Новоінотронізований Глава УКГЦ Блаженніший Патріарх Святослав Шевчук розпочав свій візит до Риму, де Його Блаженство уже зустрівся з Його Святістю Папою Бенедиктом ХVІ, а також з представниками українства у Вічному Місті.

Здається, що у стосунках Католицької Церкви в цілому та УГКЦ зокрема настає нова ера. Присутність на урочистій Інтронізації Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука представників Московського Патріархату та привітання від Священного Синоду Російської Православної Церкви Митрополитом Волоколамським Іларіоном (Алфеєвим)з Інтронізацією Глави УГКЦ можна розцінювати як акт звичайнісінької пристойності, але у світлі непростих московсько-католицьких стосунків ці факти не можуть бути проігноровані. Тяжко здогадуватися, що за цим стоїть, але сам факт таких дій зі сторони Московської Патріархії не можна вважати незначущим.

Можливо, у Московському Патріархаті нарешті почали позбуватися фантомних болів за «знищеним» православ’ям Західної України і розуміти, що міжхристиянська конфронтація у цьому секуляризованому світі послаблює саме християнство зі середини, відбираючи у нього можливість дати належний спротив практичному атеїзмові сучасності. Дай Боже, щоб воно так дійсно було, а щоб це не був черговий політичний маневр.

Направду прийшов уже час, щоб християни переоцінили те, що ми звикли називати екуменічним діалогом, без надриву і непотрібних емоцій. Бо «стратегічний альянс», за словами нашого Блаженнішого, між християнами є набагато потрібніший, аніж позбавлене змісту псевдобогословське переливання з пустого в порожнє.

Адже потреба в такому «стратегічному альянсі» відчувається практично на кожному кроці: це і боротьба з виявами християнофобії у начебто християнських країнах, захист прав християнських меншин, боротьба за збереження традиційної сім’ї, боротьба за права ненароджених і багато інших запитань, які об’єднують християн.

У сучасному глобалізованому світі необхідність того, щоб християни були чуйні до потреб одні одних, є добре проілюстрована вчинком пастора-піромана, якому спало на думку спалити Коран. Звісно, у далекій Америці цьому «герою» нічого не загрожує, адже його не посадять за ґрати, як це робить мусульманська влада  Бангладешу, і не засудять за сповідування Христа до смертної кари, як це зазвичай відбувається у мусульманських країнах (нагадати хоча б пакистанську християнку Асію Бібі), ані не загрожує йому переслідування, як мешканцям індійського штату Орісса, де за визнання Христа лише минулого тижня заарештували чотирнадцять, а потім дванадцять конвертитів у християнство. А те, що у всьому мусульманському світі спалахнула нова хвиля антихристиянських акцій, погроми церков, – це нашого американського «героя»-сектанта абсолютно не цікавить. Головне, що він прославився «суперхристиянським» вчинком. Така безвідповідальність всього-на-всього одного представника християнського віровизнання може обернутися у другій частині світу лихом для багатьох сотень тисяч людей. «Християнська» безвідповідальність саме тому мусить писатися в лапках, що вона цілком і повністю заперечує любов до ближнього, бо любов до ближнього мусить бути відповідальною, інакше це – що завгодно, тільки не любов, тільки не вираз правдивої християнської ортодоксії.

Властиву про таку взаємосолідарність християн і нагадали минулого тижня вірні УГКЦ Сумському єпископу УПЦ МП, який всіма силами старається не допустити будівництва греко-католицької церкви у Сумах. Проте варто зазначити, що поміж християнськими конфесіями в Україні все ж таки росте розуміння потреби такої солідарності, про що свідчить і остання заява представників різних християнських віросповідань до президента України з проханням про формування інституту військового капеланства у Збройних Силах України.

Про таку свідомість засвідчили і християни Мадриду та Брюсселю, зорганізувавши минулого тижня багатотисячні демонстрації на захист життя ненароджених.

Християни без жодного сумніву і надалі залишатимуться розділеними і тільки Богові відомо, коли настане час, якого прагнуть усі справжні Христові учні, щоб був звершений Заповіт Спасителя про одне стадо і одного Пастиря (див. Ів.) . Але це не дає нам право ігнорувати потребу бути разом, щоб обстоювати інтереси, хоча й розділеного, але терплячого народу Божого.

І здається, як відповідь на загрозу втратити християнську ідентичність, християни Заходу починають помаленьку просинатися. Щоразу частіше християни разом обстоюють свої інтереси, об’єднуючись без огляду на конфесійні розбіжності. Все частіше не бояться заявити про свою християнську ідентичність. Ось минулого тижня пролунала звістка, яка не може бодай трошки не розрадити  – 80% громадян такої глибоко секуляризованої країни як Австрія заявили про те, що вважають свою країну християнською і що так має бути і надалі. Такі факти не можуть не тішити.

Хоча життя і не обдаровує тільки радістю й надією, але й прикрощами. Так минулого тижня стався прикрий випадок – на Донеччині пограбовано і понищено греко-католицьку церковцю, а замість покращення життя наша влада знову підвищує ціни на енергоносії для населення і для релігійних громад, виявляючи цим більше зацікавлення нашими кишенями, аніж добром громадян власної держави. Черговий раз мусульманський уряд Судану вигнав і знову закликав католицькі гуманітарні організації, знову новонаверненому християнинові в мусульманському Афганістані загрожує кара смерті. Але попри це тішить, що християни не збираються здавати своїх позицій. Християни Малазії продовжують боротьбу за право мати Біблії на власній мові, Ватикан і надалі докладає усіх зусиль, щоб врятувати Асію Бібі, канадські єпископи не побоялися надати своїм вірним інструкції стосовно голосування, наголосивши, що християнин не може голосувати за тих, хто підтримує антихристиянську політику.

Попри усі зневаги і перепони християнство залишається релігією Того, Хто переміг світ (див Ів.)!

о.Орест-Дмитро Вільчинський