Минулий тиждень приніс чергове підтвердження того, що арабські революції нічого доброго не несуть християнам, які перебувають у країнах, охоплених цими, начебто демократичними, перетвореннями. Зріст християнофобії і зменшення кількості християн у цих країнах – плоди «демократичних» революцій. Складається враження, що Захід, який підтримує такий сценарій розвитку подій, або не уявляє собі, що таке іслам, або йому глибоко все одно стосовно долі християн, які живуть під мусульманськими режимами.

І, як потвердження побоювань стосовно долі християн у нових ісламських «демократіях», маємо підтвердження і з Лівії, і з Єгипту. Як повідомив світову громадськість вікарій Тріполі о. Даніель Фаружа, у Лівії різко впала кількість християн, як наслідок воєнних дій у цій країні. Так і в Єгипті маємо ситуацію, коли «демократична» мусульманська більшість не дозволяє християнам не те, що будувати нові церкви, а навіть лагодити старі. І цей список можна би було розгортати далі, пригадуючи усі післяреволюційні вияви ісламської християнофобії. Але заміть того, щоб перераховувати вияви братньої «любові» мусульман до християн чи голослівно протестувати, слід задуматися над витоками цієї ситуації. Гіпертолерантна Європа уже визнала провал політики мультикультуралізму, але ще поки що не в стані визнати і повний провал політики політкоректності, яка заміть аналізу та розв’язання проблем, радше їх замовчує, вдаючи, що жодних проблем не існує. Що більше, політкоректна димова завіса не лише закриває реальні проблеми, але й викривлює їх до неймовірності, накидаючи комплекс вини жертвам цієї політики – християнам і пересічним європейським обивателям. Такий цілком «здоровий» підхід до проблеми взаємодії ісламу з іншими релігіями може лише провокувати виникнення нових Усам Бін-Ладенів чи хвацьких Брейвіків. Політика політкоректного потакання ісламському фундаменталізму, заради ідеологічних чи просто економічно-фінансових інтересів, здатна зродити небувалу хвилю терору, і, не дай Боже, щоб до цього дійшло. І Захід мусить «роззути» очі, якщо не хоче опинитися серед воєнних дій, перед якими ІІ Світова війна виглядатиме, як невинна прогулянка Європою.

Цікаво, що погрози мусульман Судану винищити усіх християн у цій країні, пройшли попри увагу ЗМІ непоміченими. Можна собі уявити той несамовитий галас ЗМІ, який би здійнявся, якби, наприклад, якась християнська група в Німеччині погрожувала геноцидом мусульманам цієї країни. Дивні речі кояться в світі… Ми переслідуємо за нацистські та фашистські переконання, а в той же ж таки час абсолютно спокійно реагуємо на вияви мусульманського геноцидного екстремізму.

Але, як каже перший Президент України пан Леонід Кравчук: «Маємо те, що маємо», і не більше. Таке враження, що мудрий аксакал української політики своєю фразою зумів вирази той фаталізм, який дивним чином охопив християнську (чи краще сказати пост-християнську) цивілізацію Заходу.

Пост-християнська Північ продовжує пожирати саму себе, не звертаючи уваги на реальну ситуацію. Ось і минулого тижня світ облетіла чергова «педофільна» сенсація: американські атеїсти жаліються Міжнародному Трибуналу в Гаазі на Папу Бенедикта ХVІ, звинувачуючи його, не більше не менше, а в злочині проти людяності. Дивно, що не в геноциді. І хоча сама скарга приречена на провал, все ж таки ЗМІ розтрубіли про це, не шкодуючи найрізноманітніших коментарів. Звичайна чорна PR-кампанія. Але кого це цікавить? Головне, що Католицьку Церкву в черговий раз облито брудом. Проблема тільки в тому, що, послаблюючи вплив християнства, ті ж таки американські атеїсти не задумуються над тим, що таке послаблення йде на руку ісламу, а в ісламі за атеїзм передбачене чітке покарання – смерть.

Не задумуються над наслідками своєї релігійної політики і українські можновладці. Виглядає, що для них головним є короткочасний результат. Приїзд московського патріарха Кіріла в Україну став вже річчю ординарною. Річчю, яку ЗМІ вже майже не помічають. Приїлося… Тому кожен його приїзд ЗМІ стараються перетворити на міні-скандал. Так і цього разу. Українські ЗМІ широко розтиражували те, що в Луганську студентів вузів, у кращих традиціях совка, зганяли «на Кіріла». При цьому організатори такого «зганяння» осягнули два зовсім негативні наслідки: показали нелюбов студентів до МП, а також зробили для держави і для МП негативну рекламу. Але тут є ще й третій наслідок. Людина не терпить насилля над собою, а особливо насилля над інтимною цариною релігійності. Тому «мудрі» вожді черговий раз набили людям оскому на московську церкву. Навіщо?

Навіщо світській державі Україна утискати католиків, немосковських православних, протестантів, а надавати преференції МП? Для того, щоб американський Стейт Діпартмент мав за що в черговий раз покритикувати Україну?

Направду, людській глупоті немає меж.

Навряд чи щось кардинально зміниться впродовж наступних кілька років. Хоча, як влучно зауважує Блаженніший Верховний Архиєпископ-емерит кардинал Любомир Гузар – настав найвищий час діяти. 

о. Орест-Дмитро Вільчинський