Сьогодні Церква Римського обряду відзначає Неділю Хрещення Господнього.

Це є святкування вельми важливої для цілого християнства події. Церква згадує про те, як наш Господь і Спаситель Ісус Христос прийняв хрещення в річці Йордан з рук Йоана Хрестителя.

Ось як цю подію описує євангеліст Марко:

"Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галілеї, і був хрещений Йоаном в Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на Нього. І голос ізлинув з неба: "Ти єси Син мій любий, у Тобі ― моє уподобання."

Це слова з 1 розділу Євангелії від Марка, слова дуже важливі і промовисті. Адже саме там, над водами Йордану світові вперше явилася ціла Трійця, Триєдиний Бог ― Отець і Син, і Святий Дух. Й тоді ж сам Бог Отець дав свідчення словами "Це Син Мій любий, що Його Я вподобав".

Тож замислимося над значенням цієї події, і водночас звернімо нашу увагу на те, яке хрещення приймав Ісус, і яке хрещення приймаємо ми. Це розуміння вельми важливе для вірного і гідного ставлення як до самого поняття "хрещення", так і до християнського Таїнства, що має цю саму назву. Ми повинні зрозуміти ту велику різницю, яка існує між хрещенням в Йордані Спасителя і Таїнством Хрещення, встановленим самим Христом. Це, зокрема, також дуже важливо зрозуміти, щоб вірно відповісти на питання: "Де, коли, як і в якому віці потрібно хреститися?" Адже не секрет, що різні християнські Церкви і спільноти по-різному відповідають на це запитання, й на цьому грунті навіть часто виникають суперечки і дискусії. Правда при цьому, позитивним моментом є те, хоча б сама істина конечності хрещення є спільною для всіх християн.

Що ж до способу і віку хрещення, то існують різні традиції, різні практики: після самого народження, у віці 30 років, або взагалі — у старшому віці — як найближче до смерті, адже Таїнство Хрещення омиває від усякого гріха, і в людини залишається менше шансів важко згрішити.

Багато хто твердить, що треба як Ісус — хреститися у віці 30 років, у річці, через занурення в воду. Але тут виникає проблема: якщо ми будемо так дослівно переносити на наше власне хрещення Христове хрещення, то повстає питання — в якій річці, бо ж Ісус Христос хрестився в Йордані, а значить для всіх, хто не має можливості відвідати Святу Землю благодать хрещення закрита… Це нонсенс. А випливає він саме з нерозуміння тієї різниці, що існує між Господнім Хрещенням і церковним таїнством.

Тому подивімося на сам перед, на те, яке хрещення уділяв Йоан Хреститель? Згідно його ж свідчення — це хрещення тільки з води на знак покути, тобто каяття за гріхи, щоб гідно приготуватися до зустрічі з самим Господом Ісусом. Хрещення Івана Хрестителя — то був зовнішній знак готовності людини до переміни внутрішнього життя через покуту, каяття за гріхи і повернення до життя згідно з Божими Заповідями.

Ісус Христос, оскільки був не тільки істинним Богом, але й Людиною, приймає цей зовнішній знак покути, підтверджуючи необхідність для кожної людини навернення до Бога через покаяння і покуту. Ісус не потребував такого хрещення. Пригадаймо опис сцени Господнього Хрещення з 3 розділу Євангелії від Матвія: «Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» Так відреагував Йоан Хреститель на звернення до нього Ісуса. Але Ісус відповів йому: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду». А це каже нам, що як і все життя Спасителя, так і прийняття хрещення було великою наукою, прикладом для нас. І звичайно ж, про ще вже згадувалося, — свідчення про Ісуса самим Богом Отцем словами "Це Син Мій любий, що Його Я вподобав"

А якби Ісус потребував такого ж хрещення як ми, тобто — Таїнства Хрещення, яке змиває первородний гріх і включає нас до числа дітей Божих, то ми б могли поставити цілком логічне запитання: "То ким же тоді був Ісус Христос, і звідки взялося Таїнство Хрещення, що його встановив сам Ісус Христос після свого Воскресіння?" І нам було б цікаво знати, в ім'я чого хрестив Іван Хреститель, і яку форму застосовував при цьому, чи міг він хрестити в Ім'я Пресвятої Трійці, коли цю науку про Трійцю об'явив сам Христос.

Але ми твердо знаємо, що Ісус Христос, як Син Божий, не потребував ані змивання первородного гріха, бо був зачатий від Святого Духа, ані включення до числа дітей Божих, бо ж Сам був істинним Богом.

А до Таїнства Хрещення тоді ще була дуже довга і терниста дорога.

По-перше повинно було відбутися відкуплення світу через страждання і смерть на Спасителя на Голговському Хресті. Без такого відкуплення нам не допомогло б жодне хрещення.

