//

Лист до дітей (Івана Павла II)

Дорогі діти!
 

Ісус приходить на світ

За кілька днів ми святкуватимемо Різдво, Свято, яке настільки радісно переживають всі діти в кожній сім'ї, а цього року ще радісніше, оскільки це є Рік Сім'ї. Перш ніж цей рік завершиться, я хочу звернутися до вас, діти всього світу, щоб поділити з вами радість, яка випливає з цієї багатої за змістом події.

 

Різдво є святом Дитяти, новонародженого Дитяти. Тому це і ваше свято! Ви дуже на нього чекаєте і готуєтеся до нього з радістю. Ви рахуєте попросту дні і години, які ще вас відділяють від Святої Вифлеємської Ночі.

 

Бачу вас, як ви готуєте вифлеємську стаєнку вдома, на парафії, у всіх куточках світу, наближаючи атмосферу і середовище, в якому народився Спаситель. Так! У період Різдва вифлеємська стаєнка з яслами Дитятка займає центральне місце в Церкві. І всі до неї поспішають в духовному паломництві, так як пастирі в Ніч Народження. Потім три Мудреці прибувають з далекого Сходу, ідучи за світлом зірки, яка їм показала місце, де був покладений Відкупитель світу.

 

Ви також в цей час прагнете до цих стаєнок, щоб вдивлятися в Дитятко, покладене на сіні, щоб вдивлятися в Його Матір, а також в святого Йосипа, який був на землі опікуном Відкупителя. Дивлячись на Святу Сім'ю, ви думаєте про вашу власну сім'ю, в якій ви прийшли на світ, ви думаєте про свою маму, яка дала вам життя і про свого тата. Вони дбають про утримання сім'ї, про ваше виховання і освіту. Батьки ж не тільки дають життя дитині, але також її виховують від перших днів її приходу на світ.

 

Якщо я сьогодні пишу про це все до вас, дорогі діти, то я роблю це тому, що і сам я був багато років тому такою самою дитиною як ви. Я також переживав тоді радість Різдва так як ви, а коли засіяла вифлеємська зірка, я поспішав до стаєнки разом з моїми ровесниками, щоб знову пережити те, що відбулося 2000 років тому в Палестині. Нашу радість ми виражали перш за все в співі. Наскільки гарними і хвилюючими є колядки, які традиція всіх народів обвила навколо Різдва! Скільки ж в них глибоких думок, а понад усе скільки радості, скерованої до цього Божого Дитятка, яке в Святу Ніч прийшло на світ!

 

Також дні після народженнях Ісуса є святковими днями. Ми згадуємо спочатку восьмий день, коли відповідно до традиції Старого Завіту Дитяті дано ім'я: власне ім'я Ісус. Потім сороковий день, коли його жертвували в Храмі, як кожного первородного ізраїльського сина. Тоді відбулася незвична зустріч: на зустріч Матері Божій, що прийшла з Дитятком до Храму, вийшов старець Симеон, взяв малого Ісуса на руки і висловив пророчі слова: „Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі. Бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед всіма народами: світло на просвіту поганам і славу Твого люду - Ізраїля” (Лк. 2,29-32). А потім, звертаючись до Марії, Його Матері, додав: „Ось цей поставлений для падіння і підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя. Та й тобі самій меч прошиє душу” (Лк. 2,34-35). Так, вже в перші дні життя Ісуса ми чуємо оголошення про Його Страждання, в яких колись братиме участь і Його Мати Марія: у Велику П'ятницю вона мовчки стоятиме під Хрестом Сина. Невдовзі зрештою малий Ісус опиниться у великій небезпеці: жорстокий король Ірод накаже вбити всіх хлопців віком до двох років, і тому Ісус буде змушений тікати з батьками до Єгипту.

 

Ви напевно добре знаєте про ці події, пов'язані з народженнями Ісуса. Розповідають вам про них ваші батьки, ваші пастирі, вчителі і катехити. Ви переживаєте їх глибоко щороку у період Свят Різдва разом зі всією Церквою. Таким чином вам стають близькими драматичні обставини, пов'язані з дитинством Ісуса.

 

Дорогі друзі! У подіях, пов'язаних з Вифлеємським Дитятком, ви можете розпізнати долі дітей у всьому світі. Якщо правдою є те, що дитина є радістю не тільки батьків, але також радістю Церкви і всього суспільства, то водночас правдою також є те, що, на жаль, багато дітей в наші часи в різних частинах світу страждають і піддаються великим загрозам. Терплять голод і злидні, вмирають через хвороби і недоїдання, стають жертвами воєн, їх покидають батьки, стають безпритульними, позбавлені тепла власної сім'ї, піддаються різноманітним формам насильства і насилля з боку дорослих. Чи можна байдуже пройти повз страждання стількох дітей, особливо коли в цих стражданнях певним чином винні дорослі?

