//

"...Наше завдання – освячувати душу, а для цього існують різні способи", - Митрополит Львівський

«Радію усіма вами, вірними нашої Церкви та дякую, що ви сьогодні прибули у храм, в дім живого Бога, щоб його прославляти та благати благословення й його благодаті для своєї душі», - сказав Високопреосвященний Владика Ігор Архиєпископ і Митрополит Львівський з нагоди святкування 170-ої річниці побудови Винниківського храму Воскресіння Господнього, яке відбулося у неділю, 10 червня 2012 року.


Митрополит наголосив, що храм є видимим символом єднання Церкви земної і прославленої у Христі, саме тому ця пам’ятна дата є приводом радості усіх поколінь, які споруджували цей храм, молилися у ньому: «Сьогодні, як представники неба, вони моляться з нами та радіють кожним добрим вчинком мешканців містечка Винники. Ми, теж, помолімося, єднаючись у наших молитвах за усіх тих, хто відійшов до вічності, випередивши нас у здобуванні вічного щастя».

 

Перебуваючи в контексті неділі Всіх святих і святкування 720-ої річниці заснування м. Винники, владика Ігор закликав освячувати свої душі, щоб Господь міг щедро благословити храм і його місто: «Наше завдання – освячувати душу, а для цього існують різні способи, тому користаймо із навчання нашої Церкви та здобуваймо праведність, щоб бути в домі Небесного Отця, який приготував нам житло».

 

Після завершення святкового богослужіння парох храму митрофорний протоієрей Петро Паньків подякував Архиєрею за те, що доповнив і розділив цю радість свята із громадою храму, а також зауважив, що цей ювілей був би неможливим без тих попередників, духовних мужів і парафіян, які любили свою Церкву.

 

Відтак владика Ігор відкрив експозицію у Історико-краєзнавчому музеї м. Винники, яка присвячена 170-ій річниці побудови Винниківського храму. На виставці представлено унікальні світлини, раритетні документи, які засвідчують давність створення духовного осердя міста.

 

Цікаво, адже Перша згадка про сільську церкву підльвівського села Винники датується 1515 роком . З опису отця Шадурського від 1765 року відомо, що храм був дерев'яний зі соснового дерева. На початку ХІХ століття будівля перебувала в аварійному стані, тому в 1810 році виготовлено проект мурованого храму, проте в наслідок війни працю було призупинено. Лише згодом з благословення митрополита Михайла Левицького праця була відновлена. Освятили новозбудований храм в 1842.

 

о. Павло Дроздяк
Прес-секретар Львівської архиєпархії

 

 


Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на Неділю всіх Святих
Євр 11,33-12,2; Мт 10,32-33;37-38; 19,27-30.

 

Всесвітлі та всечесні отці, достойні молільники храму Воскресіння Христового,

 

не помилюся, якщо скажу, що нас огортає якийсь особливий трепет тоді, коли ми щиро стаємо на молитву перед Богом. Коли просимо його о прощення наших провин та благаємо помилування для наших ближніх, як виявляємо йому наші немочі, покірно упрошуємо необхідних духовних дарів для себе та інших; коли виявляємо Богу нашу любов та смирення – чуємо не тільки милість у душі, але відчуваємо, по більшій мірі,  якийсь особливий стан тіла. Такий стан не завжди необхідний, але його часто дає Господь для підтримки благої душі. Радію усіма вами, вірними нашої Церкви та дякую, що ви сьогодні прибули у храм, в дім живого Бога, щоб його прославляти та благати благословення й його благодаті для своєї душі! Вітаю усіх вас із 170-ою річницею від побудови вашої церкви, до якої приходили молитися й освячувати й спасати душі ваші батьки, діди та бабусі, прабатьки та пращурі. Сьогодні, як представники неба, вони моляться з нами та радіють кожним добрим вчинком мешканців містечка Винники. Ми, теж, помолімося, єднаючись у наших молитвах за усіх тих, хто відійшов до вічності, випередивши нас у здобуванні вічного щастя. Пригадаю вам, що вашому місту цього року виповнюється 720 років, це – певна кругла дата, заодно воно розширюється по площі та зростає по кількості відносно населення.

 

Сьогодні, у неділю, наша Церква ушановує свято усіх Святих, зібраних разом небесних мешканців у величний сонм, щоб виявити нашу пошану, признання та любов тим, хто прославлений у небі, праведників, знаних та незнаним нам. Там багато душ, також, із наших родів, наших предків, про яких ми навіть не відаємо та ніколи не чули. Вони ніде не ділися, не зникли, бо, коли з Божої волі волосся на голові нам пораховане (пор. Мт 10,30), то тим більше душі святців радіють у небі та очікують вияву Господом загальної слави для них, його слуг. Святим славнозвісності особливо не потрібно, тому що вони щасливі, але це необхідно для нас, щоб прославляти Бога довірою, праведністю й любов’ю вірних йому душ, а засоромити безбожних ворогів. Буває, що слова «святий» чи «праведний» відстрашують багатьох осіб, які мислять, що праведність недоступна людям, що вона можлива для пустинників, можливо, ченців та черниць, для виняткових людей, але ніколи для простолюддя. У книзі пророка Єремії читаємо, що «Ізраїль – свята частка Господня» (Єр 2,3), цей вірш святий Учитель Церкви пояснює так, що Господь йшов спереду свого народу, щоби вчинити його святим для себе. Потім стверджує: «Велике діло - бути святим; а якщо ти святий Божий, подумай (як це важливо)» (св. Ів. Золот., на Іс гл II ст.3). Зі слів Господніх випливає, що він домагається святості від усіх людей і про це теж говорить святий апостол Павло, що Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1Тм 2,4). Богу важлива праведність його народу, він не хоче, щоб його люди губилися серед невірних та злих людей чи поганих безтілесних сил. Тому він уможливив досягнення праведності кожній людині, яка тільки забажає це вчинити, бо, коли це сталося із розбійником, який висів поряд із ним на хресті, то тим більше це повинно статися й з нами. Христос молився за тих, хто його розпинали, тобто, прощав розпинателям та настановляв таких на дорогу спасіння й освячення; то чому б він не пам’ятав про нас й не уможливлював дороги освячення вірним своєї Церкви?! Він не домагається від нас незвичайних діл, не призиває нас на дорогу кровавого мучеництва, такий привілей мають тільки певні особи; а ми повинні йти простим шляхом, який свідчив би вірність Богові у нашому щоденному житті, зберігаючи його святі Заповіді. Багатьом нашим попередникам, також нашим родичам це було можливо і ми не є винятком, які повинні здійснити Господній задум, щоб бути на віки щасливими у небі. Такої благодаті ніхто не зрікається, бо кожна людина прагне щастя, тим більше тоді, коли йдеться про вічну щасливість. Якщо людина щиро кається за сподіяні гріхи – вона освячується, бо Господь приймає каяття людини, прощає їй усі провини і в таку душу вступає благодатний стан праведності. «Щасливий чоловік, який на Господа уповає і чия надія в Господі» (Єр 17,7), стверджує пророк. Розбійник, який повис поруч із Ісусом на хресті, признався, що він терпить гідну кару за свої гріхи, не нарікав, не бажав звільнення із хреста, лише звернувся до Спасителя і той простив йому усі провини. Це була своєрідна сповідь злочинця, якого Бог змінив в один момент на праведника, але в такому випадку завжди необхідна позитивна відповідь людини на прихід до неї Божої благодаті, яка чинить лад та освячення душі. В історії людського роду знайдемо чимало осіб, які впадали у великі грішні провини, однак, пізнавши свій невірний вчинок, такі каялися, перепрошували Бога, приймали відповідну покуту, а Господь ласкаво прощає усім тим, хто потребує милосердя. Він не вміє гніватися, а тим більше тоді, коли людина звертається до нього та просить милості. Син Божий був готовий простити Юді, бо він молився за тих, хто його розпинав, але той учень не прибув під хрест до Господа, щоб просити його про милосердя. Зрозумівши свій негідний вчинок, Юда не використав до кінця своїх можливостей, щоб прибігти до Бога. Він розкаявся, зрозумів свій грішний вчинок, але не прибув до Господа, лише, прибув до первосвящеників та старших й викинув отримані гроші за зраду. Мав можливість із грішника стати праведником, однак, учень Христа, втратив довіру й не використав цього. В розпачі Юда повісився й так сповнилися слова Божого Сина : «Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» (Мт 26,24). Це – дуже страшні слова, тому що прихід кожної людини на землю супроводжується Богом, даруючи безсмертну душу. Відхід до вічності, натомість, без супроводу Божого, означає гіркоту терпіння в пеклі, вічному вогні, яку особа приймає за своє грішне закінчення, за тривання до кінця життя в нелюбові Господа.

 

Святі завжди старалися направляти своє життя у русло Божої любові. І тоді, як хтось із них вчинив гріх, просили Бога о прощення й отримували його. Не відомо, що було б із Юдою, коли б він не повісився? Чи вистарчило б його розкаяння, яке він вчинив для того, щоб отримати прощення й бути спасенним? Нам не відомо. А він впровадив до своєї душі велике замішання, не пішов до апостолів, щоб поговорити з ними, не шукав Марії, Матері Ісуса. Піддався безнадійності, тобто, прийняв намову злих сил й так гірко завершив своє життя. Пророк Давид, згаданий уже розбійник, Марія Магдалина, з якої Христос вигнав сімох злих духів та багато інших, які вчинили багато негідних вчинків, покаялися, стали праведниками та радіють вічною насолодою, впиваються Божою любов’ю у небі. Кожна людина має можливість й завдання освячувати свою душу, покладаючись в тому на Господа. Наше завдання – освячувати душу, а для цього існують різні способи, тому користаймо із навчання нашої Церкви та здобуваймо праведність, щоб бути в домі Небесного Отця, який приготував нам житло (пор. Ів 14,2). Хай наше життя знаменується великим покаянням та цілковитою любов’ю Бога усім нашим серцем й душею! Пресвята Богородице, допоможи нам осягнути вічну радість. Усі Святі, моліться за спасіння наших душ!


+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

10 червня 2012 р.Б. Храм Воскресіння Господнього, м. Винники

 

Фоторепортаж

Джерело: www.ugcc.lviv.ua