Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на четверту неділю Великого посту

Євр 6,13-20; Мр 9,17-31; Еф 5,9-19; Мт 4,25-5,12

Достойні сестри і брати, мені дуже приємно стояти з вами у вашій церкві перед Всевишнім Богом і до нього спільно засилати наші моління. Звичайно, що кожна людина молиться до Бога у приватній молитві. І, коли гідно молиться, коли віддаляє від себе різні похітливі спокуси, що стають перешкодою молитви, Господь вислуховує людину та благословить її духовною силою, щоб все більше спрямовувати її життя на осягнення праведності й спасіння душі. Краще, коли християни стають в церкві пліч опліч й спільно підносять свої молитви до Господа, тоді молитва праведника та менш праведної людини зливається воєдино, підноситься до Бога, очищується й він приймає прохання люду свого. Люди переважно просять Господа про здоров’я, особливо, коли хвороба заглядає до їхнього життя; благають про своїх рідних та близьких, щоб у них все добре складалося у житті; просять за добробут та матеріальні речі, про навчання, вдале життя у цьому світі тощо. Найбільше в молитві до Бога багато прибігають тоді, коли скоїться лихо чи якесь нещастя; християни пам’ятають теж й дуже добре чинять тоді, коли моляться за своїх померлих, як до цього заохочує Церква. Рідше знайдеться особа, щоб дякувала Господу за його добродійства, які він посилає усьому людському родові, за духовні дари, які отримуємо від Господа? Коли людині добре ведеться, тоді вона не пам’ятає про Бога, вважає, що їй так належиться і виключає, не думає, що усяке добро походить від Господа. Не знаю, - хто знайдеться з-поміж нас, що молиться за своє село, за його мешканців, за тих, хто нас покривдив та зробив велику чи меншу шкоду? Мабуть,  таких не знайдеться, а, якщо так, то вистарчить пальців на одній руці, щоб перерахувати таких осіб. А Господь закликає любити ворогів; молитися за тих, хто нас зневажає; чинити ворогам добро та благословляти тих, хто нас проклинає! (пор. Лк 6,27-28; Мт 5,44). Бог навчає свій люд любові та бажає нас приблизити до себе, чинить це аргументовано та дає практичні вказівки як це здійснити. Ми, люди, не дуже радо приймаємо його волю, бо привикли до своїх суджень та переконань, не бажаємо вірити Богові та йти за його порадами-натхненнями. Ось, такі ми люди! А усі бажаємо, щоб нам було добре, щоб в державі та у родині була злагода, щоб панувала правда й не існувало кривди, корупції, обману і т. д. Ми полюбляємо швидко критикувати наших ближніх, тримати ненависть до наших кривдників, швидко судимо міністрів, депутатів, суддів, священиків та єпископів, навіть, Римського Папу, якщо вони поступають не по-нашому задуму та бажанню, бо ми присвоюємо собі право й беремо відповідальність загального судді?! Не маємо відповідної кваліфікації, але бажаємо усіх повчати, теж і духовних, як вони повинні служити святу Літургію, кого і як згадувати, щоб не було по-церковному лише, по-нашому чи так, як вважає певна кількість самолюбних християн чи неслухняних святій Церкві священиків. А забуваємо на те, що Господу зовсім не подобається таке служіння! Він не прийме такої служби, навіть від тих, хто скажуть: «Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили? – Слухаймо, що відповість Спаситель – І тоді я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіть від мене, ви, що чините беззаконня» (Мт 7,22-23). Свята Тереза з Авіля говорила, що вона бажала б з Божої волі підняти стебло із землі, як із власної волі чуда творити чуда.

