тримав.


Які зміни приніс новий глава УГКЦ Святослав Шевчук?

Я щодня отримую рейтинги. Коли промову говорить Блаженніший Любомир, пік зашкалює. Він ходяча мудрість,  життєвий досвід, виражене слово й харизма. Блаженніший Святослав — це молодість церкви. У них багато є спільного — у Франциска, Івана Павла ІІ і Святослава. Вони уміють дати відчуття, що церква сучасна і йде в ногу з часом.

 

За якого з українських президентів церкві жилося найлегше?

У кожного є свої недоробки, але і плюси. Треба віддати шану Леоніду Кучмі, який запросив Папу Римського в Україну. Віддаю належне Віктору Ющенку, який підняв питання про єдність церков. Віддаю право Віктору Януковичу як мирянину ходити в ту церкву, куди він хоче.

 

Валерія РАДЗІЄВСЬКА

Джерело: Gazeta.ua