//

о. Йосафат Бойко про християнське покликання

Інтерв’ю з єромонахом Йосафатом Бойком, ВС синкелом у справах монашества та головою Комісії у справах монашества Івано-Франківської єпархії УГКЦ


Слава Ісусу Христу! Отче Йосафате, як християнам розпізнати своє покликання до богопосвяченого життя, хто може допомогти їм у цьому?

- Коли говоримо про покликання, то розуміємо, що є Той, хто кличе і той, хто є покликаний. Тобто, для людини, яка є покликана, щоб розпізнати своє покликання, треба слухати. Людина, яка є зайнята своїми справами, яка ніколи не задає собі питання: «Для чого я живу на цьому світі?», яка думає, як тільки добре виглядати перед людьми, але ніколи не задумується як виглядатиме перед Богом – така людина не зможе почути голосу Божого. Св. Ігнатій з Лойоли говорить, що не буде правильно думати в той спосіб, що, мовляв, я хочу отримати якісь церковні привілеї чи одружитися, а відтак спасти свою душу, але буде вірно, коли людина собі каже, що спочатку хоче спасти свою душу, а вже потім, як Бог цього хоче, незалежно в одруженому чи неодруженому стані, отримати певні привілеї або ні.

 

В чому Ви бачите причини меншої кількості покликань, ніж у перших віках християнства чи Середньовіччі? Чи, можливо, люди менше розпізнають покликання?

 

- Я думаю, що менше розпізнають покликання, бо, все ж таки, світ приманює своїми втіхами, люди обирають спосіб життя, який часто розуміється дуже виключно по-світському, вибирають свободу невідомо від чого, а монастир, все-таки, зобов’язує, ставить певні рамки, обмеження. Як казав свого часу блаженніший Любомир Гузар, священики повинні дбати за покликання на своїх парафіях, пропонувати, як можливий вибір одного з шляхів для молодої особи – богопосвячене життя. Тобто всі християни повинні старатися, щоб про таке покликання люди знали, і говорити про такий спосіб життя, а ми, монахи, зокрема, свідчити його перед світом.

 

Чи можна втратити покликання?

 

- Можна втратити, коли Господь дає ласку пізнати покликання до того чи іншого стану, але людина зволікає і відкладає на пізніший час, щоб зробити, на її думку, важливіші справи. Євангеліє говорить чітко про апостолів, коли Христос їх покликав, вони без зволікань встали і пішли, залишивши роботу, сім’ю та дім. З іншого боку, коли людина лукавить і не хоче слухати голосу Божого, у своєму серці, сумлінні хоче заглушити його. Або людина, котра вже стала на шлях богопосвяченого життя і не цінує його, легковажить, не старається в повноті віддаватися цьому, не старається цим жити. В такі способи людина наражає себе на небезпеку втратити покликання.

 

Знаємо, що всі монахи живуть згідно Євангельських рад. Що вони означають?

 

- Три Євангельські ради: добровільна убогість, досмертна чистота і досконалий послух, є спосіб життя Ісуса Христа. Людина, яка наслідує Христа, хоче жити таким самим способом, як Він жив, дотримується цих рад. Убогість – це бути вільним від різних матеріальних прив’язаностей. Тут ідеться про убогість зовнішню – це те, чим ми володіємо (багатство, майно), але більше ідеться про убогість внутрішню, тобто на скільки я прив’язаний до того чи іншого майна, на скільки я хочу володіти тою чи іншою річчю. Монах не має своєї особистої власності, все, що в нього є, належить Церкві. Друга Євангельська рада досмертної чистоти – це добровільна відмова від подружнього життя, монах чи монахиня спрямовують свою любов, інтимність, думки, бажання до особи Ісуса Христа. Жити чистотою означає любити Христа понад усе. Третя Євангельська рада – послух. Немає монашества без послуху, що є основою богопосвяченого служіння. Не є легко підлаштувати свій розум, свою волю під накази своїх настоятелів, але людина слухає і виконує, бо знає, що таким чином виконує волю самого Бога.

 

Який стан для християнина є кращим: одружений чи безженства?

 

- Гідність будь-якого стану полягає у досконалості, а досконалість полягає у любові. Наскільки монах, монахиня чи одружений будуть жити досконалою любов’ю, настільки їх стан буде вищим. Багато святих Отців, коли говорять про дівицтво чи неодружений стан наводять його як стан, у якому людина може легше осягнути досконалість. Але це не є стан для всіх, не є зобов’язуючим, але тільки для тих, хто до нього покликаний, хто цим способом життя може жити, бо йому Господь дає цю ласку.

 

Які би були Ваші практичні поради мирянам щодо розпізнання покликання?

 

- Блаженної пам’яті папа Іван-Павло ІІ є прикладом у тому, як на покликання мають реагувати миряни. Молоді люди, які відчувають у собі покликання, мають не зволікати, старатися перевірити себе, спілкуватися з духовними отцями, монахами, монахинями, побачити чи це є дійсно спосіб життя, до якого їх кличе Господь Бог, чи це не є часом якась забаганка чи втеча, бо, як відомо, втекти від себе самого неможливо. У християнських родинах не можна допускати до того, щоб вони противилися, коли їхні діти вибирають монашество. Є дуже важливо розуміти, що Господь може покликати наших дітей, а батьки, які цьому противляться, противляться самому Богові. Папа каже, що родина має гордитися, коли Христос кличе когось до богопосвяченого життя.

 

Розмову вів о. диякон Ярослав Рохман


Капеланська Газета №7 (42) за серпень 2011 р.Б.