Святість Івана Павла ІІ була присутня в цілому його житті. ЇЇ можна було зауважити як в його відношенні до Господа Бога, так і в його відношенні до іншої людини.  Святість проявлялась в його величезній внутрішній дисципліні і у великій любові.  Власне любов була початковим мотивом його поступків.

Зовнішнім виразом святості папи була його молитва. Іван Павло ІІ був людиною великої молитви. В часі одної із зустрічей з молоддю Святіший Отець сказав, що молитва є говорінням до Бога і слуханням Бога. Чим більше молитва стає слуханням того, чого Бог хоче від мене, тим більше вона стає контемпляцією.

Вже в  період  викладання у Вищій Духовній Семінарії в Кракові тодішній Кароль Войтила складав враження виняткової особи. Відрізнявся великою побожністю, великою молитвою. Алюмни першого року теологічних студій дивувались тому, як молився їх  викладач. На довгих перервах, між викладами, Войтила молився, погружений в зосередження, на колінах в семінарійній каплиці. Коли ж повертався до аудиторії на виклад, складав враження людини, яка приходить із зустрічі, з розмови з самим Богом.

Студенти вже тоді мали переконання, що цей приємний професор, який жартував під час занять зі студентами, живе іншим життям, що він особливо поєднаний з Господом Богом. І так було протягом всього його життя, аж до останнього моменту.

Іван Павло ІІ часто говорив, що найважливішим для папи є молитва, а не інші справи. Молитва на взірець Мойсея, з високо піднятими руками, який просить Бога в різних наміреннях Церкви, людства і світу. Папа багато молився також і за себе.

Папа був містиком – людиною, зануреною в Бога. Вмів говорити до Бога, але над усе вмів слухати, чого ж Бог хоче від нього, і це виконувати.

Ціле його життя було єдиною великою молитвою.  Кожного дня він вставав дуже рано. Свій день розпочинав молитвою : медитація, розважання, потім Літургія, подяка. Без поспіху… Літургія для нього була також медитацією. Весь його день був переплетений молитвою, адорацією, духовним читанням.

Щовечора Іван Павло ІІ підходив до вікна, щоб благословити Рим і цілий світ, пастирем якого він був. Часто вставав вночі і йшов до каплиці, там впівголоса говорив до Бога, деколи навіть співав. Коли був молодший, молився лежачи хрестом або в каплиці, або у себе в кімнаті.

Папа не ділив час на молитву і діяльність, він молився кожним обов’язком і кожним заняттям. Йдучи на аудієнцію, молився за людей, яких мав там зустріти. Молився за них також після аудієнції.  Молився також під час аудієнції, коли хтось інший мав промову. То була його духовність – постійне поєднання з Господом Богом.

Будучи єпископом, Іван Павло ІІ вибирав для реколекцій такі місця, які найбільше сприяли зосередженню і нав’язуванню контакту з Творцем. Тому це були живописні місця, де була можливість побути на самоті. Вже у Ватикані реколекції папи проходили з Римською Курією, вони тривали шість днів. В той період папа зберігав абсолютне мовчання і зосередження, також в часі їди. Нікого не приймав, молився в приватній каплиці. Це були для нього святі дні - дні повного з’єднання з Богом. 

З інтерв'ю Кардинала Дзівіша для ЕКАІ