 

Ісус приносить Правду

Дитятко, покладене у яслах, в яке ми вдивляємося під час Різдва, росло. Як ви знаєте, дванадцятилітній Ісус разом з Марією і Йосипом вперше вирушив з Назарету до Єрусалиму на Свято Пасхи. Там, загублений в натовпі паломників, відлучився від батьків і, разом з іншими ровесниками, слухав вчителів храму, немовби „уроку катехизму”. Свята використовували для того, щоб таким хлопцям як Ісус передати правди віри. Виявилося однак, що під час цієї зустрічі цей дивовижний Хлопець, який прибув з Назарету, не тільки задає вдумливі запитання, але також сам надає глибокі відповіді тим, хто Його повчав. І ці Його запитання, а ще більше відповіді, викликають подив у вчителів храму. Колись таке саме здивування супроводжуватиме Його публічне навчання: подія в єрусалимському Храмі була початком і немовби оголошенням всього того, що має наступити кільканадцять років пізніше.

 

Дорогі хлопці і дівчатка, ровесники дванадцятирічного Ісуса, хіба не пригадуються вам в цей момент уроки релігії на парафіях і в шкільних класах, в яких ви берете участь? І зараз я хотів би вам задати декілька запитань: яким є ваше ставлення до уроку релігії? Чи ви переймаєтеся катехезою так само як дванадцятилітній Ісус в храмі? Чи ви регулярно приходите на науку релігії в школах і парафіях? Чи вам допомагають в тому ваші батьки?

 

Дванадцятирічний Ісус настільки перейнявся цією катехезою в єрусалимському Храмі, що навіть забув про своїх батьків. Марія і Йосип в дорозі до Назарету, повертаючись разом з іншими паломниками, виявили, що Ісуса немає серед натовпу дітей, що йшли з ними. Досить довго тривав пошук. Повернулись назад з дороги і лише на третій день знайшли Його в Єрусалимі в Храмі. „Сину, чому ти це так зробив нам ? Ось Твій батько і я з болем серця шукали Тебе” (Лк. 2,48). Якою ж дивовижною є відповідь Ісуса і якою загадковою! Він каже: „Чого ж ви Мене шукали? Хіба ви не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” (Лк. 2,49). Це була відповідь, яку важко прийняти. Євангелист Лука додає лише, що Марія „зберігала всі ці слова в своєму серці” (2,51). Це була відповідь, яка мала з'ясуватися пізніше, коли Ісус вже був дорослим чоловіком, коли почав навчати і коли підтвердив, що для справи свого Отця готовий понести усіляке страждання, і навіть смерть на хресті.

 

З Єрусалиму Ісус повернувся з Марією і Йосипом до Назарету і був їм слухняний (пор. Лк. 2,51). Про цей період, що передував публічному навчанню Ісуса, Євангеліє подає тільки те, що „Ісус зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей” (Лк. 2,52).

 

Дорогі діти, в Дитятку, яке зараз ви розглядаєте в яслах, ви бачите вже того дванадцятирічного Хлопця, який в єрусалимському Храмі розмовляє з вчителями. Він є тим самим, хто пізніше, як тридцятирічний чоловік почне звіщати слово Боже, збере навколо себе дванадцять Апостолів, за Ним йтимуть натовпи людей, спраглих правди. Він буде кожним кроком підтверджувати свою незвичну науку знаками Божої сили: повертатиме зір незрячим, зцілятиме хворих, а навіть воскрешатиме мертвих. Серед тих, кого Він поверне до життя буде дванадцятирічна донька Яіра, а також син вдови з Наїну, якого Господь Ісус віддав живого матері, що плакала.

 

Так. Це новонароджене Дитятко, ставши дорослим, як великий Вчитель Божої Правди явить особливу любов до дітей. Скаже Апостолам: „Дозвольте дітям приходити до Мене, не бороніть їм”, і додасть: „таких бо Царство Боже” (Мк. 10,14). В іншому випадку, перед Апостолами, що сперечаються про першість, Ісус поставить дитину і скаже: „Якщо ви не навернетеся і не станете як діти, не ввійдете в Небесне Царство” (Мт. 18,3). Тоді Він скаже слова, які містять в собі дуже сувору пересторогу: „Але хто спокусить одного з тих малих, що вірують в Мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря” (Мт. 18,6).

 

Наскільки важливою є дитина в очах Господа Ісуса! Можна прямо сказати, що Євангеліє є глибоко проникнуте правдою про дитину. Його можна навіть повністю прочитати як „Євангеліє дитини”.
Що це означає: „Якщо ви не навернетеся і не станете як діти, не ввійдете в Небесне Царство”? Чи ж Господь Ісус не ставить дитину за зразок для дорослих людей? Є щось таке в дитині, що має бути у всіх людях, які мають ввійти в Небесне Царство. Небо є для тих, хто є таким простим як діти, є сповненим довіри як вони, настільки сповненим доброти і чистоти. Тільки такі можуть відшукати в Бозі свого Отця і через Ісуса також стати Божими дітьми.
Чи ж це не є головним посланням Різдва? Читаємо в святого Івана: „А Слово стало тілом і поселилося між нами” (Ів. 1,14), і далі: „Всім тим, хто прийняв Його - тим дало право дітьми Божими стати ” (Ів. 1,12). Божими Дітьми! Ви, хлопці і дівчатка, ви є синами і доньками ваших батьків. Але Бог хоче, щоб ми всі були Його дітьми, усиновленими через ласку. Це власне і є те велике джерело радості Різдва, про яку я пишу вам наприкінці Року Сім'ї. Радійте всі тим „Євангелієм Божого дитинства”. Нехай ця радість принесе повноту плодів на Різдвяні Свята, що наближаються, в Році Сім'ї.

 

Ісус дає самого себе

Дорогі приятелі, незабутньою зустріччю з Господом Ісусом без сумніву є Перше Святе Причастя, день який згадується як один з найгарніших в житті. Євхаристія, встановлена Христом у переддень Його Страждання, під час Тайної Вечері, є Таїнством Нового Союзу, є найбільшим з Таїнств. У цьому Таїнстві Господь Ісус під видом хліба і вина стає поживою наших душ. Діти вперше приймають це Таїнство урочисто — саме в день Першого Святого Причастя — щоб потім могти Його приймати якомога частіше і таким чином залишатися в близькій дружбі з Господом Ісусом.

 

Святе Причастя, як ви знаєте, можуть приймати лише охрещені: Хрещення є першим і необхідним Таїнством для спасіння. Хрещення є великою подією! У перших віках Церкви, коли Хрещення приймали перш за все дорослі люди, його обряд закінчувався участю в Євхаристії і сполучався з урочистістю, подібною до тієї, яка сьогодні супроводжує Перше Святе Причастя. З бігом часу, коли почали надавати Святе Хрещення перш за все немовлятам — тому більшість з вас, дорогі діти, не пам'ятаєте дня свого Хрещення — це урочисте святкування було перенесене на день Першого Святого Причастя. Кожному хлопцеві і дівчині з католицької сім'ї добре відоме це переживання:

 

Перше Святе Причастя є великим святом для сім'ї. Цього дня разом з дитиною зазвичай Євхаристію приймають також її батьки, брати і сестри, дальша рідня і хресні, а інколи також вчителі і вихователі.

 

День Першого Святого Причастя є також великою урочистістю на парафії. Я пам'ятаю той день, коли в числі моїх ровесників і однолітків я приймав першу Євхаристію в моїй парафіяльній церкві. Щоб ця велика подія не була забута, її переважно зафіксовують на сімейних фотографіях. Переважно вони супроводжують людину крізь усе життя. Коли через багато років людина переглядає ці фотографії, то оживає спогад тих днів, повертається до тієї чистоти і радощів, які пережила в зустрічі з Ісусом, який з любові став Відкупителем людини.

 

Для скількох ж дітей в історії Церкви Євхаристія була джерелом духовної сили, деколи навіть героїчної! Як не згадати, наприклад, тих святих хлопців і дівчат з перших століть, яких ще сьогодні знають і шанують у всій Церкві? Вистачить згадати святу Агнесу, яка жила в Римі, святу Агату, замучену на Сіцілії, а також святого Тарсиція — хлопця, якого правильно можна назвати мучеником Євхаристії, оскільки він волів пожертвувати життя, ніж віддати Господа Ісуса, якого переносив у вигляді хліба.

 

І так, крізь століття аж до наших часів достатньо дітей, достатньо хлопців і дівчат серед святих і блаженних Церкви. Так як в Євангелії Господь Ісус показує їм особливу довіру, так також Його Мати Марія впродовж історії неодноразово оточувала малих дітей своєю материнською опікою. Пригадайте собі святу Бернадетту з Люрду, діти з Ла-Салетт, чи також вже в нашому столітті Лусію, Франциска і Жасінту з Фатіми.

 

Я згадав вам раніше про „Євангеліє дитяти”: чи ж не дочекалося воно в нашому столітті особливого виразу в духовності святої Терези від Дитятка Ісус? Правдою є те, що Господь Ісус, а також Його Мати вибирають часто власне дітей, щоб доручити їм справи великого значення для життя Церкви і людства. Я назвав тут лише деяких дітей, загальновідомих, але є ще багато інших! Відкупитель людства певним чином ділиться з ними турботою про інших людей: про батьків, про друзів і приятельок. Він дуже чекає на їх молитву. Наскільки велику силу має молитва дитини! Вона деколи стає зразком для дорослих: молитися з простотою і цілковитою довірою, тобто звертатися до Бога так, як роблять це діти.

 

Таким чином я доходжу до найважливішої справи в цьому Листі: наприкінці Року Сім’ї я хочу доручити вашій молитві, дорогі малі приятелі, не тільки справи вашої сім'ї, але також всіх сімей на світі. І не тільки це. Я маю ще багато інших справ, які я хочу вам доручити. Папа дуже розраховує на ваші молитви. Ми мусимо разом багато молитись, щоб людство, а на землі живе багато мільярдів людей, ставало щоразу більш Божою сім'єю, щоб могло жити в мирі. Я згадав на початку про величезні страждання, яких зазнало багато дітей в цьому столітті і зазнає в цей момент. Скільки ж дітей, також цими днями, стає жертвою ненависті, яка панує в багатьох місцях земної кулі, як наприклад на Балканах і в деяких країнах Африки! Саме обдумуючи ці події, що сповнюють нас великим болем, я вирішив просити вас, дорогі діти, щоб ви взяли собі до серця молитву про мир. Ви знаєте добре, що любов і згода будують мир, а ненависть і насилля його руйнують. Ви вразливі до любові, і боїтеся усілякій ненависті. Тому Папа може розраховувати на те, що ви виконаєте його прохання, що ви долучитеся до його молитви за мир на світі з таким самим запалом, з яким ви молитеся про мир і згоду у ваших сім'ях.

 

Хваліть ім'я Господнє


Дозвольте, дорогі хлопці і дівчата, що на закінчення цього Листа я нагадаю слова Псалма, які мене завжди зворушували: Laudate pueri Dominum! Хваліть, дітки, хваліть ім'я Господнє. Нехай ім'я Господнє буде благословенне віднині і довіку! Від сходу сонця до його заходу хвальне ім'я Господнє! (пор. Пс. 113[112],1-3). Коли я роздумую над словами цього Псалма, я маю перед очима лиця дітей всього світу: від Сходу аж до Заходу, від Півночі до Півдня. До вас, мої малі друзі, незалежно від відмінностей мови, рас чи національності я кажу: Хваліть ім'я Господнє!

 

А оскільки людина має хвалити Бога перш за все власним життям, не забувайте про те, що дванадцятирічний Ісус сказав своїй Матері і Йосипу в єрусалимському Храмі: „Хіба ви не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” (Лк. 2,49). Людина хвалить Бога тим, що іде в житті за голосом свого покликання. Господь Бог кличе кожну людину, а Його голос дає про себе знати вже в душі дитини: кличе до життя заміжнього чи до священства; кличе до монашества, а може до роботи на місіях... Хто знає? Моліться, дорогі хлопці і дівчата, щоб ви могли розпізнати, яким є ваше покликання, і щоб ви могли пізніше великодушно йти за його голосом.

 

Хваліть ім'я Господнє! Діти всіх континентів у Вифлеємську Ніч вдивляються з вірою в новонароджене Дитятко і переживають велику радість з Різдва. Співаючи своїми власними мовами, хвалять ім'я Господнє. І так по всій землі пливе радісна пісня Різдва. Скільки ж зворушливих, хвилюючих слів висловлюють всі людські мови! І та велика пісня, якою співає вся земля, єднається з хорами Ангелів, що звіщають світу над вифлеємською стаєнкою гімн Божої слави: „Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям Його уподобання” (Лк. 2,14). Ось постав між нами, як новонароджене Дитя, Син Божого уподобання. А навколо Нього діти всіх народів землі відчувають на собі люблячий зір небесного Отця і радіють, що він їх любить. Людина не може жити без любові. Вона є покликана любити Бога і ближнього, але щоб правдиво любити, необхідною є та впевненість, що Бог її любить.
Бог вас любить, дорогі діти! І саме це я хочу вам сказати на закінчення Року Сім'ї і на ці Різдвяні Свята, які в особливий спосіб є вашими святами.

 

Я бажаю вам щасливих і веселих Свят, бажаю, щоб ви в особливий спосіб відчули любов ваших батьків, ваших братів і сестер і всієї рідні. Нехай ця любов, саме завдяки вам, дорогі хлопці і дівчата, пошириться на ваше оточення і на весь світ. Нехай ця любов дійде до всіх, хто її особливо потребує: особливо до страждаючих і забутих. Чи ж може бути більша радість від тої, яку вносить любов? Чи може бути більша радість від тої, яку Ти, Господи Ісусе, вносиш в день Різдва в людські серця, а особливо в серця всіх дітей?

 

Піднеси ручку, Боже Дитя,
i благослови своїх малих друзів,
всіх дітей на всій землі!

 

Ватикан, 13 грудня 1994.
Іван Павло II
© Copyright 1994 - Libreria Editrice Vaticana

Переклад : КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