УГКЦ на Міжнародному конгресі Східної і Західної Католицьких Церков Європи, який проходить 17-22 липня в угорському місті Ньїредьгазі, представлена делегацією у складі 7 осіб. З огляду на тему конгресу «Парафія – місце надії», окремим питанням на обговорення форуму винесене збереження у часи комуністичних репресій Церкви і віри саме завдяки надії.

Під час роботи конгресу доповідачі розповідали, яких переслідувань зазнали Римо- та Греко-Католицькі Церкви Східної Європи і ділилися досвідом виживання у часи переслідувань.

Так, монах францисканець Перегрін розповів, як соціалістичний режим намагався у Чехії, Словенії, Східній Німеччині створити штучну державну Церкву на противагу Римо-Католицькій і на скільки важко було протистояти справжній Церкві усім цим викликам комуністичних часів, коли випрацьовувалася ціла ідеологія та концепція боротьби з Церквою, коли влада хотіла призначати свої єпископів для своїх же Церков, а справжніх переслідували.

Той досвід виживання та збереження, який тоді Католицькі Церкви східного і західного обрядів отримали у процесі переслідувань, сьогодні знову стає актуальним з огляду на нові виклики секуляризованого суспільства, де християн стає щоразу менше.

Українська Греко-Католицька Церква у цьому питанні вважається Церквою-мученицькою, бо у ті, комуністичні, часи була приречена не лише на переслідування, але й на цілковите знищення, тому тільки ретельно продумана і налагоджена праця у підпіллі, відданість духовенства своїй Церкві та праця з молоддю задля нових священичих покликань, врятували і зберегли УГКЦ живою, яка зараз нараховує в Україні та у світі понад 7 млн. вірних.

150 учасників конгресу почули свідчення однієї з учасниць української делегації п. Лесі Крип’якевич – доньки отця Артемія Цегельського, який походив з відомої священичої родини Цегельських. П. Леся говорила про цілеспрямоване нищення комуністичним режимом духовенства УГКЦ. Вона свідчила про пережиті її священичою родиною страшні роки. Це свідчення не прочитане серед історичних документів, а реальні спогади з власного життя, підтверджені світлинами та оригіналами викликів з НКВД та протоколами обшуків. За словами п. Лесі, ці свідчення вона дає вперше, щоб показати. який неоціненний досвід терпіння і воскресіння має УГКЦ.

Своє свідчення вона почала словами Папи Бенедикта XVI: «Хто має надію, тому дароване нове життя», наголосивши на тому, що надія була багатством підпілля.

«Після смерті Митрополита Андрея Шептицького у 1946 року Москва готує план ліквідації УГКЦ. Група відступників планує фальшивий собор, під дулами пістолетів частина священиків дає згоду на перехід в Московське православіє. На інших чекає Сибір, тюрма, катування. Цю долю обрали всі священики моєї родини. Мій дідусь о. Ігнатій Цегельський арештований в 1949 р. разом з усіма єпископами УГКЦ. Батько о. Артемій Цегельський в 1949 році висланий на Воркуту. Його брата, тепер Блаженного о. Романа, після довгих катувань живим замуровують в стіну тюрми. В 1949 році арештували маму. Залишаємося троє дітей з бабусею Анною. Ніч, машина, солдати. Єдине, що взяла бабуся зі собою – це ікона Матері Божої неустанної помочі і молитовник. Місяць прожили в коридорах пересильного пункту. Туди привели скатовану маму і вислали усіх на заслання. Служба Божа в бараку: усі конфесії, кожен хреститься і інакше молиться, але які щасливі, бо з нами надія. Не забуду особливої атмосфери Літургій, де літургійним посудом служили пластмасові та алюмінієві горнятка. І завжди слова після Літургії о. Артемія: «Ви побачите, імперія розвалиться і наша Церква встане во славі». І всі литовці, поляки, німці, українці сповнялися радісної надії. Після смерті Сталіна ми повернулися в Україну без житла, без засобів для існування, але повні надії на нове життя», — розповіла вона.

Як стверджує п. Леся Крип’якевич, батьківські сліди апостольського служіння, свідчення її матері дали їй та її родині естафету служіння УГКЦ: п. Леся очолює фонд Св. Володимира, а її донька Іванна стала іконописцем.

«Моя мовчазна Церква нарешті дає свідчення, щоб передати ту силу, в якій вижила, вогонь і світлу віру наших батьків», — завершила свідчення п. Леся. Вона також згадала слова єпископа Василика, якого запитали: «Ви сиділи 27 років, якими ж були найтяжчі хвилини у Вашому житті? Владика відповів після паузи: «Не пам’ятаю такого. Завжди приходив Святий Дух з допомогою і був вихід і розрада».

Подібну до духовенства УГКЦ історію переслідувань пережило і духовенство Румунської Греко-Католицької Церкви, яка сьогодні налічує 750 000 вірних. За словами учасника конгресу священика парафії Куджір, Лугожської дієцезії. о. Віорена Джоруджа, духовенство цієї Церкви також зазнало ув’язнень, переслідувань, храми зачинялися.

Щодо Угорської Греко-Католицької Церкви, то тут переслідування були не такими масштабними і жорстокими. Вони зводилися радше до моральної та соціальної блокади віруючих, яким не так просто було отримати роботу, а їх дітям стати студентами вишів.

Досвід, якого набули Східні Католицькі Церкви у часи репресивного комуністичного режиму, зробив їх сьогодні сильнішими і готовими відповідати на нові виклики сучасного секуляризованого світу та ділитися цим досвідом з іншими Церквами. Саме передачу такого досвіду і налагодження діалогу між Католицькими Цервами східного і західного обрядів Європи ставили за мету організатори Міжнародного Католицького форуму в Ньїредьгазі.

Історична довідка:

B Західній Україні із XVII до XX століття Українська Греко-Католицька Церква мала великий авторитет серед українців. Отож одразу після радянської окупації Сталін діяв дуже швидко, щоб знищити Церкву. 11 квітня 1945 року було заарештовано митрополита Йосифа Сліпого та інших єрархів. Більшість єпископів згодом померла у засланні.

Після невдалої спроби силою змусити єпископів зректися єдности з Римом, радянська влада під страхом смерті зібрала 216 священиків: 9-10 березня 1946 року в Соборі Святого Юра (духовне серце Західної України) відбувся так званий "Львівський Синод". Було скасовано унію Берестейського собору, на якому Українська Греко-Католицька Церква офіційно приступила до церковної єдности з Апостольським Престолом. Церкву насильно приєднано до Російської Православної Церкви.

Були заарештовані та заслані до таборів праці сотні священиків, ченців, черниць та вірних мирян, дуже часто разом зі своїми дружинами та дітьми. У період між 1946 та 1989 роками Українська Греко-Католицька Церква була найчисельнішою забороненою Церквою в світі. Водночас вона стала найбільшою структурою суспільної опозиції радянській системі в СРСР. Незважаючи на жорстокі переслідування, Церква продовжувала жити підпільно завдяки ретельно відпрацьованій системі таємних семінарій, монастирів, парафій та молодіжних груп доти, поки її було легалізовано 1 грудня 1989 року.

Упродовж радянських часів історія підпільної Церкви була майже невідома громадськості. Але 1991 року у Львові було створено Інститут Історії Церкви, який записує цю історію для майбутніх поколінь. Інститут бере інтерв'ю у тих, хто вижив у часи підпільної Церкви і розповідає їхні історії світові. Його архів нараховує понад 1000 інтерв'ю з діячами колись підпільної Церкви в Україні.

Джерело: РІСУ