Незнаний за старозавітних часів, Назарет у роки земного життя Ісуса був непоказним селом у нижній Галілеї (пор. Йн 1,46). Сьогодні це 70-тисячна агломерація і найбільше арабське місто в Ізраїлі. Назва його походить від єврейського «нецер» – «галузка, пагін». Розташований він посеред узгір’їв і зветься «квіткою Галілеї».

Для християн Назарет – одне з найсвятіших місць, де Ісус провів більшу частину свого життя. Пам’яткою про це є церква св.Йосифа, збудована безпосередньо біля Базиліки Благовіщення. Таке розташування пов’язане з традицією, що походить із VI ст. Там стояла «Церква Годування» (Ecclesia Nutritionis), позначаючи собою місце, де були дім і майстерня св.Йосифа. Нинішня церква збудована 1914 року на місці попередньої будівлі. Під пресвітерієм храму є крипта. В ній – грот, ще римських часів, де є «житлова» і «господарча» частини. Донині стоять там посудини для зерна і цистерна для води.

А ще в тій крипті збереглася хрещальниця – баптистерій з перших століть християнства. До неї ведуть сім сходинок, вибитих у камені. Дно баптистерію було викладене мозаїкою з геометричними узорами.

Тридцять років життя Ісуса в Назареті були для Нього тривалим, смиренним і тихим процесом зростання в благодаті у Бога і людей. Ісус як людина вчився повного віддання Отцю, виконання Його волі, смиренного служіння ближнім. Життя Його було скероване до Бога Отця, Який є не тільки на початку і в кінці земного шляху Ісуса, а й виповнює його собою. Тому Ісус міг сказати: «Я Отцем живу» (Йн 6,57).

Життя для Отця, для Його слави насамперед означає послух Отцю. Воля Бога Отця виповнюватиме всю діяльність Христа: «Їжа Моя (…) чинити волю Того, хто Мене послав» (Йн 4,34); «Зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, але волю Того, хто Мене послав» (Йн 6,38). Ісус як Улюблений Син буде вслуховуватися в Отця, щоб виконати Його бажання та очікування. Послух виражає суть особистості Ісуса, Його виняткового зв’язку з Отцем. Те, чим Він є – єдиним і возлюбленим Сином, – Він є тільки в послухові.

Виконання волі Отця – не обов’язок і не пасивне підкорення. Ісус ототожнює волю Отця зі своєю. Коли Він говорить про волю Отця, у Його словах відчувається внутрішній жар, пристрасть, ревність і синівська готовність.

Життя для Отця також виражається у ревності про храм – дім отця. Ісус прагне перебувати при Отці, у храмі: «Хіба ви не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» – каже Він до Йосифа і Марії (Лк 2,49). Турбується Він також і про чистоту святині: прагне, щоб вона була місцем культу Отця в духу і правді (пор. Йн 4,23).

Так само й місія Ісуса була великим актом послуху. Його мислення відповідає мисленню Отця: «Те, що Я кажу, кажу так, як Отець повідав Мені» (Йн 12,50). Його вчинки збіжні: «Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те ж саме робить» (Йн 5,19).

Послух і життя для Отця виражається в любові: «Але щоб світ знав, що Я Отця люблю, то так, як Отець Мені заповідав, так і чиню» (Йн 14,31). Ісус сповнений радісного подиву щодо Отця, пишається Ним: «Отець Мій (…) більший від усіх» (Йн 10,29).

Життя для Отця водночас скеровувало Ісуса на служіння людині. В Назареті це виражалось у щоденній праці. Святий Лука зазначає, що Ісус зростав у мудрості: імовірно, Він мав освіту, як усі молоді ізраїльтяни, навчився читати і писати, відповідно до методу, поширеному на Сході. Цей метод полягає на тому, що хлопцям дають книжку до рук, а вони повторюють текст – ритмічно, хором, аж доки його запам’ятають. Проте мудрість Ісуса не обмежувалася знаннями. Він мав розуміння Біблії, вчення пророків, чиї обітниці сповнив власним життям. То була мудрість, що походить від Отця: «Моя наука не Моя, а Того, хто послав Мене» (Йн 7,16).

Біблійною мовою «мудрий» означає також «кваліфікований працівник». Імовірно, св.Йосиф навчив Ісуса свого ремесла. Традиція приписує Йому роботу на полі (Він часто посилається на сільську працю в притчах). Потім Він трудився як учитель, лікар, священик… Ісус є «людиною світу праці» (блаж.Йоан Павло ІІ).

Життя Ісуса в Назареті, певно, було простим і типовим для тогочасних євреїв: молитва, праця, відпочинок. Дім св.Йосифа – такий само, як решта бідних домів: світло туди потрапляє тільки крізь прочинені двері. У великому приміщенні – майстерня, кухня, спальня одночасно. На долівці розкладено мати, на них кілька подушок. Кілька глиняних посудин, фарбована скриня, знаряддя праці – увесь скарб. Їв Ісус те саме, що решта галілейського люду: ячмінний хліб, трошки м’яса, яєць, кисле молоко, городина, у святкові дні – печена риба.

Галілейське середовище, в якому зростав Ісус, було менш ригористичне, ніж мешканці Юдеї, які жорстко дотримувалися всіх приписів. Ісус навчився їхньої мови, звичаїв. Щоб почати розуміти значення цього тихого життя, потрібно навчитися «назаретського мовчання», як закликав віруючих Папа Павло VI під час паломництва на батьківщину Ісуса: «О мовчання Назарета, навчи нас зосередженості і входження в себе, відкритості на Боже натхнення (…) навчи нас потреби й цінності підготовки, вивчення, роздумів, особистого релігійного життя і молитви, яку Бог вислуховує в тайні».

В цій тиші Назарету подумаймо:

- Чи атмосфера цього дому близька моєму життю і середовищу?

- Які риси Святої Родини я ціную найбільше?

- Як я турбуюся про всебічний розвиток, який є моїм завданням? Чи я дозріваю терпляче і смиренно до «моєї години», як Ісус?

- Чи зростаю я в благодаті у Бога і в людей, а не тільки в роках?

- Чи можу я слідом за Ісусом повторити: «Живу Отцем»?

- Чим я керуюсь у життєвих рішенням: логікою розрахунку, людською мудрістю, чи шукаю мудрості Божої?

- Чи моя праця стає місцем мого щоденного єднання з Богом?

- Як я переживаю свою щоденність? Чи спроможний я перетворити її на дар для Бога і моїх ближніх?

- Як я переживаю свою самотність? Чи не переростає вона в ізоляцію? Чи допомагаю я іншим у переживанні їхньої самотності?

Stanisław Biel SJ, DEON.pl

Джерело: CREDO