Про значення та роль Катехиму УГКЦ в контексті обидвох Церков, розповідає дослідник взаємовідносин Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков у період від 1939 - 2011 рр.  Адам Кульчицький, Польща.

- Що означатиме  видання цього Катехизму  для Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков?

- Думаю, що це дуже добра справа, бо, якщо простежити всю науку Вселенської Церкви, то вже папа Йоан Павло ІІ говорив про явище інкультурації. Думаю, що цей Катехизм є на дорозі цієї інкультурації УГКЦ в новій події, новій історично-політичній ситуації на сьогодні, коли ми святкуємо 20-річний вихід Церкви з підпілля.
Думаю, що тут не варто давати жодних коментарів, чому не разом, чи не окремо, я це бачу як процес інкультурації. Колись Катехизм був надрукований латинською мовою, відтак перекладений польською, російською, німецькою. Не завжди той переклад відповідав написаному, бо є слова-терміни, які можна зрозуміти тільки рідною мовою. Цей Катехизм перекладає віру українською. Радіємо, що він буде виданий також і в інших мовах для всіх українців-вірян за кордоном.

Богословський відділ, який очолює єпископ-коад’ютор Самбірсько-Дрогобицької єпархії, владика Ярослав (Приріз), зібрав групу богословів-експертів, котрі переглянули працю та внесли свої серйозні  зауваження та доповнення. Про працю відділу владика говорить так:

- Для того, щоби Катехизм, як учительське навчання віри і моралі Церкви був доступним для людей, Глава Церкви покликав богословський відділ, щоби співпрацювати в різних напрямках нашої Церкви, а саме в тих, де Церква промовляє богословською мовою, для того щоб ця мова була також виражена відповідною формою, по-богословськи правильно, культурно, зрозуміло. Богословський відділ допомагає у таких напрямках праці, коли Церква публічно виражає певну свою віру і мораль. Зрозуміло, що це має логічне значення, адже сьогодні сталася надзвичайна подія, коли немовби в П’ятдесятниці, наша Церква, як сказав Блаженніший, заговорила мовою богословською, рідною мовою Київської Церкви, і з цієї оригінальної мови нашого Катехизму будуть перекладатися Катехизми іншими мовами, але вона залишається мовою оригіналу.

Отож, наш відділ мав причетність до того, щоб цей Катехизм сьогодні прозвучав і заговорив власне у П’ятидесятниці нашої Церкви рідною українською мовою і богослов’ям нашої помісної Української Греко-Католицької Церкви.

- Чи легко укладалася ця мова Церкви?

- Звичайно, східна помісна Церква так само має вирази і своєї духовності, богословської мови, своєї молитви, богословських думок. Блаженнішим було сказано, що це вперше, коли наша Церква не перекладає інші Катехизми інших помісних Церков, яких є 22. Сьогодні наша Церква заговорила богословською мовою своєї помісної Церкви.  Ми старалися, щоби в цьому Катехизмі були виражені східно-католицькі поняття віри і моралі. Катехизм представляє підхід до віри і моралі з боку помісної Східної Греко-Католицької Церкви, яка перебуває в сопричасті з Римською.

- Як вам вдалося інтерпретувати західні доктрини віри  у східні?

- Найбільше у питаннях, які виражають певні доктрини віри, ми спиралися понад усе на І тисячоліття Церкви, коли вона була єдиною і коли дихала двома легенями. Тому вся мова Катехизму є, з одного боку, є католицькою, бо вона представляє І тисячоліття, з другого боку, вона є мовою помісної Східної Церкви. У цьому контексті ми говоримо, як ці питання висвітлює Східна Католицька Церква.

о. Мирон Бендик, Голова робочої групи по написанню Катехизму УГКЦ, на запитання про перебіг праці говорить про об’єктивні ментальні труднощі, з якими вони зустрілись під час написання.

- Члени робочої групи мають абсолютно різну географію і країнопоходження і через те різне виховання, ментальності. Коли ми сходилися працювати разом, ці відмінності, особливо на першій стадії праці, відчувалися і створювали труднощі в розумінні базових речей, але позаяк Катехизм писався 10 років, це означає, що через якусь кількість літ ми вийшли на зовсім іншу якість розуміння і знайшли порозуміння, в якому ці первісні труднощі стали перевагами на фінальному етапі праці, бо ми навчилися, що ці різні розуміння вчення одного і того ж самого послужать багатству цього Катехизму. Ми навчилися, що Українська Церква – це не просто Галичина і не лише Україна географічно. Нам, котрі є родом з України, це непросто збагнути, тому що наш досвід є специфічно український, і ми якось не уявляємо за межам України української традиції ще когось. Тут усі були з-поза меж і географічно, і ментально і, разом з тим, всі були українською Церквою і тому остаточно можна сказати,  що одне і те саме спершу складало нам трудність, щоб під кінець стало великим успіхом і превагою, де на останній стадії ми вже сприймали ці інакшості дуже гармонійно і дуже позитивно. Одна і та сама справа, залежно від етапу, служила нам на розв’язання проблем, а потім на великою поміччю.

- Наскільки велику увагу приділено в цьому Катехизмі етно-національним, обрядовим моментам, які є в Україні та поза її межами?

- Думаю, треба відрізняти етнічні моменти від моментів культурно-київських, які стали вже надбанням Київської традиції, до якої від самих початків належало декілька народів, бодай українці-вірорусини. Це означає, що коли ми в Катехизмі подаємо певні Літургійні звичаї – їх дотримується наш народ. Але це не означає, що вони є виключною власністю нашого народу, тому що народжені під натхненням християнства, яке, за характером, є вселенським, не етнічним. Саме у зв’язку з тим, ми подаємо звичаї, які є складовою частиною традиції для того, щоби люди, котрі, з різних причин, можливо, втратили цей елемент помісності Церкви, наново їх відкрили. Це іде прямо в руслі сучасного бачення Вселенської Церкви Східних Католицьких Церков, їхнього глибинного пізнання своїх східних традицій. І, як ще на Ватиканському соборі мовлено, де з різних причин часу і місця вірні східних Церков відійшли від цих традицій, - знов до них повернулися. В тому відношенні ці літургійні традиції можуть однаково гарно бути вписаними не тільки в етнічно-український контекст, але і у вселенський, там, де є наші поселенці - і не тільки, бо вже багато членів нашої Церкви з нових поколінь є навіть етнічно неукраїнці, а свідомо вибрали нашу традицію, як свою власну. Тому цей не зовсім етнічний момент є прикладом інкультурації християнської благої вісті у цей конкретний звичай, який ввійшов у Київську традицію.

Нагадаємо, що Конференція та офіційне проголошення Катехизму УГКЦ Блаженнішим Святославом відбулося 24 червня  2011р. Б. у Львівській духовній семінарії Святого Духа, де велася праця над написання цього твору Церкви.

Іванна Рижан