По-друге повинно було відбутися Воскресіння Господнє і перемога над смертю. Без Воскресіння Христового була б даремна не тільки наша віра, а і самі страждання і смерть Ісуса Христа. Бо що було б з науки нашого Спасителя, і яка користь з Його страждання та смерті, якби Він не воскрес;

Наступне, повинно було відбутися встановлення самого Таїнства Хрещення на відпущення гріхів і включення нас до вічного Царства Божого.

Після свого Воскресіння, словами: "Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа" Ісус Христос установив Таїнство Хрещення, а своїм Вознесінням на небо — відкрив нам ясну дорогу вічного Божого Царства.

Ось чому в практиці життя християн з'явилося тверде переконання, що кожна новонароджена дитина може бути охрещена, щоб бути вільною від первородного гріха і включеною до числа дітей Божих.

Ось що з цього приводу каже так зване Теологічне і пасторальне впровадження до ритуалу хрещення дітей:

«Церква, отримавши місію проголошення Євангелії і уділення хрещення, вже з перших віків хрестить не тільки дорослих, але також і немовлят. Бо завжди вважала, що у відповідності з Господніми словами: "Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможний увійти у Царство Боже" дітям не належить відмовляти в хрещенні, оскільки хрещення відбувається в вірі Церкви, в вірі, яку публічно визнають батьки, хресні та інші учасники. Ці особи рівною мірою представляють як місцеву Церкву, так і цілу спільноту Святих і віруючих, Матір-Церкву, бо вона сама народжує всіх і кожного зокрема».

Тож Церква навчає, що дуже важливо зростати і розвиватися у благодаті Божій, яку дає Таїнство Хрещення. Але при цьому батьки, які просять від імені своєї дитини про Таїнство Хрещення, обіцяють дати своїй дитині християнське виховання. Саме така гарантія християнського виховання, дає Церкві право хрестити дітей. Тим більше, що, наприклад, в Католицькій Церкві християнське втаємничення не завершується. Ще раз звернімося до Впровадження до ритуалу Хрещення дітей:

«Для доповнення істинності таїнства належить, щоб потім дітей було виховано в тій вірі, в якій їх було хрещено. Підставою цього виховання буде попередньо прийняте таїнство хрещення. Адже християнське виховання, на котре діти мають право, провадить до того, щоб поступово впроваджувати їх в пізнання Божого плану в Христі так, щоб діти ці могли в кінці підтвердити віру, в котрій їх було хрещено».

Тобто, хрещення є залученням до грона Божих дітей, котре є, так би мовити, необхідною, але не достатньою умовою спасіння. Бо тільки подальше виховання дитини саме в христовій вірі і все її наступне життя, згідне з Господніми заповідями, Христовим вченням і власним сумлінням є дійсною запорукою остаточного спасіння. Бог, в своїй безмежній любові зробив все для того, щоб наше спасіння стало реальністю. А тепер все залежить від нас, від нашої віри і наших вчинків, без котрих віра мертвою є.

З огляду на це, роздумуючи про значення, про важливість Таїнства Хрещення, ми не можемо забувати про усвідомлення потреби прийняття Таїнства Хрещення, але перш за все — про відповідальність за своє "християнство", яке повинно виявлятися не тільки в зовнішньому прийнятті хрещення, але — в найважливішому — у внутрішньому відновленні свого життя.

Відповідати за нашу християнскість маємо ми всі, незалежно від конфесійної приналежності. Бо ж одне є хрещення, одна віра, як і один Бог.

Але нажаль, якщо ми уважніше придивимося до нашого сьогоднішнього християнства у нашому сьогоднішньому вільному життя, то ми просто будемо змушені задати собі питання: чи ми проявляємо своє християнство скрізь: в особистому житті, в соціальному, й навіть — в політичному. Скрізь повинно проявлятися свідчення нашої приналежності до Ісуса Хреста, шанування гідності людини, морального життя, і повага до всього святого. Істинний християнин не може замкнутися тільки у своїй особистій вірі. Він свою віру повинен визнавати, по вірі жити, і навіть її захищати.

Нажаль зараз стає очевидним, що сплеск релігійності, який спостерігався на початку відродження демократії, незалежності, свобод був лише даниною моді. Й мода ця минає. Це не просто прикро, але жахливо, й свідомі християни мають, просто повинні робити все від них залежне, щоб швидкоминуча релігійність нашого суспільства змінилася вірою, щоб не загубили ми знову те старовинне християнське коріння, яким досі, незважаючи на всі переслідування, репресії, заборони тощо, живиться і духовність і культура нашого народу.

А нашою допомогою в цій праці є сам Господь Бог, дітьми котрого ми стали через святе хрещення. Тож не залишаймо наше хрещення номінальним, але робімо наше християнство реальним!

Джерело: www.catholic-media.org