А у другому євангельському читанні, що призначено на сьогоднішню неділю Христос називає блаженними тих, хто ради Божого імені буде терпеливо зносити зневаги, гоніння та усяке інше лихо (пор. Мт 5,11). Важлива - терпеливість та згода з волею Бога, а дуже шкідлива для людини власна воля та похід за догоджанням своєму самолюбству й егоїзмові. Людина забуває, коли просить Господа, відмовляючи «Отче  наш…», щоб сповнялася його воля, але швидко ставить свою волю поперед Божої, бо свої звички та свої плани, вважає, необхідно поставити на перше місце. Святий Августин судив інакше, бо написав, що,  коли в житті християнина воля Божа на першому місці, тоді у житті такої особи усе знаходиться на правильному місці. Господь, натомість, не благословить людських амбіцій та не погоджується з ними,  навпаки, повчає людину протягом її проживання на землі, щоб вона зрозуміла мету свого життя й прямувала дорогою спасіння та освячення своєї душі. У наших літургійних молитвах згадуємо, також і про святого Івана, списателя Ліствиці. Хто був цей праведник? Народився у Палестині коло 585року. У молодому віці пішов у лавру на горі Синай, де монахи відзначалися строгістю життя. Біля одного із монахів, Мартирія, повчався благочестивому життю 19 років. Після смерті Мартирія він зачинив себе у келії, щоб 40 років віддатися практиці молитви. Отримав від Господа дар сліз, які постійно проливав, пізнаючи велич Бога і, розуміючи людські образи направлені проти Господа. Коли до нього приходили учні, щоби не загордіти про себе, праведний Іван цілий рік не промовив жодного слова. За вірність, Господь наділив його силою чинити чуда. Чотири роки керував монастирем, потім залишив цю управу й знову повернувся до своєї келії. Помер у глибокій старості. На прохання ігумена Раітського монастиря він написав книгу під назвою «Ліствиця раю», тобто, «Драбина до раю».

Достойні молільники, запросімо в наше життя Марію, Божу Матір та просімо її, щоб вона допомогла нам побороти гнів, лінивство, захланність й усяку іншу тілесну похіть. Практикуймо до неї щоденну гідну молитву, чинімо піст в її ім’я, бережімо наше серце від духовного бруду, вдаючись до Марії, не покидаймо її ніколи і такий спосіб дійдемо до вічної радості й спасіння.! Прислухаймося до слів святого апостола Павла, який закликає, щоб жити у світлі  й уникати діл темряви. Учитель Церкви навчає: «Світло відкриває усе те, що буває у тьмі… Подібно до того, коли стоїть світильник, усі освічуються і розбійник не може приблизитися, так, при сяянні світла від вас, викриті нечестивці будуть поражені» (св. Ів. Золот., Бесіда XVIII на Ефес п.1). Ми повинні лякатися усякої мертвоти, що пробувала б шукати місце у нашій особі, тобто, гріха, який поражає, зранює душу й тіло людини. Не забуваймо, що Господь бажає нам допомогти в усьому, але він не має інших рук, як тільки наші Мимо того не спішімо судити нікого, а залишімо увесь суд Господові, який найкраще знає серце й душу людини. Не служімо мамоні, не покланяймося ідолам! Так, нам необхідні гроші, одежа, дах над головою, але на першому місці - нам потрібно Бога в наше життя, щоб з ним жити у мирі, злагоді та любові. Хто дружить із гріхом, той - служитель гріха, жорстокого тирана людських душ. Краще поміркована їжа, простий одяг та звичайний дах над головою, як вишукане багатство, яке накладає кайдани на руки людини й провадить її у духовний полон. Так, не бракує добродіїв; добре, що знаходяться особи, які чинять щедрі милостині бідним, будують церкви та допомагають опущеним, старцям чи сиротам, але таких милосердних й щедротних людей не багато. Хай Святий Дух зіллє на нас своє світло, щоб нам стати синам й дочками цього благодатного світла. Пресвята Богородице, заступайся своїми мольбами за нас перед твоїм Сином, нашим Господом Ісусом Христом. Амінь.  

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський
с. Більче, Миколаївський район, 25 березня 2012 р.Б.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua