П В С Ч П С Н
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9
 
10
 
11
 
12
 
13
 
14
 
15
 
16
 
17
 
18
 
19
 
20
 
21
 
22
 
23
 
24
 
25
 
26
 
27
 
28
 
29
 
30
 
 

Неділя 5-та після Пасхи, самарянки. Коментар на Євангеліє

Йо 4,5-42

5Отож прибув Ісус до одного міста в Самарії, яке називається Си­хар, не­по­далеку поля, наданого Яковом синові своєму Йо­си­фові. 6Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і при­сів біля криниці; було ж під шосту годину. 7Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися». 8Учні ж його пішли були до міста харчів ку­пити. 9Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а про­сиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зно­син юдеї з самарянами. 10Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і – хто той, що каже тобі: Дай мені на­питися, – то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої». 11Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? 12Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. 14Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги по­віки. Вода, бо що дам йому я, ста­не в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне». 15Го­ворить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати». 16«Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди». 17Оз­валася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка». «Добре єси мовила: – відрік їй, – Не маю чоловіка! 18П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси». 19А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, – про­рок ти. 20Бать­ки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мов­ляв, місце, де поклонятися треба». 21Ісус до неї: «Повір мені, жін­ко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі бу­дете ви поклонятись Отцеві. 22Поклоняєтесь ви, не знавши ко­му. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні по­клонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді. А таких поклон­ників і шукає собі Отець. 24Бог – Дух. Ті, що йому по­кло­няються, повинні у дусі й правді поклонятися». 25Жінка й ка­же до нього: «Ві­даю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прий­де, то все і звістить нам». 26А Ісус їй: «То я, що говорю з то­бою».

27Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жін­­кою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, – або: Чому розмовляєш із нею». 28Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже лю­дям: 29«Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи бува, не Христос він?» 30І вийшли з міста й по­­далися до нього.

31А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж ли­­шень, Учителю». 32Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам». 33Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34«Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35Чи ви ж не кажете: Ще чо­­тири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. 36Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили».

39Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб ли­шив­ся в них. Він і лишився на два дні там. 41Та й багато більше уві­­рували з-за його слова. 42Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель».

 

Вступ

«Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той хто його оздоровив, – Ісус» (Йо 5,15) – цими словами закінчувалося євангельське читання минулої неділі. Добре він зробив, чи зле? Звістив Ісуса чи, натомість, «здав»? У кожному разі, отой паралітик з 38-річним стажем нерухомості, ізолювання і закриття, а відтак несподівано зцілений, теперспроможнийвстати, носити (ліжко) і ходити, викликає неоднозначні почуття. Мусів же Ісус щось знати, коли попередив його: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось» (Йо 5,14)?

Сьогоднішнє Євангеліє, натомість, викликає переважно позитивні почуття, оскільки оте “оповідання” жінки про те, що “сказав їй Ісус” привело багато її односільчан до віри; і не тільки: завдяки її словам багато з них і самі почули Ісуса, і взнали, що він – світу Спаситель.

Ми ніколи не знатимемо ім’я цієї жінки самарянки, зустріч якої з Ісусом описана в одному з найгарніших розділів Євангелія від Йоана. Ім’я – то не знатимемо, але можемо все ж таки разом з цією безіменною жінкою пуститися в дорогу віри, яка веде до свободи.

Це настільки багатий уривок на символіку, на богословські роздуми, катехитичні повчання, життєві застосування, що можна б написати і сотні сторінок, і ще всього не сказати. Тому в цьому нашому коментарі застановимося лише на деяких можливостях перечитування і тлумачення цього уривку, пам’ятаючи слова святого Єфрема Сирина, який писав, що той, хто читає Святе Письмо, залишає набагато більше, ніж взяв, так як і спраглий, який п’є з джерела, радіючи з того, що втамував свою спрагу і не нарікаючи на те, що не міг випити всієї води.

 

Втеча...

Самарянка – це особа, яка втікає і ховається.

– У першу чергу вона ховається від інших, оскільки йде до криниці в час, коли там не мало б бути нікого, в найгарячішу пору дня (було ж під шосту годину!) для того, щоб ніхто її не бачив і щоб не стати об’єктом розмов.

– Ховається вона і від себе самої, тому що намагається пересунути розмову на великі, об’єктивні питання, так щоб не бути в центрі розмови («Бачу, пане, - пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите - в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба; вв.19-20)

– Вкінці втікає і ховається вона і від свого минулого, тому що говорить лише наполовину правду про своє минуле: «не маю чоловіка».

 

Віднаходження...

Ісус, однак, дуже поступово і з великою делікатністю визволяє її від масок:

– Беручи ініціативу у зустрічі, він ламає усі расові, соціальні і статеві упередження (оскільки жінка, ще до того самарянка, тобто приналежна до зневаженої категорії населення, територія якого була окупована поганськими народами, що походили із п’яти різних регіонів згідно з 2 Вар 17,24-41, то вона із своїми п’ятьма чоловіками стала символом усього народу; а зважаючи ще на її життя з чоловіками, то таку жінку слід було б уникати).

– Показуючи суб’єктивну вартість об’єктивних слів, як наприклад, про живу воду, Ісус веде її до того, щоб вона вповні була задіяна в першій особі: «Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» (вв. 14нн).

– Кажучи їй, вкінці, правду про її минуле, він повертає цілість її шляху, сповненого світлом божого милосердя: «Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» (вв.17н).

 

Визволення

А жінка поволі дозволяє звільнити себе: вона не стає в’язнем духовної гордості, а відчуває і сприймає ту любов, яка зцілює і прощає: «Бачу, пане, пророк ти». Таким чином вона стає вільною завдяки зустрічі з Ісусом й ту ісповідь віри, до якої доходить, вона передає відважно і без найменшого страху іншим: «Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям:. «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» І вийшли з міста й подалися до нього... Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила» (вв. 28-30.39).

 

Коментар

Хто ця жінка, що за одну розмову з Ісусом, тривалість якої можна виміряти хвилинами – в крайньому випадку, якоюсь годинкою – зуміла пройти шлях визволення від складного минулого і невпорядкованого теперішнього до відважного свідчення про того «чоловіка, що сказав їй все, що вона робила», закликаючи усіх самим «прийти і подивитися чи не Христос він»? Можливо, однак, справа не в самій самарянці? Тобто, в який спосіб ця жінка з ненайкращою репутацією, з численними упередженнями, «з характером», але і дуже відкрита, довірлива, а, головно, спонтанна, стає чи же не першою місіонеркою, проходячи блискавично той шлях віри, на якийапостолам знадобилося три роки? Апостоли ж пішли в те село з якого була самарянка, зустріли там тих самих людей, яких уникала самарянка і які, так як і вона, також думали, що не мають навіть розмовляти з юдеями. Однак, на відміну від неї, вони нікого не привели до Ісуса, нікому не сказали те, що він говорив і нікого не закликали подивитися на нього.

У дійсності самарянка ніщо і не зробила, окрім того, що покинула свій глечик – текст не каже ані що дала Ісусові напитися (ба навпаки, стверджує, що відмовилася), ані те, що “взяла воду” від Ісуса (зважаючи на те, що саме забула глечик), – і розповіла про те, що їй сказали. Подивімся зараз, як сталося так, що ця жінка навіть забула про те, за чим прийшла до криниці…

 

«Піди ж, позви чоловіка свого та й повертайся сюди» (Йо 4,16).

Це речення з розмови Ісуса з Самарянкою і далі продовжує дивувати читачів цього чудового епізоду з Четвертого Євангелія. Ісус пропонує самарянці “джерело такої води, яка струмує в життя вічне” (4,14). Вона згоджується, кажучи „То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати” (4,15). Чому, отже, ставити питання стосовно чоловіка? Який зв’язок може існувати між живою водою і чоловіком самарянки? Розповідь Йо 4 ставить цілий ряд подібних проблем. У дійсності, своєю чергою самарянка оминає питання про її подружнє життя, входячи у богословську дискусію між юдеями і самарянами: яке є місце правдивого поклоніння, єрусалимський храм у Юдеї, або гора Геразиму Самарії? А учні, повернувшись з продуктами, залишаються здивовані, бачачи, щоІсус розмовляє сам з жінкою, але нічого не кажуть (4,27). А вкінці, уся та розмова про їжу, сівбу і жнива... Існує хоча б якийсь зв’язок між цим всім?

Серед різних розв’язків, запропонованих коментарями, простежуються два напрямки. Дехто уважає, що цей текст перейшов ряд редакційних змін: таким чином вказував би на працю не однієї руки і це пояснило б на перший погляд труднощі цього розділу. Інші воліють застосувати декілька рівнів інтерпретації: злами у розвитку самої розповіді вказують на інший рівень розуміння, у якому все знаходить своє місце. В дійсності розділ є поступовим об’явленням Ісуса – центральної постаті уривку і єдиного присутнього з самого початку до кінця. Самарянка бачить в Ісусі юдея (4,9), потім дивується і питається, чи міг би він бути більшим за Якова (4,12). Відтак, уважає його пророком (4,19). Ісус об’являє їй, що він Месія (4,26) і самарянка закликає своїх співгородян прийти і перевірити, хто він насправді (4,29). Розділ закінчується твердженням мешканців Сихару самарянці: „самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель” (4,42).

Розвиток від одного твердження до другого очевидний. Ось, отже, перша нитка, яка пов’язує між собою усі частини розповіді. Але, чи вона єдина? Іншими словами, вся інтрига не була б нічим іншим як літературною обробкою, яку потрібно якнайскоріше розв’язати, щоб могти відкрити правдиву вістку тексту? Тобто, йшлося б лише про богословську конструкцію? На мою думку можна доказати, що сама драма і вістка є більш пов’язані, ніж це видається на перший погляд. Однак, щоб це зрозуміти, слід звернутися до СЗ.

 

„Було ж під шосту годину” (4,6)

Розповідь починається подорожжю. Ісус пересувається з Юдеї в Галилею, проходячи через Самарію. Бачимо його, отже, на чужині. Тут, втомлений, він сідає біля одної криниці (4,7). Для тих, хто читав СЗ, ця сцена пригадує хоча б три розповіді: розповідь про завдання слуги Авраама знайти жінку для Ісаака (Бут 24); зустріч Якова і Рахелі (Бут 29,1-14) і втечу Мойсея в Мідіанський край і його зустріч з сімома дочками священика Реула (Вих 2,15-22). Усі ці три розповіді починаються в той самий спосіб, описуючи подорож якогось чоловіка на чужину, подорож, яка закінчується біля криниці. Також і продовження відбувається за схемою, якої кожна розповідь дотримується в її загальних лініях. Одна, або більше жінок приходять до криниці. Розпочинається розмова. Або це чоловік, що просить води, або це він, що вкінці дає воду чи напоює стадо довірене дівчині чи дівчатам. Дівчина бігом повертається додому, розповідає про те, що зустріла чоловіка біля криниці, батьки дівчини запрошують його в дім і справляють для нього гостину. А відтак уся ця історія закінчується шлюбом: Ісаака і Ревеки (Бут 24), Якова і Рахелі (також Лії) (Бут 29), Мойсея і Ціппори (Вих 2). Жінка, яка приходить до криниці, насправді, є майбутньою дружиною.

Очевидно, що у розповіді про жінку-самарянку події розгортаються в дещо інакший спосіб. І читач може бути спокійний: це порівняння зі СЗ не має на меті переконати нас, що також і епізод з Йо 4 закінчується шлюбом. Все ж таки, співставлення породжує цікаве питання: чому закінчення Йо 4 є інакше? Початок йоанівської розповіді вповні відповідає моделі, яку ми бачили у СЗ і цілком логічно думати, що перші читачі Йо 4 знали ці розповіді. Євангеліє від Йоана побудоване на цих натяках на СЗ. Отже, вирушаючи з вказівок самого тексту, цілком можливо відтворити шлях, яким читач має пройти, щоб дійти до розуміння окремого варіанту «зустрічі біля криниці», запропонованого Євангелієм від Йоана.

Одна перша деталь повинна привернути нашу увагу: «було ж під шосту годину» – каже Йо 4,6, тобто, обід. Дивна година, в якій, всім ясно, ніхто не йде по воду. Бут 24,11 уточнює, що слуга Авраама прийшов до криниці «надвечір, коли жінки виходять брати воду». Якщо, отже, самарянка йде в обід по воду, напевно мусить мати вагомі причини на це. В дійсності, вона приходить до криниці в час, коли може бути певна, що там нікого не зустріне. Жінки подадуться до криниці набагато пізніше, гуртом, і не важко уявити, що така дорога по воду є теж гарною нагодою поговорити (Бут 24,11; 1 Сам 9,11). Біля криниці також якийсь прихожий може бути певний, що там когось зустріне, так як, наприклад, трапилося з Яковом (Бут 29,1-6). Чому, отже, самарянка бажає залишитися сама?

Можемо зауважити, що Ісус також є сам, тому що учні пішли до міста купити щось їсти (Йо 4,8). Розповідь, отже, через ці деталі вказує на те, що Ісус без сумніву не сідає випадково біля криниці у цій годині. Ця зустріч біля криниці не є звичною. І, якщо сцена закінчується у винятковий спосіб, тобто без шлюбу, можемо зауважити, що вона вже і почалася дуже незвично.

 

„Дай мені напитися” (4,7)

Слуга Авраама розпочинає свою розмову з Ревекою цими словами: «Дай мені, з ласки своєї, трохи напитися з твого жбану!» (24,17). Пророк Ілля, коли прибув в Сарепту, в той самий спосіб звертається до вдови, в домі якої буде жити: «Дай мені, будь ласка, трохи води з глечика напитись” (1 Цар 17,10). Слуга Авраама, перед тим як звернутися до Ревеки, сформулював молитву, яка виявляє намір його жесту: якщо дівчина дасть напитися води йому і його верблюдам, вона буде призначеною Богом жінкою Ісаака, сина його пана. Просити воду означає, отже, вивідати ставлення особи до якої звертається. Дати воду тому, хто її просить, означає засвідчити доброзичливість. І саме через це розмова продовжується. У випадку Іллі, пророк, після води,  просить ще і їсти, а відтак ще запрошується в гості (1 Цар 17,11-16).

В контексті зустрічі біля криниці, так як це описано вБут 24, дати воду означає розпочати шлях, що може привести до шлюбу. У Євангелію від Йоана самарянка натомість відмовляється дати воду. Ісус тоді пропонує себе самого – «живу воду» (4,10). Досить ймовірно, що у цьому вірші «вода» набирає символічного значення. Все ж таки, можливо дати досить просте пояснення цьому слову Ісуса: замість води з криниці він пропонує жінці джерело, тобто «воду з крану», сказали б ми сьогодні. Все ж таки потрібно зазначити одну річ: запропонований «дослівний смисл» не виключає в жодному випадку можливості одного чи навіть більше символічних. Властивістю символу є саме поєднати у нероздільний спосіб два рівні значення: «основу» (живу воду), і дійсність («дар Божий» (4,10). Євангеліє від Йоана не виняток. Але повернімося до СЗ. Ісус, даючи воду, робить так як Яків і Мойсей, які у Бут 29 і Вих 2 напоїли стада їхніх майбутніх жінок. У цих двох випадках саме майбутній чоловік той, хто дає воду.

Потрібно, однак, процитувати ще один текст, який допоможе нам у ще кращому розумінні. Йдеться про суд над невірною жінкою з Ос 2,4-25. У своїй промові чоловік, тобто Бог, цитує слова своєї жінки: «бо говорила: Піду я за коханцями моїми, що мені дають хліб і воду, вовну й льон, олію й напої» (Ос 2,7).

У цьому тексті, невірна жінка помилково думає, що вона отримує ці дари від своїх коханців, коли, натомість, вони походять від Бога (2,10). Не намагаючись перебільшувати паралелізм між Ос 2,7 і Йо 4,7, залишається фактом, що «дати воду» є жестом, який може виявити майбутнього, або правдивого чоловіка. До цього потрібно ще додати, що коханці, про яких говорить пророк Осія є ваали (баалім) – єврейське слово, що означає також «пана», «чоловіка» – головною роллю яких було у ханаанській релігії забезпечити плідність землі, посилаючи дощі. Вода, чоловік, ваали, коханці, плідність, невірна жінка – цілий ряд тем, що їх знаходимо як в Ос 2, так і в Йо 4.

 

„Піди ж, позви чоловіка свого та й повертайся сюди” (4,16)

Тепер ці слова Ісуса вже дивують нас менше: в дійсності, від самого початку, шлюб є ретросценою зустрічі біля криниці. Погоджуючись прийняти «живу воду», Самарянка входить в динаміку, яка за звичай веде до шлюбу. Отже, на сміє нас дивувати той факт, що Ісус її зупиняє і питає, чи вона насправді розуміє те, що каже. У кожному разі потрібно вияснити можливі непорозуміння. Закінчення всім знане: читач довідується, що жінка мала п’ятьох чоловіків і тепер живе з якимось шостим чоловіком, з яким не перебувє у шлюбі[1].

Шість: жінка мала шістьохчоловіків, так як розповідь говорить про шосту годину і так як було шість посудин на весіллі в Кані Галилейській (2,6). Завжди важко подати якесь пояснення чисел у Біблії. Можливо, однак, ствердити, що шість є недосконалим числом. Досконалим і священним числом є сім. У семизначній серії, все ж таки, сьомий елемент завжди є на іншому рівні по відношенню до шести попередніх елементів. Так є стосовно сьомого дня тижня, якого сам Бог освятив (Бут 2,1-3). Отже, чи можна у цьому випадку теж очікувати якогось сьомого чоловіка? Це було б дуже незвично, оскільки «сьомий» не може бути, як інші, тобто не може бути, як тільки єдиний і правдивий.

 

„Де поклонятися треба?” (пор. 4,20)

Також і перехід з питання про чоловіка до питання про правдиве місце культу досить несподіване, так як і перехід від розмови про живу воду до розмови про чоловіка (4,20). Чи можливо відтворити зв’язок між ними? В дійсності, розповідь його вже запропонувала: йдеться саме про Ос 2. Самарянка із своїми численними чоловіками має не одну спільну рису з невірною дружиною цього розділу пророка Осії. Крім того знаходимося у тому самому середовищі, зважаючи на те, що йдеться саме про Самарію (4,4). Від фальшивих чоловіків до фальшивих богів: для читача це неважкий перехід і з нього народжується питання про «правдиву» релігію і про культ «правдивого» Бога, що є також отим «правдивим» чоловіком-паном, як для самарянського народу, так і юдейського.

І саме в цьому моменті повертаються учні.

28Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже лю­дям: 29«Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи бува, не Христос він?» (4,28-29).

Чому жінка покидає глечик? Чи не прийшла вона саме для того, щоб зачерпнути води? Її поспішний відхід відповідає ще один раз схемі розповідей СЗ, про які ми вже згадували: майбутня жінка біжить до своїх батьків, щоб їм сказати, що вона зустріла чоловіка біля криниці (Бут 24,28; 29,12б; пор. Вих 2,18). У цьому випадку самарянка біжить до мешканців свого села; саме вона, яка йшла в обід по воду, щоб не чути від інших те, що Ісус їй об’явив, тепер саме те вона всім звіщає не соромлячись. Самарянка перемінилася і найкращим доказом цього є її поведінка. І люди з міста, зацікавлені словами жінки, самі йдуть, щоб побачити Ісуса (4,30)[2].

 

Висновок

Пригадаймо собі Никодима, який приходив до Ісуса вночі і який «знав», що Ісус «прийшов учителем від Бога» (див. Йо 3,2), але Ісус «не звірився йому, як і іншим юдеям, які увірували в нього, бачивши його чуда» (див. 2,23), тому що «знав усіх їх, а й потреби не мав, щоб хтось йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині» (Йо 2,24). А цій жінці звірився, зізнався! Ба навіть прийняв її свідчення! Що у цій жінці, отже, викликало таке велике довір’я в Ісуса? Напевно не її бурхливе минуле та неспокійне теперішнє життя, ані її знання традиції (криниця Якова) чи зацікавлення богословськими темами (місце поклоніння Богові)… а той глечик, якого Ісус напевно вже бачив покинутого на самому початку розмови, так як йому і треба було опинитися на тому місці само в той час. Одним словом – палке бажання і готовність цієї жінки змінити своє життя, готовність відкинути кайдани рабства і прийняти дар свободи, розуміючи, що дар живої води не можна налити в наші, якими б вони великими не здавалися, але все ж таки, завжди обмежені, глечики. Бо ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежи… і не вливають вина нового в старі бурдуюки (див. Мт 9,16-17). Ця жінка була готова не тільки прийняти Ісуса у своє життя, десь його втиснути між свої потреби і очікування. Натомість вона була готова змінити усе своє життя, позбутися свого минулого, відкинути свої ілюзії теперішності і зажити новим життям свобідної людини!

 

o. Тарас Барщевський



[1]Юдейський закон дозволяв на три шлюби. Маємо, отже, тут певне перебільшення. „П’ять чоловік” дали матеріал до численних інтерпретацій. За звичай цитується 2 Цар 17,30-32.41, який розповідає, як Самарія, після ассирійського нападу, була заселена п’ятьма іноземними племенами. Все ж таки кажеться, що ці племена мали сім богів. Йосиф Флавій зі своєї сторони говорить про п’ять божеств. Інша можлива інтерпретація бачать у числі „п’ять” натяк на П’ятикнижжя, єдина частина єврейської Біблії, яку самаряни теж уважали натхненною. Отже, ми б мали тут невірність цьому П’ятикнижжю, беручи до уваги, що жінка живе з якимось шостим чоловіком. Подібну інтерпретацію можна віднайти в Орігена. Важко, однак, дійти до якоїсь певності.

[2]Варта подивитися на подібну поведінку Андрія у Йо 1,41, який після того, як зустрів Ісуса, йде до свого брата Петре і каже йому «ми знайшли Месію». Те саме зробить і Пилип з Натанаїлом (1,45). Самарянка виконує подібну функцію до перших апостолів. В дійсності кажеться, що вона «посвідчила» (4,39).

 

Джерело: www.pcc.ugcc.org.ua